Роль деколонізації та меморіалізації в сучасній Україні – думки Олександра Алфьорова

Керівник Українського Інституту національної пам’яті, історик Олександр Альфьоров, під час інтерв’ю для Суспільного, Київ, 14 жовтня 2025 року. Суспільне Новини / Олександр Брамський

Олександр Алфьоров, голова Українського інституту національної пам’яті, розповідає про роль деколонізації та меморіальної практики в сучасній Україні. Він підкреслює, як формуються уявлення про святість історичних постатей та чому молоді покоління мають розуміти їхнє значення у контексті війни з Росією та процесів переосмислення минулого.

Святість постатей: чому Пушкін – не виняток

У фокусі розмови – святість конкретно Пушкіна. Алфьоров зазначає, що поняття святині часто залежить від часу, культурного контексту та того, як освітлюють пам’ять у суспільстві, а не від зафіксованого об’єктивного статусу історичної фігури.

“Вони знають, що є Пушкін, є Сервантес, є Шекспір, інші письменники. А в чому особлива геніальність конкретно Пушкіна? Її немає.”

Молодь та декомунізація: виклики розуміння святині

Алфьоров також зауважує, що молоді покоління не завжди розуміють, чому саме певні постаті та їхні твори наділяються особливою «святістю». Це підкреслює потребу в свідомій декомунізації та переосмисленні культурних орієнтирів, щоб застарілі образи минулого не залишалися єдиною мережею цінностей.

У розмові часто згадують метафори. Один із уривків стосується світогляду Росії: світ мертвих є важливою частиною російської ідеології та політики пам’яті.

Оце “найсмачніше в світі” морозиво і “батон по 15 копійок” – це світ мертвих.

Долати міфи: пам’ять як ресурс для майбутнього

Поряд із цим він пояснює, що Росія прагне використати демографію та історичні символи як ресурс війни, а перемога часто означає повернення до минулого замість творення майбутнього. У такій логіці деколонізація стає не лише переформатування назв вулиць, а й створення відкритого громадського простору, який відповідає сучасним запитам суспільства.

Ще одним важливим аспектом є думка: без глибокого розуміння та підтримки експертів зміни не принесуть стабільного результату. Алфьоров підкреслює, що рішення щодо меморіалізації та декомунізації мають базуватися на залученні фахівців, а не на поверхневих чи електоральних міркуваннях.

Не буде політики пам’яті, яка є складовою в цілому ідеології і ідентичності України, – не буде нічого.

Меморіалізація як частина цивілізаційного розвитку

У фіналі розмови Алфьоров звертає увагу на роль меморіалізації в цивілізаційному контексті. За його словами, потрібна чітка стратегія щодо того, як бачити пам’ять про Небесну Сотню, події Майдану та Революцію Гідності, аби не допустити їхнього забуття в умовах триваючої війни. Такі кроки мають стати частиною загальної системи пам’яті нації та підтримати майбутнє суспільства.

У підсумку Алфьоров акцентує: деколонізація не означає розрив із минулим, а швидше – переосмислення того, що дійсно служить українській ідентичності. Святість конкретних постатей має бути переглянута в контексті сучасної боротьби за незалежність та майбутнє, а пам’ять – активний інструмент розвитку суспільства, а не тягар минулих міфів.

Загалом, важливо зберігати пам’ять про героїв сучасної війни та створювати простори для меморіалізації, які не перетворюються на політику пам’яті, а стають частиною національної культури, що підтримує майбутнє України.