Родина з Херсонщини адаптується після виїзду з окупації

Тетяна, Віктор та їхні сини протягом п’яти діб виїжджали з окупованої Росією частини Херсонщини. Через три дні після того, як вони залишили дім і рушили через блокпости до українського кордону, на них з’явилися представники ФСБ РФ. Про те, що окупаційна влада відкрила на Тетяну та Віктора справу за невиконання батьківських обов’язків, вони дізналися вже на шляху до Києва. Причиною стало те, що їхні діти навчалися онлайн в українській школі.

Нас спочатку не чіпали.

Зараз вони проживають у модульному будиночку на Київщині, який надали благодійний фонд Save Ukraine. Там – одна кімната, спальня для дітей, кухня та мінімальні побутові зручності. Попереду – збір документів, пошук роботи, нове житло та інтеграція в громаду, релігійну спільноту й школу для дітей.

Житло і повсякденність переселенців

У центрі підтримки Save Ukraine зараз проживає понад сто людей, більшість із яких – діти. Соціальні працівниці кажуть, що попереду – оформлення довідок про ВПО, пошук житла та роботи, доступ до медичної допомоги й навчання для дітей. Але кожна родина має свої виклики, від індивідуальних потреб до бажання залишитися або переїхати далі.

Тоді ми з чоловіком злякалися, що дітей заберуть.

У перші роки окупації перед початком навчального року окупаційна влада пропонувала перевести школу на російську та обіцяла високу зарплату. Втім, родина відмовилася, а працівники навчальних закладів, часто з різних причин, залишали село. Вони знову зіштовхнулися з реаліями: документів потрібно більше, а в деяких випадках – взагалі нові.

У центрі підтримки Save Ukraine зараз проживає понад сто людей, більшість із яких – діти. Соціальні працівниці кажуть, що попереду – оформлення довідок про ВПО, пошук житла та роботи, доступ до медичної допомоги й навчання для дітей. Але кожна родина має свої виклики, від індивідуальних потреб до бажання залишитися або переїхати далі.

Я памʼятаю, як на початку виїхала, то приїхала в Тернопіль – і там усі допомагали, все було безкоштовно. А зараз це просто…

Світлана – психологиня центру, що працює з дорослими й дітьми, які евакуювалися з окупованих територій. Вона розповідає про травми та шлях до відновлення через методи символдрами й тілесно-орієнтовану терапію. За її словами, багато людей потребують допомоги з документами, житлом та навчанням дітей, адже тривалий досвід перебування під окупацією залишає глибокі сліди в психіці.

Як ми можемо бути друзями, якщо ми – вороги?

Іван з Луганщини розповідає, як війна та розрив між окупованою та підконтрольною територіями він вирішив через знайомство з новими друзями та подальшу легалізацію документів. Він вирушив до Дніпра, згодом – до Києва, де продовжив навчання й отримав український паспорт, залишивши російський документ на згадку. Нині він навчається в київському виші й продовжує адаптацію до життя в українському суспільстві.

У Центрі надії та відновлення Save Ukraine підкреслюють: повсякденні кроки – це оформлення документів, доступ до медицини, житло та освіта. Після трьох років окупації життя потребує системної підтримки, а спільнота центру намагається залишатися опорою для людей, які відчувають травму й потребують часу, аби повернутися до стабільного існування.

Будемо молитися.

Так із нас буде хоч якась користь.