Про це інформують #Букви.

Щороку 1 січня на честь народження Бандери по містах України проходила смолоскипна хода за участі військових і цивільних. Цього року у зв’язку з положеннями воєнного часу ходи по більшості містах не буде. Проте, зараз українці віддають шану соціально-політичному доробку, ідейній спадщині та боротьбі провідника ОУН на полі бою.

Дитинство та юність

Степан Бандера народився 1 ­січня 1909 року в селі Старий Угринів (тепер це Калуський район Івано-Франківської ­області), на той час територія належала до Австро-угорської імперії. Батько, Андрій Бандера, був греко-католицьким священником, мати – Мирослава Бандера – походила з давньої священницької родини Глодзінських.

Дитинство Степана Бандери припало на Першу світову війну, коли школи в селах не працювали. Проте, з дитинства він дуже любив читати, навчання проводилося вдома.

“Навчання в обсягу народньої школи я дістав у домі батьків, разом з сестрами й братами, користаючи з несистематичної допомоги домашніх учительок”, — згадує сам Бандера в автобіографії. Спраглий до знань і з блискучою пам’яттю, 10-річним він зміг вступити до Стрийської гімназії, а на четвертому році навчання вже давав лекції гімназистам.

Батько Андрій Бандера мав активну громадянську позицію. Зокрема, з листопада 1918 він був послом до парламенту Західноукраїнської Народної Республіки — Української Національної Ради. Уже під час радянської окупації, коли Степан Бандера намагався евакуювати родину, але отець Андрій відмовився покидати земляків. Він передав через зв’язкового: “Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу”. 10 липня 1941 року більшовики розстріляли його, а трьох доньок – сестер Степана Бандери – ув’язнили.

Протягом восьми років під час навчання в гімназії та університеті Степан Бандера мав вишкіл у Пласті.

Вищу освіту Бандера здобував в агрономічному відділі Високої Політехнічної Школи, але перед дипломним іспитом через політичну діяльність його арештували й ув’язни. Та любов до знань це не відбило: за життя він вивчив шість мов, читав класику світової літератури та спогади політичних діячів мовами оригіналу, цитував книги та Святе письмо.

Перше ув’язнення

Уже у свої двадцяті роки Бандера разом з однодумцями проводив підпільну проукраїнську діяльність, за що неодноразово був затриманий, проте його відпускали. Та у 1935-1936 роках не вдалося уникнути двох гучних процесів – їх назвали “справою Бандери та товаришів”. В результаті у Варшаві тодішнього крайового провідника ОУН на Західній Україні  Бандеру засудили спершу до смертної кари, яку потім замінили на довічне ув’язнення (у Львові він теж отримав – другий – довічний присуд).

Спогади про своє ув’язнення Бандера зафіксував в автобіографіях:

“Я сидів у в’язницях “Свєнти Кшиж” коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 року. П’ять і чверть року я просидів у найтяжчих в’язницях Польщі, з того більшу частину — в суворій ізоляції. За той час провів три голодівки — по 9, 13 і 16 днів. Одну з них спільно з іншими українськими політичними в’язнями, а дві — індивідуально, у Львові й Бересті”.

У травні 1939 року в Роттердамі російський агент убив голову Проводу українських націоналістів, засновника та першого голову ОУН Євгена Коновальця. Українському націоналістичному підпіллю потрібен був новий лідер – і найкращою кандидатурою вважали ув’язненого Степана Бандеру. Щоб його звільнити, кошти збирала українська діаспора у США. Сума на той час значна – 50 тисяч злотих. Втечу з в’язниці Бандері організував Роман Шухевич. Проте, плани провалилися в останню мить.

13 вересня 1939 року, коли становище польських військ стало критичним, в’язнична адміністрація та сторожа поспішно евакуювалися, а в’язні вийшли на волю. Так Степан Бандера і здобув волю.

Під час Другої Світової, окрім розстрілу батька та ув’язнення сестер з боку радянської влади, нацисти замордували братів Бандери Василя та Олексу у концтаборі Аушвіц. Молодший брат Богдан у складі Похідних груп ОУН пішов на південь України, але згодом зник безвісти – найімовірніше, загинув або був закатований.

Політична діяльність після звільнення

Після вбивства радянським агентом Судоплатовим Євгена Коновальця Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем, почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни вичікувальної тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. У лютому 1940 року утворився “Революційний Провід ОУН” на чолі з Бандерою. Більш радикальна частина націоналістів підтримала саме його. Помірковані — Андрія Мельника.

Через рік Революційний Провід ОУН скликав II Великий Збір ОУН, де одностайно головою Проводу був обраний Степан Бандера.

Перед розпалом радянсько-німецької війни Бандера порушив питання відновлення української державності. Уже 30 червня 1941 року рішенням ПУН було проголошено відновлення Української Держави у Львові. Керівництво Третього Рейху не визнало українську боротьбу, лідер нацистів Адольф Гітлер особисто доручив негайно позбутися “змови українських самостійників”. Як результат – Бандеру та його поплічників ув’язнили після акту проголошення віднови Української Держави.

Утримували Бандеру в окремому бараці сумнозвісного концтабору “Заксенгавзен”, де утримували найважливіших в’язнів Третього Рейху.  У 1944 році нацисти звільнили Степана Бандеру та кількох провідних членів ОУН.

Політичну діяльність Бандера активно продовжував. У 1947 році Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН.  Він категорично виступав проти ідей демократизації ОУН та відмови від радикальних методів її діяльності (що пропонувала опозиція). Він лишався Провідником ОУН до своєї смерті 1959 року.

Через свою діяльність Степан Бандера спільно з сім’єю був змушений часто змінювати місце проживання – радянські спецслужби слідкували не лише за ним, а й за його дітьми. До 1948 року вони переїжджали шість разів. Через прагнення дати доньці добру освіту Бандера та його сім’я у 1954 році остаточно переїхали до Мюнхена, де він проживав під іменем Штефан Попель. Донька довго не знала, що її батько – цей той самий Степан Бандера, про якого вона читала у газетах. 

“У 13 років я почала читати українські газети, і читала там багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних обсервацій, постійної зміни прізвища, як теж через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Степан Бандера — це мій батько”.

Убивство Степана Бандери радянським режимом

Степан Бандера розумів, що смерть його прийде від рук ворогів української національної ідеї – радянських спецслужб, які вже встигли здійснити кілька невдалих замахів. Після чергового (останнього) обрання провідником ОУН, він сказав: “Дякую! Смертний вирок приймаю”.

14 жовтня він розповів про чергове попередження, слова Бандери цитував його охоронець Василь Шушко:

“Повідомили мене зі служби безпеки, що буде атентат, але це не вперше. Застерігають мене як малу дитину, пригадують мені. Але коли, і хто, і де, і в який спосіб — все під знаком запитання. Цього разу дуже серйозно попереджували, і я вчора зробив несподіванку, покликав усіх хлопців із друкарні на вулицю, щоби продемонструвати свою присутність”.

Бандера тоді відмовився від супроводу охорони. Уже 15 жовтня 1959 року його знайшли ще живого, залитого кров’ю, в під’їзді його будинку на вулиці Крайтмайр, 7. Перед цим агент КДБ Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степанові Бандері струменем розчину ціаніду калію. Отруту виявила медична експертиза.

Радянська пропаганда поспішила звинуватити в цьому ФРН. Два роки потому німецькі судові органи проголосили, що Степана Бандеру вбили за наказом тодішнього глави КДБ Олександра Шелєпіна та першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова. Німецький Верховний Суд затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві.

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф, координати могили: 48.11122° пн. ш. 11.49844° сх. д.

Вклад Степана Бандери в ідеологію українського націоналізму переоцінити складно. Він, як і багато його сучасників і наступників, борючись в умовах, коли їх була меншість, заклали фундамент для сучасної української державності, боротьба за яку продовжується і понині.

Батько наш – Бандера,
Україна – мати,
ми за Україну будем воювати!

• 30 червня 1907  року народився генерал-хорунжий, головнокомандувач Української Повстанської Армії (УПА) Роман Шухевич – у 2022 році з Дня його народження минуло 115 років тому. Його вважають одним із найяскравіших лідерів національного руху за незалежність України, який керував боротьбою мільйонів українців проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів.