#Букви розповідають, про що був вірш, який Горман прочитала на інавгурації.

Інавгураційна традиція 

Аманда Горман стала наймолодшою поетесою з усіх, які коли-небудь виступали на інавгурації президентів США. Раніше подібні виступи відбувалися на інавгураціях Джона Кеннеді (1961 рік), Білла Клінтона (1993 та 1997 роки) та Барака Обами (2009 та 2013 роки). Схоже, у США з’явилася нова інавгураційна традиція.

Що відомо про Аманду Горман?

Аманда Горман народилася у Лос-Анджелесі у 1998 році. У дитинстві вона мала дефект мовлення – так само як і новий президент США. Однак це лише мотивувало її брати участь у публічних виступах. 

У 16 років талант Аманди Горман оцінили експерти. Вона стала молодіжним поетом-лауреатом у Лос-Анджелесі. Ще через три роки під час навчання в Гарварді Аманда стала національним молодіжним поетом-лауреатом – першим в історії країни.

У 2015 році дівчина презентувала свою першу книгу поезій “Та, для кого їжі недостатньо”. Восени 2021 року має вийти її ілюстрована книга “Зміни співають”.

Зірковий час

22-річна дівчина зізналася, що дуже зраділа, коли Байден покликав її на інавгурацію. Для цієї події вона підготувала дуже важливий та особливий вірш. 

Перед інавгурацією Горман сказала New York Times, що не збирається “жодним чином затьмарювати те, що ми бачили за останні кілька тижнів і, насмілюсь сказати, останні кілька років”.

Про що інавгураційний вірш Горман?

Під час інавгурації Горман прочитала вірш “Пагорб, на який ми підіймаємось”. Він був адресований високопосадовцям та глобальній аудиторії, яка слідкувала за заходом.

Поетеса описала штурм Капітолію, а також спрогнозувала нову еру США. 

Цікаво, що дівчина у вірші згадала й своє дитинство. Зокрема, вона описує себе як “худу чорношкіру дівчину, чиї предки були рабами, і яку виховувала мати-одиначка”. 

Наводимо текст вірша українською:

Коли настає день, ми питаємо себе,

де знайти світло в цій нескінченній тіні?

Втрата, яку ми носимо з собою,

море, в якому ми мочимо ноги,

ми відчули на собі нутро звіра,

ми дізналися, що тиша – це не завжди спокій,

а норми та поняття

про справедливість

не завжди справедливі

Та все ж світанок наш

ми не встигли схаменутися

та якось цього добилися

Якось ми вижили та стали свідками

нації, яка не зламана,

а просто недовершена

Ми наступники у країні та в часі,

коли худенька Чорна дівчина,

спадкоємиця рабів, вихована одинокою матір’ю,

може мріяти про те, щоб стати президенткою,

і зрештою прочитує вірш для одного з них

І так, ми далекі від блиску,

далекі від досконалості

але це не означає, що ми

намагаємося утворити досконалий союз

Ми намагаємося утворити союз із метою

створити країну, яка посвячена всім людським культурам, барвам, особистостям та станам

А отже ми підносимо свій погляд не на те, що стоїть між нами, а на те, що стоїть перед нами

Ми долаємо прірву, тому що знаємо –

щоб майбутнє було на першому місці,

ми мусимо спочатку відкласти наші відмінності

Ми складаємо нашу зброю

щоб простягнути свої руки

один до одного

Ми не прагнемо кривди нікому, а гармонії для всіх

Нехай земна куля, хоча б, скаже, що це правда:

Що навіть коли ми оплакували, ми росли

Що навіть коли нам було боляче, ми надіялися,

Що навіть коли ми втомлювалися, ми робили спроби,

Що ми назавжди пов’язані разом, звитяжні

Не тому що ми ніколи більше не зазнаємо поразки,

А тому що ми ніколи більше не сіятимемо розбрату

Священні писання вчать нас уявляти

що кожний сяде в тіні свого виноградника та дерева з фіґами

І що ніхто не змусить його боятися

Якщо ми хочемо зустріти виклик нашого часу,

Перемога буде не на вістрі меча

А на всіх мостах, які ми збудуємо

Це обіцянка, яка прикрасить

Гору, на яку ми деремося

Варто лиш мати сміливість

Тому що бути американцем – це не лише гордість спадщини,

це також минуле, яким ми ступаємо

і як ми його направляємо

Ми бачили силу, яка могла розбити нашу націю,

лиш би не ділитися нею

Могла знищити нашу країну, щоб спинити демократію

І ці зусилля майже стали успішними

Але хоча демократія може періодично сповільнятися,

її ніколи не можливо назавжди подолати

Цій правді

цій вірі ми довіряємо

Бо поки ми дивимося в майбутнє,

історія дивиться на нас

Це час справедливого відкуплення

Ми спочатку боялися його

Ми не почувалися готовими бути спадкоємцями

такого жахливого часу,

але в ньому ми знайшли свою силу,

щоб написати новий розділ,

щоб дати собі надію та сміх

Тож хоча колись ми питалися,

А як же ми могли подолати цю катастрофу?

Сьогодні ми твердимо,

Як же ця катастрофа могла подолати нас?

Ми не повернемося до минулого,

а рухатимемося до майбутнього

Ця країна, яка хоч побита, але ціла,

хоч доброзичлива, але відважна,

сильна та вільна

Ми не дамо себе розвернути

чи спинити залякуваннями,

тому що знаємо, що наша бездіяльність та інерція

буде спадщиною для наступних поколінь,

а наші помилки стануть їхнім тягарем

Але одна річ є безсумнівною:

Якщо ми поєднаємо милість з силою,

а силу з правдою,

тоді любов стане нашою спадщиною

і змінить первородне право наших дітей

Тож залишмо за нами країну,

яка є кращою ніж та, яку залишили нам

З кожним подихом із моїх бронзових грудей,

ми змінимо цей поранений світ на чудесний,

ми здіймемося з позолочених пагорбів заходу,

ми підіймемося з вітряного північного сходу,

де наші пращурі вперше здійснили революцію,

ми підіймемося з приозерних міст середнього заходу,

ми здіймемося з випеченого сонцем півдня,

ми відбудуємо, помиримося та одужаємо

і з кожного знаного куточка цієї нації

та з кожного куточка, який називається нашою країною,

вийдуть наші різні та чудові люди,

побиті та красиві

Коли прийде день, ми вийдемо з тіні,

полум’яні та безстрашні

Новий світанок розцвітає, коли ми його звільнюємо

Бо завжди є світло,

якщо лиш ми достатньо відважні, щоб його побачити,

якщо лиш ми достатньо відважні, щоб ним бути.