Про це йдеться у матеріалі політолога та журналіста американського телеканалу CNN Девіда А. Андельмана.

Після важкого першого туру серед 12 кандидатів два тижні тому два найкращих зіграли у другому турі 24 квітня. Невдовзі після того, як більшість виборчих дільниць по всій країні закрили, експерти прогнозували, що Макрон набере 58,2% голосів проти 41,8% Ле Пен.

У CNN зазначають, що у ці складні часи виборці просто обрали безпечну золоту середину, а не запеклого ультраправого кандидата, який пообіцяв розірвати економіку та суспільство та повернути Францію ще ближче до РФ. Те, що Ле Пен зробила для більшості своїх рішучих прихильників, — це продемонструвала, що вона може бути “президентом”, але президентом Франції, де більшість французів навряд чи прагне жити.

Перевага Макрона, попри високий відсоток тих, хто утримався – найвищий за щонайменше два десятиліття, – може дати йому значний поштовх до остаточної більшості в Національній асамблеї на виборах у червні, аби заповнити 577 місць.

Перш за все, недільні вибори дійсно вирішили, принаймні на цей час, найбільше питання, яке піднімалося під час кампанії: чи дійсно більшість французів хочуть змінити свою країну, а особливо уряд, який так добре їм служив у цілому? Особливо зараз, коли Макрон займає фактичне керівництво Європою, заповнюючи вакуум, що залишився після торішнього відходу канцлерки Німеччини Ангели Меркель.

Протягом кампанії Макрон визначав, як виглядатиме його другий і останній п’ятирічний термін із пристрастю, рівним нападам його суперниці Ле Пен, яка намалювала Францію одноколірною палітрою. Її передвиборний маніфест включав внесення змін до Конституції Франції, аби обмежити імміграцію, яку вона вважала загрозою для ідентичності Франції.

Водночас Макрон зауважив, що хоче мати райдужну Францію, націю, сприйнятливу до нових ідей у ​​країні чи за кордоном, таку, якій комфортно бути лідером Європейського Союзу, НАТО і вільного світу, яка “готова рішуче протистояти тиранії за будь-яку ціну за кордоном і вдома“.

Франція Ле Пен шукала б шлях до порозуміння з РФ, яка є ізгоєм для більшої частини вільного світу, і дивилася б усередину, відступаючи від Європи. Водночас вона ввела б заборону на носіння головних хусток для жінок або ярмолок для чоловіків і влаштувала референдуми, щоб позбавити законодавчої та судової влади, над якою їй ніколи не вдавалось би домінувати.

Разом з тим вона окреслила привабливу перспективу зниження податків і широких соціальних видатків – і все це заохочувало багатьох у країні, де інфляція злетіла до рівнів, яких не було з 1985 року. Але, як неодноразово наголошував Макрон, “ви повинні знайти спосіб оплатити все це”.

Після того, як святкування перемоги закінчаться, переобраний президент матиме повну тарілку, і велика частина світу дивитиметься на нього, щоб визначити порядок денний.

“У Макрона ще два місяці як титульного лідера Європи в ротаційній системі, яка надає кожній країні ЄС шестимісячний термін. Сподіваюся, він використає цей термін розумно, продовжуючи згуртовувати континент, щоб протистояти Путіну“, – зазначив Андельман.

В той самий час, зауважує журналіст, будуть виклики та можливості: Фінляндія і, можливо, Швеція на порозі вступу в НАТО, Україна шукає швидкого шляху для власного вступу до ЄС.

А вдома Макрон продовжить боротьбу з ескалацією глобальної інфляції, що вже вимагає від лідерів континенту знайти шлях через вплив будь-яких нових енергетичних санкцій, які можуть бути введені проти РФ.

Крім того, постає зростаюча проблема біженців, – близько 5 мільйонів людей втекли з України за два місяці. Потік продовжиться, спершу до передових членів ЄС, таких як Польща, яка вже прийняла 3 мільйони, а також Румунія та Чехія, усі з яких прагнуть побачити, що інші країни візьмуть на себе частину тягаря, зокрема Франція та Німеччині. Поки що до Франції прибуло ледь 30 000, яка погодилася прийняти лише 100 000 – це цівка перед обличчям цунамі, за яке Макрон може бути змушений відповідати.

За межами Європи Макрон відіграватиме центральну роль у навігації щодо широко проголошеного впливу Франції на світовій арені. Останнім часом в Африці від Малі до Чаду та Буркіна-Фасо відбуваються множення переворотів, які супроводжуються розширенням терористичної діяльності в колишніх французьких колоніях. Макрон був нарешті змушений вивести військові сили цього року через десятки смертей у Західній Африці. Франція продовжуватиме шукати шлях вперед, співпрацюючи з однодумцями африканських лідерів, аби не допустити, щоб російські найманці заповнили вакуум.

А на Близькому Сході Макрон вже шукав перезавантаження з низкою країн, де Франція має зростаючі комерційні інтереси, зокрема з країнами Перської затоки, які стали основними покупцями французького військового обладнання, і в колишній французькій колонії Ліван, яка страждає через політичну та економічну кризу.

В Азії Макрон, безсумнівно, прагнутиме відігравати провідну роль у зміцненні все важчих відносин між ЄС і Китаєм. Прагнення обох сторін розширити торгівлю суперечило порушенням прав людини та постійній підтримці Китаєм РФ під час війни з Україною.

Однак Макрон був розлючений пактом про безпеку адміністрації Байдена з Великою Британією та Австралією (відомий як AUKUS), який, своєю чергою, торпедував великий контракт на підводний човен між Францією та Австралією. Сполучені Штати розглядали тристоронній пакт як свій новий оплот проти Китаю. Це тільки зараз стало різким полегшенням після того, як Китай підписав пакт про взаємну безпеку з сусідніми Соломоновими островами, що підсилює побоювання, що Пекін може шукати велику військово-морську базу в регіоні – все це зустріло лише часточку злорадства в деяких кварталах Єлисейських островів.

Після президентської перемоги Макрон ще зіштовхнеться з найбільшою проблемою, якщо хоче просунутися вперед зі своїм широким набором ініціатив – чергових національних виборів у червні, коли виборці оберуть нову Національну асамблею. Багато з тих, хто виступає проти Макрона в президентських змаганнях, прагнутимуть позбутися комфортної законодавчої більшості, якою він володів. З багатьох сторін це голосування може мати більше довгострокове значення для Макрона, Франції та її місця у світі, ніж президентська гонка.

Однак, зазначає Андельман, на цю мить у Заходу все ще є стійкий і відданий союзник з демократичними прагненнями та принципами, щоб відігравати важливу роль у майбутньому Європи – той, який Білий дім, безсумнівно, вважатиме привабливим, оскільки в адміністрації Байдена переймалися тим, що Ле Пен може знайти шлях до Єлисейського президентського палацу.

Тож Сполученим Штатам варто дорожити цією перемогою, наголошує оглядач.