Про це повідомляють #Букви.

16 вересня 2000 року, близько 22:30, журналіст та засновник видання “Українська правда” Георгій Гонгадзе пішов з роботи, але додому так і не повернувся. Зникнення Георгія Гонгадзе викликало велике занепокоєння не лише у його родичів і друзів, а й серед політиків і журналістів. У листопаді того ж року в лісі біля Таращі було знайдено його понівечене тіло, без голови. Дружина і друзі впізнали у ньому Георгія.

За цей час, завдяки зусиллям родини, журналістської спільноти та міжнародних організацій вдалось досягти часткового правосуддя. Усі виконавці злочину понесли покарання. Однак замовника убивства Георгія Гонгадзе офіційно так і не названо.

Керівництво МВС та СБУ, що мали безпосередній стосунок до зникнення Георгія Гонгадзе, намагалися всіляко заплутати хід розслідування, слідство спеціально затягували. Через інтриги спецслужби й монополію державної влади на слідство з судочинством, юристам вдалося домогтися розсекречення тільки половини справи Георгія Гонгадзе: СБУ повністю розсекретила свою частину матеріалів у цій справі. МВС ж розсекретило більшу частину матеріалів, а решту вважає такою, що не підлягає розсекреченню. Генпрокуратура, переглянувши гриф секретності 227 матеріальних носіїв, розсекретила 103 документи, а 91 документ перевела в режим “для службового користування”.

28 листопада очільник Соціалістичної партії України Олександр Мороз на засіданні Ради повідомив, що має аудіозаписи, які вказують на причетність найвищого керівництва держави до вбивства журналіста. Ці записи зробив співробітник служби охорони президента Леоніда Кучми, майор Микола Мельниченко. Кучма заперечив усі звинувачення на свою адресу.

Зникнення та вбивство Георгія Гонгадзе викликало широкий резонанс в Україні та за кордоном. Так, в Україні з акцій протесту проти зникнення та вбивства Гії почались широкомасштабні протестні дії, відомі під назвою «Україна без Кучми». Протестувальники звинувачували тодішнього президента Леоніда Кучму та його найближче оточення у зникненні журналіста і вимагали відставки Кучми та його найближчого оточення.

У березні 2008 року Апеляційний суд Києва виніс вирок трьом виконавцям убивства. Варто зазначити, що ніхто з обвинувачених повністю свою провину не визнав. Костенко й Попович отримали по 12 років в’язниці, Протасова засудили до 13 років.

Пукача вдалося спіймати у липні 2009 року в Житомирській області. 29 січня 2013 року його засудили до довічного ув’язнення. У 2016 році Апеляційний суд залишив вирок Пукачу без змін.

22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві після проведення траурної церемонії. Відомо, що він сам був парафіянином цієї церкви. Міністерство культури України не давало дозволу на поховання тіла Георгія Гонгадзе на території церкви Миколи Чудотворця Набережного.

Указом Президента України Віктора Ющенка від 23 серпня 2005 року за самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, вірність журналістській справі Георгію Гонгадзе присвоєно звання Герой України з відзнакою ордена Держави (посмертно). Нагородні атрибути звання Герой України (орден Держави та мініатюру ордена, Грамоту про присвоєння звання Герой України) передав вдові загиблого журналіста Георгія Гонгадзе Мирославі президент України П. О. Порошенко 21 березня 2016 року.

Щорічно 16 вересня друзі Георгія Гонгадзе, журналісти, громадські та правозахисні організації вшановують його пам’ять.

Сьогодні дружина Георгія Мирослава Гонгадзе опублікувала допис у Facebook, присвячений пам’яті про чоловіка: “16 вересня 2000 року стало поворотним моментом у моєму житті. 16 вересня ми востаннє обійнялися і востаннє Георгій поцілував дітей. Тодішня влада вбила талановиту і красиву людину, забрала у нас батька, сина, чоловіка, друга. Вона також позбавила нас усіх його мудрості. Він передбачав все, що сьогодні відбувається. Постійно закликав до демаркації кордону з Росією, про важливість творення коаліції безпеки східноєвропейських країн від Балтії до Грузії, про російські загрози, кулі та бомби яких він випробував на своєму тілі в Абхазії.  Він казав, що все почнеться з Криму, хоча боявся наврочити велику війну. Сьогодні його з нами нема фізично, але його дух і справа живе”.