Джерело: пані посол України у США Оксана Маркарова.

Дипломатка звернула увагу на подвійні стандарти щодо українців, зокрема на реакцію їхньої взаємодії з росіянами після “16 місяці геноциду і жахів війни”.

“Вивчаючи історію нашої України, мене раніше часто турбувало відчуття, що до українців світ підходив з якоюсь упереджено завищеною планкою”, – написала пані посол.

Вона згадала, як під час Голодомору 1932-1933 років росіяни вбили мільйони українців, але світ знав і мовчав. Водночас “прислужника Сталіна Дюранте” навіть нині не позбавляють Пулітцерівської премії. Наша держава – вже майже після ста років з часу тих подій – продовжує боротися за повноцінне визнання Голодомору геноцидом і повне засудження Росії за це.

Під час Другої світової війни переважна більшість “європейського театру воєнних дій” була на території України. Українським громадянам довелося пережити “шастання армій з двома ненависними режимами”. Дипломат наголосила, що, безумовно, наша держава – не єдина країна, яка пережила окупацію, “але до нас єдиних завжди всі пред’являли претензії в тому, що українці якось не так виживали під окупацією”. Вона каже, що не чула подібних претензій в такій же кількості до населення західноєвропейських країн.

Також Оксана Маркарова згадала, як у перші роки незалежності відбувся абсолютно нерівноцінний обмін третього за обсягом у світі ядерного арсеналу на “будапештський папірець”. Вона не заперечує, що погані реформи із приватизації при відсутності верховенства права, обмежені кошти у людей і мінімальна фінансова грамотність стали базою олігархізації. Проте Україні дорікали за корупцію, хоча водночас співпрацювали як із українськими олігархами, так і з російськими.

“Не значить, що у нас не було корупції, але більшість наших корупційних ланцюгів були б неможливими без участі інших країн”, – зауважила вона.

Крім того, світ ставив багато вимог до України, а не агресора, коли Росія напала у 2014 році, особливо щодо непідконтрольних Україні захоплених окупантами територій.

“І звичайно, я повністю розумію, що ми українці – не ідеальні. Що були злочини з нашого боку, і були злочини серед нас, і була системна корупція до 2013 року, і хоч вже не системна, але, на жаль, залишалась вона і після. Тому я завжди відганяла від себе такі думки про упередженість світу, пояснюючи сама собі що : “life is not fair (життя – не казка, – ред.), це ми повинні самі більше працювати і довести, що ми можемо” або “немає глобуса України”. У всіх свої інтереси. Треба подорослішати і по-дорослому виборювати інтереси України, а не емоційно ображатися”. І, зрештою, “це все століття російської пропаганди, культур-мультур, яку вони щедро за гроші просували, і погляд на нас через призму цієї антиукраїнської пропаганди”, – наголосила Маркарова.

Вона вважає, що українці мають змогу “бути найкращим міжнародним студентом”, аби звіт побачив і оцінив, що ми — “європейці, демократи” і “рівні серед рівних”.

Вже триває 16 місяць кривавої війни, яку влаштувала Росія. Навіть після Бучі, Маріуполя, Харкова, Ізюма, закатованих жінок і дітей, вбитих наших військовополонених в Оленівці і замучених ледь живих воїнів, яких нам на обмін віддають росіяни, коли нашим полоненим відрізають голови і каструють їх на камеру – Україна все одно дотримується звичаїв війни і всіх конвенцій. Наша держава рятує людей і тварин, коли росіяни підривають дамбу і топлять цілі регіони у воді, але світ каже нам, що треба поважати росіян.

“Ми знову чуємо, що “якось не так ми жартуємо”, чи “чомусь не тиснемо руку якимось російським спортсменам”, чи “відмовляємося виступати на одній події з російськими імперсько-лібералами”, чи “якось не такі шеврони там почепили ті, хто своїми тілами закриває цивілізований світ від російської чуми”, до мене знову підкрадається це відчуття несправедливості у підході до України. Бо здається, що жертві, яка бореться, намагаються відмовити навіть у праві на емоцію щодо ката. Як колись радянські росіяни під час Голодомору відмовляли нам в праві оплакати померлих і намагались вкрасти навіть пам’ять про наше горе”, – наголосила пані посол.

Вона наголосила, що мета України – вижити і перемогти. Громадяни розуміють, що досягнення цієї мети є екзистенційно важливим.

“І тому ми знову відженемо від нас ці думки про несправедливість, і знову зробимо те, що ми, українці, вміємо роботи – з подвійною силою включимося в роботу. І вигриземо нашу перемогу. Слава ЗСУ, всім нашим захисникам, і нашому героїчному народу!” – резюмувала вона.