Саме на ці дороги пішла половина грошей, за які можна було б придбати достатньо вакцин будь-якого виробника, щоб їх отримав кожен мешканець України. Саме за ці гроші можна було придбати достатньо підтримувальних препаратів, кисню, захисних костюмів для лікарів, ШВЛ, щоб це завдання не лягало на плечі волонтерів.

Однак, “дороги так дороги”, ні життів, ні здоров’я, ні грошей уже не повернеш. Тим більш, що у пана Кубракова та “Укравтодору” на 2021 ще більш наполеонівські плани – якщо за 2020 звітували про ремонт (різного ступеня) близько 4 000 кілометрів доріг, то цьогоріч  збираються досягти позначки у 6 800 кілометрів. А оскільки дорожнє покриття в нас здебільшого асфальтне, то для цих кілометрів знадобиться чимало бітуму. А він в Україні не те щоб є.

Так, Україна бітум виробляє, але власного продукту пішло на українські дороги заледве третина, тоді як решту імпортували. Здебільшого – з Білорусі, звідки у 2020 завезли 582 тисячі тонн, майже половину  всього використаного торік. Для порівняння – з Польщі імпортували близько 130 тисяч тонн, ще близько 140 тисяч привезли морем з різних країн. У Білорусі таким становищем надзвичайно задоволені та сподіваються, що “Велике будівництво” не збавлятиме темпів. Там навіть переорієнтували найбільшого виробника, Мозирський НПЗ, виключно на виробництво дорожнього бітуму.

Однак, всьому є своя межа. За словами заступника генерального директора Мозирського НПЗ Олега Протасова, проєктна потужність заводської установки з виробництва бітуму становить 500 тисяч тонн на рік. Минулого року з неї вдалось вичавити аж 582 тисячі тонн, а пікове виробництво бітуму торік складало 90 тисяч тонн на місяць, заради чого завод працював цілодобово.

І хоча Мозирський НПЗ є не єдиним виробником бітуму в Білорусі, частка інших є малозначною на його тлі. Білоруські виробники вже кілька років намагаються наростити потужності, проте подвоїти їх вони не зможуть, тоді як “Укравтодор” у 2021 хоче використати 1,8 мільйона тонн бітуму, проти 1,1 мільйона тонн у 2020. Де візьмуть ці 700 тисяч тонн різниці?

Досить риторичне запитання, оскільки одним з найбільших виробників бітуму є Росія, яка в восени 2020 року скасувала ембарго на його експорт в Україну, замінивши дозвільною системою. І хоча російські виробники вже не встигли на сезон 2020, відвантаживши всього кілька сотень тон, на 2021 у них чималі плани. Наприклад, російський нафтовий гігант “Лукойл” мав намір експортувати в Україну бітум одразу з двох своїх НПЗ.

До слова, першим дозвіл на експорт бітуму до України отримав Новошахтинський НПЗ, який у ЗМІ зазвичай пов’язують з Оксаною Марченко – дружиною Віктора Медведчука. Проте, з 5 квітня 2021 ця інформація є застарілою – Новошахтинський НПЗ спільно з рядом компаній, що його обслуговують, перейшов у власність Ігоря Мнушкіна, відомого виконанням підрядних робіт для “Газпрому” на мільярдні суми. Від цього перекладання заводу з однієї кишені в іншу, менш російським він, звісно ж, не став. Що дійсно цікаво, Новошахтинський нафтопереробний завод має лінію з виробництва бітумів, потужність якої становить тих самих 700 тисяч тонн на рік.

Ще в лютому вже ексміністр Владислав Криклій обіцяв, що російський бітум для будівництва українських доріг не купуватимуть. Щоправда, він не уточнив, де збираються взяти цей бітум, але то вже таке – нема міністра, нема й обіцянки. А ось новий міністр Олександр Кубраков поки що нічого подібного не обіцяв. І що важливіше – навряд людина, яка очолювала дорожню галузь і явно пишається своїми здобутками в цій сфері, може не розуміти структуру ринку будматеріалів для “Великого будівництва”.

З іншого боку – змогла ж Білорусь забезпечити експорт до Росії морепродуктів, цитрусових та витриманих сирів “власного виробництва”, то чому ж за таким же принципом не може подвоїти, а то й потроїти “власне виробництво” бітуму для експорту в Україну. Всяке ж буває…