29 січня 1918 року курсанти та студенти стримали наступ на Київ чотиритисячної армії більшовиків. #Букви розповідають історію цього легендарного бою, а також яке значення він мав у становленні української державності.

Історичний контекст

У 1917 році з’явилася Українська Центральна Рада й  створена нею Українська Народна Республіка.

Прихід до влади в Росії більшовиків у жовтні 1917 року становив загрозу для української державності. Більшовики прагнули встановити контроль над Україною.

У грудні 1917 року більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді, підписаний Володимиром Леніним і Львом Троцьким. У ньому висувалися такі умови: дозволити переміщення більшовицьких військ з фронту на Дон і відмовитися від створення Українського фронту. Зазначалося, що в разі невиконання вимог більшовики оголосять Центральну Раду такою, що веде відкриту війну проти них.

Українці відхилили вимоги та звинуватили росіян у розпалюванні ворожнечі. Раднарком, у свою чергу, оголосив Центральну Раду “в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії та в Україні”.

7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. В середині січня того ж року вони встановили контроль майже над всім Лівобережжям і просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Напередодні бою

Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна уздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – в напрямку Курськ-Бахмач-Київ. У Бахмачі обидві групи об’єдналися. Командував ними Михайло Муравйов.

Як повідомляє Український інститут національної пам’яті, на підступах до Києва Муравйов закликав не шкодувати жителів міста.

“Наше бойове завдання – взяти Київ… Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо”, – заявляв Муравйов.

Центральна Рада УНР у той час у  своєму підпорядкуванні мала окремі військові частини, а також сформовані з добровольців підрозділи, серед яких слід назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, а також сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький кіш Слобідської України. Саме добровольці стали опорою Центральної Ради.

Однією з найбоєздатніших українських частин у Чернігівській області був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. Спільно з іншими військовими підрозділами та  добровольцями 25-27 січня вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак під загрозою оточення захисники змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися.

Бій під Крутами

На підкріплення українських частин у Крути були скеровані  Перша Українська юнацька (юнкерська) школа імені Богдана Хмельницького в складі 400-450 курсантів і 20 старшин (офіцерів). До них приєдналася перша сотня (116-130 осіб) новоствореного добровольчого Студентського куреня січових стрільців. Значна частина студентів і гімназистів не мали достатньої військової підготовки, були погано озброєні і екіпіровані. До курсантів, студентів і гімназистів приєдналися ще  майже  80 добровольців із підрозділів місцевого Вільного козацтва з Ніжина.

Згідно з різними підрахунками, в Крутах 29 січня 1918 року перебували до 520 українських вояків, юнаків та студентів, які мали на озброєнні до 16 кулеметів і бронепоїзд.

Росіян було приблизно в 10 разів більше (майже  4800 осіб). Вони мали бронепоїзд і артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Бій із переважаючими силами противника тривав близько шести годин. Згідно з різними оцінками, в ньому загинули 70-100 українців.

Сьогодні відомі прізвища 20  з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Втрати більшовицьких військ досягали 300 осіб.

Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося нанести росіянам значних  втрат  і стримати наступ до темряви. Потім українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничну колію. Але один із підрозділів у  кількості 27 осіб, заблукавши в темряві, повернувся на станцію Крути, яка на той час вже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Українців катували, а потім стратили.

Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі в Києві.

Наслідки і значення бою під Крутами

Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу  укласти мир між урядом Української Народної Республіки і державами Четверного союзу (неофіційна назва військового союзу Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії).

Переговори закінчилися 9 лютого 1918-го підписанням Брестського мирного договору. Він, серед іншого, визначав визнання Четверним союзом самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин, а також передбачав встановлення дипломатичних відносин.

Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Муравйова підійшли до Києва. Під гуркіт гармат Центральна Рада приймала важливі закони – про ліквідацію права власності на землю та демобілізацію.

Через два дні почався масований артилерійський обстріл, через 3 дні муравйовці увірвалися в місто. 11 лютого 1918 року більшовики проголосили в Києві Українську Робітничо-Селянську Республіку та її Народний секретаріат.

У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких і австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну.

Відтак, бій під Крутами мав велике значення у  становленні української державності й став прикладом успішної оборонної операції проти переважаючих сил ворога.

Пам’ять Героїв Крут

Уже в березні 1918 року, після підписання Брестського миру і з поверненням уряду УНР до Києва було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій Могилі в Києві. Траурну церемонію тоді відвідав голова Центральної Ради Михайло Грушевський.

У  наші дні щороку проводяться пам’ятні заходи на честь Героїв Крут за участю перших осіб України: зокрема, покладання квітів до пам’ятного хреста на Аскольдовій могилі в Києві.

Указ “Про вшанування пам’яті Героїв Крут” у 2007 році підписав третій президент України Віктор Ющенко.

До 100-річчя легендарного бою був створений художній історичний фільм “Крути 1918 року”.

• У суботу ввечері, 25 січня, в центрі Києва відбулася смолоскипна хода, присвячена пам’яті героїв Крут.