Почати, напевно, слід з вершини, принаймні тієї, яка є публічною, тобто самого пана Фіали. Йому 47 років, більшу частину з яких він провів в Україні, працюючи у сфері інвестицій. Як розповідає його сторінка у Вікі, пан Фіала приїхав до Києва у 1995-му в статусі директора регіонального офісу Wood&Co, інвестиційного банку, який зосереджує свою діяльність в країнах Східної Європи. Через три роки ненадовго покинув київський офіс заради варшавського. А у 2000 році повернувся до Києва вже як співзасновник Dragon Capital, яку очолює і досі в статусі генерального директора.

Саме з інвестиційним, брокерським бізнесом та управлінням активами найчастіше асоціюють Dragon Capital і Томаша Фіалу. Однак, це не єдиний напрям його діяльності. Пан Фіала володіє значними медійними активами, а також вибудував стосунки з рядом громадських організацій.

Перш за все тут слід згадати видання “НВ” (раніше “Новое время”), яке включає в себе онлайн-видання, друкований журнал та радіо. З останнім пов’язаний цікавий факт – до того, як стати “НВ”, це радіо називалось “Ера” і формально належало Антону Симоненку, проте у ЗМІ реальним власником називали підсанкційного сьогодні нардепа Андрія Деркача. Такі чутки не в останню чергу були пов’язані з тим, що Деркач скаржився на тиск стосовно “Ера-медіа”. Перехід права власності відбувся у 2017 році, а повноцінно перейменована станція запрацювала з 2018-го. Проте в історії радіо “НВ” свою передісторію не надто афішують.

Загалом, на холдинг “НВ” (який юридично є ТОВ “Видавничий Дім “Медіа-ДК”, як зазначено на їх сайті) Томаш Фіала витратив понад 10 мільйонів доларів (за його словами) станом на 2019 рік. Тоді ж він заявляв про плани вийти на показник беззбитковості протягом 3-4 років, хоча на момент запуску “НВ” планував досягти порогу беззбитковості уже у 2017 році, через 3 роки роботи. Заразом пан Фіала зробив цікаву і доволі симптоматичну, з огляду на подальший розвиток подій заяву – про те, що не розглядає медіабізнес “чисто як бізнес”.

Наступним кроком розширення медійних володінь пана Фіали стало придбання у січні 2021 року видань “Мінфін” і Finance.ua. У Dragon Capital, яка купила компанію-власника видань, своє рішення пояснювали очікуванням зростання попиту на фінансові продукти. Попри те, що обидва видання є спеціалізованими, їх сумарну аудиторію оцінювали у 8 мільйонів відвідувачів щомісяця, що є досить значним показником.

Загалом темпи розширення сфери впливу у медіа значно прискорились саме у 2021 році, адже вже через 4 місяці після придбання “Мінфіну” і Finance.ua, пан Фіала зробив головну свою покупку (принаймні на даний момент) – видання “Українська правда”. Щоправда, тут є ряд нюансів.

Якщо з юридичною стороною попередніх надбань Томаша Фіали все було більш-менш прозоро, то історія придбання “Української правди” є загадкою, зашифрованою в ребусі. Перш за все, виникає запитання: що ж все-таки придбав пан Фіала? На сайті Dragon Capital опубліковано пресреліз, в якому йдеться про те, що компанія отримала у власність 100% корпоративних прав “на видання та всі його активи”.

 

Проте юридичних осіб з назвою “Українська правда” є щонайменше кілька. Тут і ГО “Українська правда”, і ПП “Українська правда”, і ТОВ “Інформаційне агентство “Українська правда”. З них до Олени Притули, попереднього власника, а після продажу – “редактора-засновника” видання, мають стосунок громадська організація та приватне підприємство.

В першій з них, крім пані Притули, є ще два співзасновники, і про одноосібний продаж ітися не може. Крім того, вказана ГО має статус неприбуткової, що є доволі дивним, якщо не сказати – неможливим для ЗМІ, тим більше такого, як “УП”.

Якщо ж говорити про приватне підприємство “Українська правда”, то власник у нього дійсно лише один, і ним є Олена Притула з часткою 100%. Проблема тут у “теперішньому часі” – за даними сервісу Youcontrol, Олена Притула досі залишається єдиним власником ПП “Українська правда”, тоді як усі учасники угоди оголосили про перехід права власності як про завершений факт.

Однак розгадка є, і ховається вона у власнику знаку для товарів і послуг “Українська правда”. Ним є компанія з дуже поетичною назвою: ТОВ “Сакура парк”, яке нещодавно змінило свою назву на ТОВ “УП Медіа” (не плутати з ТОВ “УП Медіа Груп”, це зовсім інша компанія, яка також займається видавництвом, так вийшло).

Так, “Правда” весь цей час ховалась за “сакурою”, і це було б навіть трохи романтично, якби не всілякі нудні слова про “прозорість”, “відкритість” ЗМІ і так далі. В цьому контексті цікаво згадати судовий процес між блогером-політиком Анатолієм Шарієм і ТОВ “ІА “Українська правда”. Тоді позов Шарія до інформагентства суд задовольнив, однак в “Українській правді”, яку ми всі знаємо, заявили, що не мають стосунку до цієї компанії. Інститут масової інформації припустив, що “УП” юридично є ПП “Українська правда”, власником і директором якого дійсно була Олена Притула. Як бачимо, приховати “Правду” пані Притулі вдалось від обох.

Наразі сервіс Youcontol відображає кіпрську “Драгон Капітал Інвестментс Лімітед” як 100% власника ТОВ “УП Медіа”, раніше відомого як ТОВ “Сакура парк”, а пана Томаша Фіалу як кінцевого бенефіціарного власника “УП Медіа”.

Що в цій історії залишається таємницею, то це те, з якою сумою пану Фіалі довелось розлучитись заради такої романтичної угоди. Вартість “100% корпоративних прав на видання та всі його активи” тримають у суворій таємниці, однак зі слів пані Притули, щонайменше 600 тисяч доларів вона планує передати донькам вбитого Георгія Гонгадзе, виділити на стипендії імені Павла Шеремета та премію імені Георгія Гонгадзе. Цікаво, що ще у 2007 році “УП” оцінювали у 5-10 мільйонів доларів, коли вона була ще далекою від свого нинішнього становища в медіасфері. Тому сума угоди, найімовірніше, є не менш “романтичною”, ніж історія з “сакурою”, хоча навряд ми про це дізнаємось.

Та історія про медіаімперію Томаша Фіали була б явно неповною без згадки про його взаємодію з громадським сектором. Dragon Capital не приховує щедрого фінансування різноманітних проєктів антикорупційного, реформаторського та медійного спрямування, публікуючи пресрелізи про виділення їм коштів. Зокрема, в компанії згадують такі проєкти як Центр економічної стратегії, платформу VoxUkraine та її проєкт VoxCheck, Центр протидії корупції, Transparency International, проєкт “Нові Лідери”, тощо.

Проте, мова іде не про фантастичну щедрість (щорічно Dragon Capital звітує про десятки мільйонів гривень, які виділяє цим та іншим громадським організаціям), а про цікаві взаємозв’язки.

Так, наприклад, співзасновником ГО “Вокс Україна”, членом її редколегії та наглядової ради є пані Олена Білан, яка водночас є головним економістом Dragon Capital та працює в компанії з 2006 року.

А в ГО “Центр економічної стратегії” співзасновником є сам пан Фіала, а заодно і членом наглядової ради разом з же згаданою пані Білан. У ГО “Тренсперенсі Інтернешнл Україна” пан Фіала вказаний просто як “член команди”, що вкрай скромно для людини його розмаху та масштабів.

Ну і не можна не згадати Європейську бізнес асоціацію, президентом якої він є і в контексті якої пан Фіала згадується чи не частіше, ніж в контексті Dragon Capital.

До речі, президентом ЄБА пан Фіала є з 2010 року, за винятком невеличкої перерви у 2015-2016 роках, яка, можливо була пов’язана з невеличким скандалом навколо досить пікантного набуття права власності на одне горище в центрі Києва, в чому виявився задіяним ще й консул Швеції, Печерський райсуд Києва і суддя Вовк. Ну, буває…

Завершуючи цю розповідь, важко відмахнутись від нав’язливих думок про ще одного “бізнесмена”, який так само активно купував медійні активи – “Кореспондент”, “Forbes Україна”, “Комсомольська правда в Україн”, “Аргументи і факти — Україна”, які на той час входили до холдингу під назвою UMH Group або ж “Українського медіа холдингу”. Звісно, пан Фіала не з’явився нізвідки, володіє досить прозорими активами і напевне може пояснити походження своїх статків та джерела доходів, зокрема і на дороговартісні придбання на зразок “Української правди”. Однак, історія іноді робить цікаві повтори…