25 років пам’яті Георгія Ґонґадзе: премія за свободу слова в Україні

25 років від дня трагічного вбивства Георгія Ґонґадзе – символа незламності та свободи слова в Україні. У 2019 році за його пам’ять започаткували Премію імені Георгія Ґонґадзе, що вшановує незалежних журналістів, які роблять внесок у професійний розвиток та відстоюють принципи журналістики. Нижче подані основні думки лауреатів різних років, які розкривають роль свободи та незалежності в українській медіаспільноті.

7 цитат лауреатів премії Георгія Ґонґадзе про свободу та незалежність

“Мушу вам сказати, що попереду, і у мене, і у вас – багато роботи. Ідея – незалежна Україна. Ця нагорода дає мені мотивацію працювати далі, працювати, працювати”

“Не знаю чому – це ніяк не пов’язано ні з попереднім досвідом, ні з родиною, – проте мене дуже вражали історії людей, котрі відсиділи [за ідею]. І якимось чином я приліпився до постдисидентського кола”

“Журналістика – це справа небайдужих людей. Багато хто скаже, що ми інформуємо, пояснюємо чому, переповідаємо історії. Так і є. Але цього мало. Якщо ми небайдужі, ми є майданчиком для дискусій, позицій і аргументів, а не для крику одне на одного. Якщо ми не байдужі як журналісти й журналістки, ми впливаємо на зміну політичної культури в країні. Якщо ми небайдужі, ми стаємо частиною боротьби за демократію, частиною боротьби за українську державність. Якщо ми небайдужі, ми є частиною боротьби за людську гідність”

“До появи Ukraïner я почував себе у меншості. Людиною, яка намагається зсередини змінити журналістську етику, розповідаати про внутрішню корупцію. Це премія на честь журналіста, який також відчував себе у меншості серед колег […] Безкомпромісність у питаннях співпраці з ворогом, російським колоніалізмом, української ідентичності – це те, що ми отримали у спадок від Георгія Ґонґадзе. Премія – це кредит довіри й відповідальність за цей спадок”

“Я дуже часто в професії і в житті спираюся на Гіїну одержимість: коли стикаюсь із моральним нейтралітетом, коли стикаюсь із нерозрізненням добра і зла в медіасередовищі або просто в суспільстві. Чому я це кажу? Тому що мало в якій професії потрібно так часто робити морально-етичний вибір, як у нашій професії. Мало в якій професії можна так масштабно відстоювати правду та справедливість. І навпаки: мало яка професія дає можливість масштабно ретранслювати брехню. Мало яка професія дає можливість створювати відчуття спільності”

“Наша робота і те, що ми зробили в Маріуполі – це дійсно було показово, бо ми маємо донести світу, що відбувається. Показати людям ту частину, яку не можуть побачити всі. Я роблю свою роботу не за нагороди, я роблю її для людей. Для того щоб світ знав, що відбувається в нашій країні”

“Коли з’явився інтернет, всі думали, що це буде спілкування всіх з усіма, що цензури не буде. Але ми опинились у ситуації, коли фрики можуть об’єднуватись, коли кожен опиняється у власній теплій інформаційній ванні. Ми живемо у просторі конкуренції контенту, коли зрада продається краще за перемогу. Перемагати у більшості – легка справа, а перемагати у меншості – це, можливо, і є та справа, якій можна присвятити життя”

Незалежна журналістика залишає слід у громадянському простірі та формує стандарт відповідальності. Пам’ять Георгія Ґонґадзе живе через кожного журналіста, який дотримується етики, сміливості та прагнення до правди – саме ці цінності визначають майбутнє української медіаорганізації та суспільної довіри.