#Букви розповідають про ключові факти з біографії великого українця.

Дитинство, юність і творча діяльність

Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині. Він був четвертою дитиною в сім’ї.

Згодом родина переїхала на Донбас, щоб уникнути примусової колективізації.

Хлопчик закінчив школу зі срібною медаллю, після чого вступив до Сталінського педагогічного інституту. Там Стус самотужки  освоїв латину  і вивчив німецьку.

По  закінченні  інституту він три місяці пропрацював викладачем української мови та літератури в селі на Кіровоградщині. У повсякденному житті він також розмовляв виключно українською, через що у поета часом виникали конфлікти з колегами.

Після армії й нетривалої роботи літредактором “Соціалістичного Донбасу” Стус вступив до аспірантури інституту літератури ім. Шевченка. Під час навчання і служби він почав писати вірші. Тоді ж Стус відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке, переклав близько сотні їхніх творів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено.

У 1959 році в “Літературній Україні” Стус опублікував свої перші вірші з напутнім словом Андрія Малишка.

Однак його наукова кар’єра була приречена в радянських умовах: в 1965 році в кінотеатрі “Україна” (показували “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова) Стус долучився до акції протесту проти хвилі арештів у середовищі української інтелігенції.

Непокірного аспіранта виключили з аспірантури, і відтоді він офіційно не пов’язував свого  життя з літературою: працював кочегаром, різноробочим та навіть замазувальником клею на заводі з виробництва спортивного взуття.

Згадуючи випадок на кінопоказі, Стус зазначав, що не міг промовчати. Серед заарештованих був і його близький друг Іван Світличний.

У 1965 році Стус одружився з Валентиною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син Дмитро, нині літературознавець, дослідник творчості батька.

Пропозицію Стуса опублікувати у 1965 році його першу збірку віршів “Круговерть” відхилило видавництво. Попри позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — “Зимові дерева” (однак її опублікували в самвидаві).

На початку 1970-х Стус приєднався до групи захисту прав людини. Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили його арешт.

Арешти й останні роки життя

Вперше Василя Стуса заарештували в січні 1972 році. Він 9 місяців провів у СІЗО. Поетові інкримінували ведення “антирадянської агітації”. На думку партійних рецензентів, збірки Стуса були декадентськими пародіями на радянську дійсність.

У той період поет створив збірку “Час творчості”.

На початку вересня 1972 року київський суд за звинуваченням у “антирадянській агітації й пропаганді” засудив Стуса до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання. Покарання поет відбував у Мордовії та Магаданській області.

Більшість віршів, які Стус писав у таборі, вилучалася й знищувалася, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. Після закінчення строку Стуса в 1977 році вислали в Магаданську область, де він працював до 1979 року на золотих копальнях.

Повернувшись восени 1979 року до Києва, поет приєднався до Української Гельсінської групи. Попри те, що його здоров’я було підірвано, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі.

Після звільнення поет провів на волі досить  нетривалий час. У травні 1980 року його заарештували як рецидивіста. У вересні він був засуджений до 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Варто зазначити, що під час другого процесу державним адвокатом Стуса виступав Віктор Медведчук (зараз – нардеп, один із лідерів партії “Опозиційна платформа – За життя”).

Сам Стус хотів відмовитися від його послуг і самотужки  захищати себе в суді. Під час винесення вироку Стуса в порушення процедури видалили з зали суду й позбавили останнього слова.

Український поет відбував термін у Пермському краї. Щоб врятувати хоча б частину віршів, його табірні товариші запам’ятовували  десятки творів Стуса, оскільки наглядачі знищували написані ним вірші. Наприклад, вони знищили збірку “Птах душі” з приблизно 300 віршами Стуса.

На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями поет кілька разів оголошував голодування.

Василь Стус помер 4 вересня 1985 року. Реальні обставини смерті поета достеменно невідомі.

Згідно з офіційною версією, причиною загибелі була зупинка серця. Однак поміж найімовірніших причин називали удар 90-кілограмовими нарами або переохолодження, яке організм Стуса, виснаженого після важкої операції на шлунку, просто не витримав.

Про останні роки життя Василя Стуса, його боротьбу з системою, а також про спроби опублікувати свою останню збірку віршів, яку він намагався передати з в’язниці на волю, розповідає фільм “Заборонений”. Він вийшов в український кінопрокат у вересні 2019 року.

Відгомони судового процесу

Відгомони останнього суду над Василем Стусом відчуваються й досі.

Так, у 2020 році відбувався розгляд справи за позовом Віктора Медведчука проти журналіста Вахтанга Кіпіані (через книгу “Справа Василя Стуса”).

У цій книзі Кіпіані зібрано ключові документи з колишнього архіву КДБ, які пояснюють, як і за що насправді судили українського дисидента. Вона вийшла друком у травні 2019 року.

Медведчук вимагав заборонити розповсюдження книги Кіпіані “у будь-який спосіб на будь-якій території”, через те, що вона містить “висловлювання, які не відповідають дійсності”. Журналіст своєю чергою називав позов Медведчука тиском на свободу слова.

Зрештою Дарницький районний суд Києва зобов’язав Вахтанга Кіпіані і видавництво “Віват” вилучити  з тексту згадування імені Медведчука. Суд дійшов висновку, що фрази зі згадуванням імені Медведчука у книзі “порушують його честь і гідність”. Також суд заборонив поширювати книгу в  справжньому  вигляді.

Після заборони суду на розповсюдження книги весь наявний тираж розкупили “за лічені хвилини”. Видавництво випустило додатковий тираж. До книги включили рішення Дарницького райсуду Києва про заборону розповсюдження.

У травні 2019 року Віктор Медведчук подав до суду на інтернет-видання #Букви. Причина звернення до суду – новина #Букв про вирізану сцену з фільму про Василя Стуса, де фігурує Медведчук, який виступав адвокатом поета в 1980 році.

Медведчукові  не сподобалося речення: “Медведчук під час судового розгляду порушив адвокатську етику, визнавши провину свого підзахисного за нього самого”.

Позиція позивача, яку він виклав у позовній заяві проти #Букв, зводиться до того, що Медведчук вів справу відповідно до чинного на той час законодавства і пропонує задуматися над запитанням: “Чи міг рядовий адвокат в той час протистояти системі?”.

• У грудні минулого року в Києві з’явилися меморіальні дошки поету, правозахиснику, діячу українського культурного руху шестидесятників Василю Стусу та діячу національно-демократичного руху 1960-1970-х рр., лауреату Державної премії ім. Т. Шевченка Івану Світличному.