Василь Стус був одним із символів українського опору радянській репресивній машині. Його літературна творчість, сповнена глибокого патріотизму та моральної сили, залишається важливим джерелом натхнення для багатьох поколінь українців.
Майбутній український поет Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селянській родині. Незабаром після його народження батьки переїхали з села Рахнівка Гайсинського району Вінницької області до міста Сталіно (нині Донецьк), щоб уникнути примусової колективізації.
Закінчивши школу зі срібною медаллю, Стус вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту. Він почав перекладати вірші з німецької та писати власні тексти. Після здобуття вищої освіти працював учителем української мови, а його перші вірші були опубліковані в газеті “Літературна Україна”.
Боротьба проти арештів української інтелігенції
Фраза “Хто проти тиранії — встаньте” стала однією з найвідоміших висловлювань Василя Стуса. Він вигукнув її на весь голос 4 вересня 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна”. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом протестували проти арештів української інтелігенції.
Цей протест не був заздалегідь спланований, але коли Іван Дзюба на сцені заговорив про масові арешти, Стус не зміг мовчати. Працівники служби безпеки одразу з’явилися в залі та заарештували багатьох глядачів, а самого Стуса відрахували з аспірантури. Рівно через 20 років, 4 вересня 1985 року, він загадково загинув у в’язниці.
За три дні до першого арешту 12 січня 1972 року Василь Стус разом з друзями проводив різдвяний вертеп у Львові, протестуючи проти заборони українських національних традицій. Зібрані 250 рублів планували передати на допомогу політв’язням та їхнім родинам.
Повернувшись до Києва, Стус та ще 18 учасників коляди були заарештовані, а подію згодом назвали “Арештована коляда”. Під час обшуку у Стуса вилучили понад 500 віршів, статей і перекладів поезії — усі його праці за 15 років.
“Захисник” Стуса — Медведчук
Юним адвокатом Василя Стуса був Віктор Медведчук, який на той час ще не мав значної репутації в професійній сфері.
Під час судового процесу Медведчук не ознайомлювався з кримінальною справою і не подавав відповідних клопотань, що робила інша адвокатка, Людмила Петрівна Коритченко, яка з незрозумілих причин відмовилася від подальшої участі в процесі.
Процес проходив закрито, і Стус фактично змушений був захищати себе самостійно. Медведчук, покладаючись на “розгляд суду”, не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання свого підзахисного.
Врешті-решт, Василь Стус відмовився від призначеного адвоката Віктора Медведчука, наполягаючи на наданні міжнародного захисника, але йому відмовили через відсутність такої можливості за радянським законодавством.
“В чому саме обвинувачують, мені зрозуміло. Але винним я себе не визнаю,” — заявляв Стус під час суду.
Під час оголошення вироку Медведчук висловив підтримку дії суду, а Стусу не дозволили виголосити останнє слово.
Смерть у концтаборі
28 серпня 1985 року Василя Стуса відправили до карцеру за те, що, читаючи книгу в камері, він випадково сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Офіційна причина його смерті була вказана як зупинка серця, проте, за свідченнями співкамерників, Стус помер після побиття наглядачами.
Дисидента переховали в Києві на Байковому кладовищі наприкінці 1980-х після клопотання рідних та однодумців. 1990 року Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР і Ухвалою судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду УРСР Василь Стус був посмертно реабілітований після опротестування його вироку.
Український поет, дисидент і жертва політичного режиму СРСР отримав звання Герой України з удостоєнням ордена Держави 2005 року.