Про це пише The New York Times.

Незважаючи на все, що робили лікарі, на останньому рентгенівському знімку його легені були білими, як кістка, на них майже не було заповнених повітрям ділянок.

“Один з найгірших рентгенівських знімків грудної клітини, які я коли-небудь бачив”, – сказав один з його лікарів Пол Керріер.

Коли він лежав у відділенні інтенсивної терапії, навіть дотик, який викликав легкі рухи в його сильно седативном і хімічно паралізованому тілі, міг знизити його рівень кисню. Лікарі турбувалися, що його серце зупиниться, і, якщо це станеться, вони розуміли, що не зможуть його реанімувати.

Вони перепробували все, щоб допомогти йому, в тому числі експериментальні препарати, намагалися перевернути його на живіт, щоб поліпшити повітряний потік і підключили до найскладнішого апарату для життєзабезпечення.

Вони розглядали ще один варіант, але для нього було потрібно скоротити подачу кисню, що подається апаратом, на 30 секунд, і лікарі вважали, що він не зможе цього пережити.

“Навіть якщо б це могло допомогти йому, спроба зробити це вбила б його”, – сказав головний лікар Ювал Раз.

Белло пройшов шлях від завзятого лижника, велосипедиста та бігуна до тяжкохворого пацієнта. І несамовиті та тріумфальні повороти в зусиллях лікарів по його порятунку підкреслюють болісні проблеми, з якими стикаються навіть висококваліфіковані лікарі та добре обладнані лікарні, що борються з коронавірусом.

У лікарнях ніколи раніше не було так багато пацієнтів, які були настільки хворі, що їхні легені повністю перестали функціонувати. І хоча лікарі мають досвід лікування подібної дихальної недостатності, шлях пацієнтів з COVID-19 може бути неймовірно непередбачуваним.

Історія Белло

7 березня Белло відправився в похід на гору Лун в Нью-Гемпширі, де його сім’я регулярно катається на лижах, після чого у нього раптово з’явилася висока температура.

Після кількох днів лихоманки у нього почався кашель і звуження в грудях, і він звернувся до лікаря, який прописав антибіотики при пневмонії. Але до 13 березня у нього почалися серйозні проблеми з диханням, і він потрапив до відділення швидкої допомоги приміської лікарні Бостона. Лікарі швидко вирішили, що йому потрібен вентилятор.

Вночі Белло перевели в госпіталь Mass General, де він став першим пацієнтом з коронавірусом. Його випадок спочатку здавався легким.

Як і у багатьох пацієнтів з COVID-19, у Белло був гострий респіраторний дистрес-синдром або ГРДС. Його легені були настільки збуджені і залиті рідиною, що крихітні повітряні мішечки, які переносять кисень в кров, перетворилися в неефективні роздуті повітряні кульки.

Налаштування вентилятора точно відкалібрували і постійно коректували: кисень, частота дихання, обсяг дихання і тиск. Лікарі працювали над тим, щоб надати достатній тиск, щоб дихальні шляхи були відкриті, але не настільки, щоб легені були надмірно розтягнуті і отримали подальші пошкодження.

До кінця першого дня, проведеного Белло в госпіталі, апарат ШВЛ давав 65 відсотків кисню. На наступний день він був знижений до 35 відсотків, що є доброю ознакою, враховуючи, що найнижче значення, 21 відсоток, еквівалентне кімнатному повітрю.

“Насправді він, здавалося, одужував”, – сказав лікар по легеневій та інтенсивній терапії Керріер.

Але потім його стан нез’ясовним чином погіршився, і кисень, що подається йому вентилятором, був збільшений до 100 %.

Стурбована медична команда спробувала новий маневр. Вони обережно перевернули його на живіт, щоб звести до мінімуму тиск його серця на легкі. Результати були обнадійливими.

Але протягом дня рівень кисню в крові містера Белло різко впав.

Лікарі вже почали давати йому ліки, які апробують багато лікарень: гідроксихлорохін і статін, які в кінцевому рахунку дали ускладнення на печінку. На ньому також проводили клінічне випробування противірусного препарату Ремдесівір, хоча ніхто не знав, отримував він його або плацебо.

Нічого не допомогло, тому лікарі перемістили Белло на спину, вставили великі трубки в його шию і ногу і підключили його до спеціалізованої шунтуючої установки для штучного кровообігу.

Цей метод, званий екстракорпоральною мембранною оксигенацієй, або ЕКМО, відкачує кров з пацієнта, пропускає її через оксигенатор і перекачує назад в організм. Керувати ним складно, і його немає в багатьох лікарнях.

При цьому ризики від використання цього апарату можуть включати в себе ускладнення кровотечі та інсульт. Фахівці повинні постійно стежити за тим, щоб обсяг крові, що циркулює через апарат, не був занадто низьким або занадто високим, щоб у пацієнтів не було занадто багато рідини і їх кровоносні судини не руйнувалися.

Легені Белло були настільки зараженими, що показник еластичності, який зазвичай становить понад 100 у здорових людей і близько 30 – у людей з тяжкою дихальною недостатністю, становив однозначне число.

Його легені могли витримувати дихання тільки розміром з столову ложку. Рентгенографія грудної клітки зафіксувала зниження.

13 березня рентген показав значну рідину і запалення. 18 березня рентгенівський знімок був гірший, але простір в легких все ще було видно. До 20 березня “у нього було, по суті, те, що ми називаємо білим”.

У його 48-річної дружини і 13-річної дочки з’явилися легкі симптоми, такі як утруднення в грудях, але лікарі визнали непотрібним перевіряти їх на наявність коронавірусу.

28 березня медична команда використовувала паралітичні ліки. Ефект був вражаючим. Белло прокинувся, він підняв брови, і намагався відкрити очі. Він навіть кивав, відповідаючи на питання.

Через кілька годин після того, як паралітичні ліки перестали діяти, Белло, перебуваючи один в кімнаті, поки медсестри спостерігали зовні, злегка змістив своє тіло, і це посилило тиск на його кровоносні судини. В результаті його рівень кисню впав.

Останній варіант для лікарів полягав в спробі злити більше рідини, додавши ще одну трубку до апарату штучного кровообігу, але цей маневр вимагав би короткочасної зупинки потоку кисню з апарату.

При цьому, зупинка апарату навіть на 30 секунд стала б фатальною.

Дружині Белло дозволили відвідати його всього один раз. Їй сказали, що у неї буде 15 хвилин, але дали більше трьох годин.

Протягом трьох днів його знімки легень були обнадійливими – на них спостерігалося деяке прояснення в його лівій легені. Після цього пацієнт пішов на поправку.

4 квітня, на 17-й день лікування, доктор Тодд Мовер припустив, що його можна відключити від апарату. На наступний день Белло був відключений від ЕКМО. Він залишався на апараті ШВЛ, але лікарі вже почали послаблювати паралітичне лікування і седативний ефект.

Лікарі не знають, чому вижив містер Белло. Їх краще припущення – час. Якщо в деяких випадках шанси людей погіршуються, чим довше вони знаходяться на апараті ШВЛ, то деякі пацієнти одужують після тривалих інтубацій. Лікарі також не знають, чи допомогли якісь ліки.

14 квітня Белло був відключений від апарату ШВЛ і вперше за 32 дня почав дихати самостійно.

Коли його вивезли з відділення інтенсивної терапії, медичний персонал, раніше розчарований його випадком, вишикувався в коридорі лікарні і почав аплодувати.