#Букви зібрали цікаві факти про видатного українського письменника.

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині. Батько письменника, Яків Франко був заможним сільським ковалем. За однією з версій, в яку вірив і сам Іван Франко, батьківський рід походив від німецьких колоністів, чим пояснював незвичне прізвище, бо, мовляв, у ньому є “кавалочок німця”. Проте згідно з останніми дослідженнями, родина Франків мешкала на теренах давнього Руського воєводства ще до поділів і масового переселення туди німецьких колоністів. Мати, Марія походила зі збіднілої шляхти.

Іван Франко рано залишився сиротою. Коли Іванові було дев’ять років помер батько. Мати вийшла заміж удруге, проте вітчим уважно ставився до дітей і фактично замінив Іванові батька. Франко підтримував дружні стосунки з ним упродовж усього життя. На 16-му році життя Івана померла мати.

Попри те, що Іван Франко рано залишився сиротою, він здобув якісну освіту. У 1862 році батько віддав Івана до тривіальної (початкової) школи. У 1864 – 1867 роках Іван продовжив навчання в Головній міській школі отців василіян у Дрогобичі з німецькою мовою викладання, а 1867 року вступив до Дрогобицької реальної гімназії ім. Франца-Йосифа.

Іван Верхратський, який був класним керівником Івана Франка, давав йому читати книги М. Драгоманова, П. Куліша, Т. Шевченка та інших українських письменників, організував у гімназії літературний гурток, до якого входили 12 учнів, у тому числі Іван Франко.

У 1875 року Франко закінчив Дрогобицьку гімназію імені Франца-Йосифа. Залишившись без батьків, Іван був змушений заробляти собі на життя репетиторством. Зі свого заробітку виділяв гроші на книжки для особистої бібліотеки.

Під час навчання у гімназії Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя, знав напам’ять усього “Кобзаря” й домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі. У цей період Іван багато читав: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Тоді ж почав перекладати твори античних авторів.

У 1875 Іван Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, де вивчав насамперед класичну філологію та українську мову й літературу.

За громадсько-політичну діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду, Франко 4 рази був ув’язнений австрійською владою у 1877, 1880, 1889 і 1892 роках. Через перший арешт змушений був перервати навчання у Львівському університеті, проте відновив його в 1878—1879 роках, прослухавши загалом 7 семестрів. Повну вищу освіту отримав у 1890—1891 роках.

Активна діяльність

У 1870 – 1880-х роках Франко провадив активну журналістську та публіцистичну діяльність. Разом із Михайлом Павликом видавав журнал «Громадський друг» та альманахи “Дзвін” і “Молот”. Співпрацював також у виданнях українських народовців: газеті “Діло” журналах “Зоря” та “Правда” й багатьох польських і австрійських часописах.

Протягом певного часу, зокрема, в 1890 році був членом Історичного товариства у Львові. У 1890 році Іван Франко став одним із засновників і першим головою Русько-української радикальної партії (РУРП) — першої української політичної партії.

У 1893 році Франко у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію “Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія” і здобув науковий ступінь доктора філософії.

Разом із дружиною Ольгою Франко видавав літературно-науковий журнал європейського зразка “Житє і слово”. Упродовж 1887—1897 роках працював у редакції польської газети “Kurjer Lwowski”.

У 1899 Франко вийшов зі складу РУРП і приєднався до Української національно-демократичної партії. Тоді-таки завдяки підтримці Михайла Грушевського став дійсним (1904 — почесним) членом Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), відтак відійшов від активної політичної діяльності та присвятив себе літературній і науковій праці.

1906 року отримав звання почесного доктора Харківського університету. Знаком визнання помітної ролі Франка в національно-культурному відродженні стало урочисте відзначення 25-літнього та 40-літнього ювілеїв його творчої діяльности.

Останні роки життя

Останнє десятиріччя життя Івана Франка минало переважно в самоті та фізичних і психологічних стражданнях. Уже від 1900 року з періодичними загостреннями протікало психічне захворювання дружини письменника, яка час від часу проходила курси лікування в клініці для душевнохворих. З 1908 року, і сам Франко страждав від тяжкої психофізіологічної недуги, унаслідок якої мав деформовані й паралізовані руки. Це значно утруднило йому продуктивну літературну й наукову працю, якої він, одначе, не припиняв до самої смерті.

Від 13 листопада 1915 до 1 квітня 1916 року поет перебував у Притулку українських січових стрільців. Іван Франко помер у віці 59 років 28 травня 1916 року о 16-й годині. Похований 31 травня на Личаківському цвинтарі у Львові.

Вірші

“Гімн”

Вiчний революцйонер –
Дух, що тiло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Вiн живе, вiн ще не вмер.
Нi попiвськiї тортури,
Нi тюремнi царськi мури,
Анi вiйська муштрованi,
Ні гармати лаштованi,
Нi шпiонське ремесло
В грiб його ще не звело.

Вiн не вмер, вiн ще живе!
Хоч вiд тисяч лiт родився,
Та аж вчора розповився
I о власнiй силi йде.
I простується, мiцнiє,
I спiшить туди, де днiє;
Словом сильним, мов трубою
Мiлiони зве з собою,-
Мiлiони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрiзь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремiсницьких,
По мiсцях недолi й слiз.
I де тiльки вiн роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя.
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувать,
Хоч синам, як не собi,
Кращу долю в боротьбi.

Вiчний революцйонер –
Дух, наука, думка, воля –
Не уступить пiтьмi поля.
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
I де в свiтi тая сила,
Щоб в бiгу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?

“Не пора”

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!

• Леоніду Кучмі – 84: біографія другого президента України. 9 серпня, свій день народження відзначає другий президент України, політичний і державний діяч Леонід Данилович Кучма.
• Борису Джонсону – 58: біографія прем’єр-міністра Великої Британії та чому його люблять українці.
• День народження українського письменника Сергія Жадана: творчість та волонтерська діяльність під час війни.