Біографія
Він народився 10 вересня 1894 року на хуторі В’юнище (нині смт Сосниця, Чернігівська область) в родині неграмотних селян, але його батько, Петро Семенович, належав до козацького стану, а серед предків були полтавські чумаки.
Щоб оплатити навчання сина, батько продав одну з семи десятин землі. З восьми років Довженко навчався в парафіяльному училищі, а потім у Сосницькому міському училищі, яке вважали вищою початковою школою. Навчання давалося йому легко, хоча сам він жартував, що це вчителі не розуміли матеріал і тому вважали його відмінником.
У 1911 році Олександр Довженко вступив до Глухівського вчительського інституту не через велике бажання викладати, а тому, що мав право скласти вступні іспити. До того ж стипендія становила 120 карбованців на рік. Він був наймолодшим серед студентів. Потай від педагогів, на квартирі товаришів, Олександр ознайомився з українськими виданнями “Літературно-науковий вісник” і “Нова Рада”.
Творчий шлях
У 1923 році Олександр Довженко оселився в Харкові, де активно долучився до літературного і культурного життя. Спочатку він співпрацював з об’єднанням “Гарт”, а після його розпаду став одним із засновників ВАПЛІТЕ.
У 1926 році Довженко почав працювати на Одеській кінофабриці, де створив свої перші фільми “Вася-реформатор” і “Ягідка кохання”. У 1927 році він випустив стрічку “Сумка дипкур’єра”. Успіх прийшов у 1928 році з фільмом “Звенигора”, але після нього Довженко почали звинувачувати в націоналізмі.
Внесок в українське кіно
Довженко став одним із засновників українського кінематографа і визнаним майстром світового кіно. Його стрічки стали класикою кіно і залишили глибокий слід в історії світового кіномистецтва.
Найбільшої слави Довженко здобув із легендарною німою трилогією — “Звенигора” (перший український фільм, що вийшов на міжнародну арену, 1927), “Арсенал” (1929) та “Земля” (1930).
Зокрема фільм “Земля” входить до десяти найкращих кінострічок всесвітньої історії кіно. Після прем’єри в Берліні про Довженка з’явилося 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти назвали його “Гомером кіно”.
Проте на батьківщині стрічку Довженка вщент рознесли за “біологізм”, “пантеїзм”, “натуралізм”, “ідеалізм” та “абстрактний гуманізм”. А у квітні 1930 року Оргбюро ЦК ВКП(б) заборонило демонстрацію “Землі”.
Під час Другої світової війни Олександра Довженка евакуювали спочатку в Уфу, а потім в Ашгабат. У 1942 році він вирушив на Південно-Західний фронт, де написав кіноповість “Україна в огні” (1943), яка критикувала радянську бюрократію. Сталін заборонив твір, а Довженка усунули з кількох важливих посад.
З 1949 року Довженко викладав у Всеросійському державному інституті кінематографії імені С. А. Герасимова.
Вражений будівництвом Каховської ГЕС, він задумав фільм “Поема про море”, працюючи над сценарієм п’ять років. Його останній фільм “Прощавай, Америко!” залишився незавершеним.
Довженко помер 25 листопада 1956 року і похований у Москві на Новодівочому кладовищі.
Олександр Довженко отримав визнання як новатор у кінематографі завдяки своїм унікальним підходам до режисури, використанню символізму та поетичності в кадрах.