В июле 2014 года в боях за Славянск было первое подтверждение наличия на территории Украины представителей регулярных формирований Российской Федерации – групп специального назначения.
Об этом рассказал начальник Генерального штаба Вооруженных сил Украины (ВСУ) Виктор Муженко в интервью к документальному фильму об Иловайской трагедии.
В частности, военное присутствие России на Донбассе подтвердилось, когда в боях за Славянск в районе населенного пункта Николаевка погибли первые российские военные.
“Это было непрямое подтверждение, но то, что мы получили по радиоперехвату. Но потом, буквально через несколько дней, Россия официально провела захоронения этих военнослужащих, одиннадцать человек из 45-го полка специального назначения, который сейчас является 45-й бригадой специального назначения Российской Федерации. И они были (на Донбассе, – ред.) и после этого”, – рассказал Муженко.
Он подчеркнул, что Россия до сих пор отрицает свое участие в боевых действиях на Донбассе, хотя Украина уже имеет массу доказательств участия РФ в войне, что это действительно регулярные вооруженные силы другой страны, которые находились в свое время и находятся и на сегодняшний день на территории Украины.
“22-го или 23-го августа, может даже позже, были захвачены в плен на бензовозе два российских военнослужащих, которые осуществляли подвоз горючего. Но они “отморозились” в том плане, что мы здесь заблудились, это чисто случайно, мы не знали куда ехать, мы здесь находимся на учениях на территории России и в Украину попали чисто случайно и только от вас узнали, что это территория Украины. И тогда уже реально, когда 26-го августа были первые пленные – 10 человек – десантников, тогда уже можно было конкретно говорить, что это подразделения регулярных сил Вооруженных сил Российской Федерации”, – отметил начальник Генштаба.
Кроме того, по его словам, украинские военные жестко встретили Россию после вторжения на Донбасс, накрыв в июле 2014 года огромную колонну военной техники из артиллерии.
В частности, первый мощный удар РФ нанесла по украинским военным из 24-й бригады с территории РФ в ночь на 11 июля 2014 года. А 13 июля Главное управление разведки сообщило, что на территорию Украины зашла военная техника в большом количестве – около 150-200 единиц.
“Как вариант – это могло быть вторжением регулярных Вооруженных сил Российской Федерации. И вот этот момент – чисто психологический, что если это действительно так – это уже начало действительно войны”, – подчеркнул Муженко.
Поэтому он незамедлительно принял решение привести в полную боевую готовность армию, в том числе подразделения противовоздушной обороны (ПВО), о чем доложил Президенту, и по согласованию с ним был нанесен мощный удар по российской технике.
“Мы нанесли удар всеми средствами, в первую очередь – это реактивными системами залпового огня большой дальности – речь идет о “Смерче”, артиллерией, которая была в этом районе, по этой колонне”, – сообщил Муженко.
На следующий день самолеты-разведчики пытались осмотреть зону, куда был нанесен удар, однако дым от возгорания не давал возможности увидеть реальный масштаб вторжения.
“И только к концу третьих суток мы поняли, что там выгорели поля, и несколько осталось каркасов от той сожженной техники. Немного, около нескольких десятков единиц. Или это было 150, или 200, или за это время их смогли эвакуировать на территорию Российской Федерации – на сегодняшний день нет никакого подтверждения, в том числе нет подтверждений и от партнеров, и нет соответствующих фотоснимков за пределами нашей границы той территории”, – подытожил Муженко.
Уривки з інтерв’ю для документального фільму про Іловайськ. Щодо вторгнення російських військ в Україну. “Ну, по-перше, наявність на території іншої країни представників регулярних формувань Російської Федерації – мова йде про групи спеціального призначення, вже у липні місяці (2014 р.) в боях за Слов’янськ було перше підтвердження загибелі російських спецпризначенців, біля населеного пункту Миколаївка, коли ми накрили мінометним вогнем, артилерійським вогнем групу озброєних людей. По перехопленню ми отримали інформацію, що це дійсно специ з Російської Федерації. Це по-перше. Це було не пряме підтвердження, але чисто те, що ми отримали по радіоперехопленню. Але потім, буквально через кілька днів, Росія офіційно провела поховання цих військовослужбовців, одинадцять чоловік із 45-го полка спеціального призначення, який зараз є 45-ю бригадою спеціального призначення Російської Федерації. І вони були вже до цього і після цього. В ніч з 10-го на 11-го липня (2014 р.) – був перший потужний удар (російської) артилерії, реактивної артилерії – “Градів” по табору 24-ї бригади. При чому вогонь вівся з території Російської Федерації, із-за кордонів України. Потім це стало набирати все більше й більше обертів. І зараз я не готовий сказати, скільки це було – десять чи двадцять разів. Ну кілька десятків разів – це однозначно. Ще було одне підтвердження. 13-го липня, пізно ввечері, навіть вночі, я вже не знаю, чи доводив вам цей факт, чи ні, була отримана інформація від Головного оперативного чергового Головного командного центру Збройних Сил України, полковника Маслєнікова. Його син якраз був старшим підрозділів, які знаходяться в районі Ізварино. Я вийшов на нього по телефону і він доповів мені про те, що на територію України заходить техніка у великій кількості. Він називав цифру – 150-200 одиниць техніки. Він не міг тоді їх візуально оцінити, і визначити, скільки там броньованої чи автомобільної техніки. Він бачив здалеку спостерігав рух цієї колони. Це вже було як варіант – це могло бути вторгненням регулярних Збройних Сил Російської Федерації. І от цей момент – чисто психологічний, що якщо це дійсно так – то це вже початок дійсно великої війни. Мною було прийнято рішення привести Збройні Сили України, не АТО, а Збройні Сили України в бойову готовність “Повна”, (зокрема і) частини протиповітряної оборони і після цього я доповів Президенту. За погодженням з ним, на його затвердження, ми нанесли удар всіма засобами, в першу чергу – це реактивними системами залпового вогню великої дальності – мова йде про “Смерчі”, артилерією, яка була в цьому районі, по цій колоні. Це означало, що якщо дійсно це так, то це був якраз рубіж, який ми перейшли, скажімо так – війни. І я пам’ятаю, це такий психологічний момент, коли на командному пункті ми залишились із групою офіцерів штабу сектору “Д”, основу якої складав штаб 72-ї окремої механізованої бригади – ми там проводили радіо-тренування. Решта керівників, які там були присутні – це був і Міністр оборони Гелетей, і Голова СБУ, Голова Державної прикордонної служби – вони пішли. По-моєму був ще генерал-полковник Коваль, пішли відпочивати. У цій годині, (коли) ми проводили радіотренування, поступила ця інформація, і на командному пункті була така повна тиша – як кажуть муха могла пролетіти, можна було її почути. Тобто всі очікували, яке ж буде рішення. І після того як було прийнято рішення на ураження, закипіла робота на командному пункті, люди зрозуміли, що рішення є, воно прийнято і цей психологічний момент, психологічний бар’єр був перейдений в той час, саме в той момент. І я скажу, що це було не просте рішення, тому що ми розуміли, що це дійсно так, ми уже розпочали, не розпочали, а ми уже вступили в фазу відкритої війни з іншою державою. До цього часу і навіть після, Російська Федерація заперечує свою участь в бойових діях на Донбасі, хоча ми вже маємо масу доказів, реальних підтверджень, що це дійсно регулярні збройні сили іншої країни, які перебували у свій час і перебувають і на сьогоднішній день на території України. І якраз мова йде про підтвердження – так от на другий день, для того, щоб все було у вогні й диму, ми підняли літаки-розвідники, для того, щоб зрозуміти, який був масштаб цієї події, який був масштаб цього вторгнення? Дим не давав можливості виявити реальну картину, і тільки на кінець третьої доби ми зрозуміли, що там вигоріли поля і кілька лишилося каркасів від тієї спаленої техніки. Небагато, біля кількох десятків одиниць. Чи це було сто п’ятдесят чи двісті – чи за цей час їх змогли евакуювати на територію Російської Федерації – на сьогоднішній день нема ніякого підтвердження – в тому числі, і як немає підтверджень і від партнерів, і немає відповідних фотознімків за межами нашого кордону – тієї території. Ми не могли зрозуміти, чи це дійсно було так, чи це можливо було не зовсім так як нам уявлялось на той час. Були певні підтвердження того, що зразки техніки, які захоплювались, наприклад, в районі Луганська, якщо я не помиляюсь, 21-го серпня було захоплено бойові машини десанту, з документацією російських військ, із журналами бойової підготовки, книгою вечірньої перевірки, де як я пам’ятаю, була крайня відмітка щодо наявності військовослужбовців по книзі вечірньої перевірки – 17 серпня. Можна передбачати те, що в період з 17 серпня ці військовослужбовці, цей підрозділ, знаходився на території України. Але це техніка, це опосередковане підтвердження, але прямого підтвердження – такого немає, (тому що) не було реальних військовослужбовців. Потім трошки пізніше, 22-го чи 23-го серпня, може навіть пізніше, був захоплені в полон на бензовозі два російських військовослужбовця, які здійснювали підвезення пального. Але вони теж відморозились в тому плані, що ми тут заблукали, це чисто випадково, ми тут не знали куди їхати, ми тут знаходимось на навчаннях на території Росії і в Україну потрапили чисто випадково і тільки від вас дізналися, що це територія України. І тоді вже реально, коли 26-го серпня були перші полонені – 10 чоловік – десантників, тоді вже можна було конкретно вести мову, що це підрозділи регулярних сил Збройних Сил Російської Федерації. Я кажу тому, хто заявляє, про те, що він знав (про вторгнення російських військ), мені цікаво – хто знав? Де ці люди, де вони були тоді і чому ніхто не міг донести цю інформацію до будь-яких державних органів, які б могли трансформувати цю інформацію до штабу Антитерористичної операції?”
Опубликовано Віктором Муженко Вторник, 28 августа 2018 г.
16 августа 2016 года глава Виктор Муженко сказал, что введение регулярных войск России в Иловайск было “шагом отчаяния”.
26 августа 2016 года Виктор Муженко заявил, что Иловайскую трагедию спровоцировал ряд причин, а его деятельность должна оценивать не Генпрокуратура, а соответствующие суды.
2 сентября 2016 года Генеральный прокурор Украины Юрий Луценко сообщил, что в результате Иловайской трагедии 366 человек погибло, еще 300 – попало в плен.
В мае 2018 года в Днепропетровской области волонтеры обнаружили закопанными личные вещи погибших в “Иловайскому котле”. На место находки вызвали правоохранителей.