Олександр Качан, один з останніх мешканців села Біловоди, розташованого всього за три кілометри від російського кордону, залишив рідне село пішки місяць тому. Згідно з даними аналітичного проєкту “DeepState”, частина цього села нині вважається “сірою зоною”. Наразі Олександр проживає у гуртожитку для евакуйованих у місті Суми, де поділився спогадами про своє життя в прикордонному селі та нові виклики в евакуації.

Олександр евакуювався 13 квітня, ставши одним із трьох останніх жителів, які не покинули село раніше. Залишатися вдома стало неможливо. “Я до останнього сподівався на перемир’я. Спочатку нас не чіпали, але потім почали полювати. Спускатися в підвал було страшно – боявся, що засипле, і ніхто не прийде на допомогу. У наш будинок влучила ракета, пів хати розбомбило, і я отримав контузію. Наступного ранку прилетіла ще одна ракета. Я, мабуть, і залишився б там, але пішов у сарай, де було господарство. Ми йшли пішки до 20 кілометрів через поля, дрони літали, все вибухало, село горіло. Врешті-решт, ми вийшли на безпечну відстань і зв’язалися зі старостою та дільничним, які приїхали і забрали нас. Я вдячний, що вони поставилися до нас по-людськи. Зараз допомагають з документами,” – розповідає Олександр.

Він зазначає, що в селі залишалася лише одна жінка, якій понад 70 років, і вона відмовилася виїжджати. “Якщо вона була на вулиці, можливо, вижила, а може і ні. Туди вже не добратися. Якщо вона жива, то, можливо, її ніхто не зачепить. Якщо не розбомбило, то вона виживе. Якщо є Бог, то він її врятує. Якщо ні – ніхто не допоможе,” – каже чоловік.

Протягом останніх восьми місяців у селі не було ні електрики, ні газу. Воду брали з колодязя, а грілися пічкою. Нині Олександр живе у транзитному центрі для евакуйованих вже близько місяця. Зазвичай тут перебувають кілька днів, але він чекає на відновлення документів. Обіцяють надати житло в одному з районів Сумщини, хоча Олександр хотів би залишитися у Сумах, адже тут усе знайоме і ближче до дому.

У кімнаті гуртожитку мешкає троє людей з різних громад. Тут забезпечують їжею та одягом, але Олександр відмовляється від більшості речей, оскільки не знає, куди їх дівати. “Якщо можна, зробіть гардероб, щоб я міг зносити речі. Не хочу, щоб у кімнаті було багато пакетів, як у інших. Але загалом є де переодягнутися, дах над головою і добре ставлення. Не скаржуся,” – говорить він.

Єдина його скарга – відсутність книжок для читання. Тому зараз він читає книгу про радянських розвідників. У коридорі гуртожитку залишили старі книги, більшість з яких уже розібрали. Сусіди обмінюються газетами і кросвордами. За час перебування у Сумах Олександр працював, розбираючи завали після обстрілу, і зараз намагається знайти хоч тимчасову роботу, аби не сидіти без діла. Він не хоче затримуватися у гуртожитку, хоча й не знає, що буде далі.