Про це повідомляє Медійна ініціатива за права людини.

Журналісти поспілкувались з головою Високопільської ОТГ Ганною Шостак-Кучмяк напередодні того, як стало відомо про звільнення Високопільської громади.

Вона розповіла, що ще на початку березня у громаді були війська ЗСУ. Місцеві зустрічали українських воїнів радо та допомагали всім, чим могли.

“Тішила думка, що вони в нас, значить, ми захищені”, — пригадала Ганна Шостак-Кучмяк.

Однак російські окупанти стрімко наближались до громади. За словами очільниці ОТГ, метою росіян було дійти до Кривого Рогу і Високопільска громада стала на їхньому шляху.

13 березня по Високопіллю росіяни вдарили з “Градів”, зруйнувавши дитсадок та понад десять будинків. Тоді ж у селі внаслідок обстрілу загинув чоловік, на ім’я Володимир: йому відірвало ногу, а інші травми виявились несумісними з життям. Він був першою жертвою у цьому ОТГ.

Пізніше у Високопіллі померли ще троє цивільних — люди похилого віку, які пережили Другу світову війну, але не витримали дій російської армії.

Тоді село опинилося під окупацією. Аби поховати загиблих, в тому числі бійців ЗСУ, Ганна Антонінівна пішла домовлятися з російськими військовими. Знайшла командира, однак він звелів чекати.

“Ми будемо мінятися. Ваших 200-х — на наших 200-х. Такий закон війни”, – сказав він голові ОТГ.

Минуло кілька днів — обміну тілами не відбулося. Тоді голова ОТГ пішла до російського командира знову, але дозволу на поховання на кладовищі не домоглася. Людей поховали в лікарняному парку, поблизу будівлі моргу.

Ганна пригадала, що чимало з російських армійців розмовляли українським суржиком. За її словами, це були бійці з так званої “ДНР”.

“Коли вони дивились на блокпосту мій паспорт, один із них сказав: “О, так у мене точно такий же паспорт, як і у вас”. А я кажу: “Так ви що, українці, і прийшли воювати з нами, українцями?”. А вони відповідають: “Ну, ви ж нас вісім років вбивали, тепер ми прийшли вам мститися”. Кажу: “Та я вас в очі не бачила””, – сказала вона додавши, що довести хоч щось українцям у формі російської армії було складно.

Були у Високопіллі й корінні росіяни. Їх вдалось відрізняти завдяки умундируванню: у них воно було якіснішим, а ніж у бійців так званої “ДНР”.

Були серед окупантів й особи не європейської зовнішності – буряти або якути, додала вона. За словами голови ОТГ, у Високопіллі був їхній батальйон.

Як тільки окупанти зайшли у Високопільську громаду, одразу почали викрадати в людей легкові і вантажні автомобілі, малювати на них літери “Z”.

“Розграбували майже всіх наших фермерів”, — наголосила Ганна Антонінівна.

Згодом вона знову розмовляла з одним із російських окупантів у Високополлі. За словами жінки, росіяни хвалили українські села і казали, що їм подобається те, як українці облаштовують свої домівки. Водночас вони не приховували, що прийшли вбивати українців: хотіли “крові атовців”.

“Кажуть мені: “Так ты, мать, голова? С нами пойдешь ваших атовцев будешь показывать, где они живут”. Я кажу, що головою громади стала лише рік тому, і ще всі свої 22 села не вивчила, людей не знаю, не говорячи вже про атовців. Та й, кажу, їх багатьох тут немає, повиїжджали на заробітки. “Что ты, мать, нам лапшу на уши вешаешь. Мы знаем, что они здесь — у нас списки есть””, — пригадала Ганна діалог з військовим РФ.

Жінка не впевнена, що окупанти мали списки атовців, але не виключає, що це можливо — така база була навіть у районному управлінні соцзахисту, бо люди туди зверталися по пільги.

Натомість голова ОТГ бачила, що в окупантів був список з місцевими підприємцями, тобто з людьми, які теоретично повинні володіти якимись коштами. Список, на думку Ганни, був складений жіночим почерком. За цим списком окупанти ходили по домівках та грабували людей.

“У них було специфічне сприйняття того, що вони роблять. Вони вважали, що звільняють нас від буржуїв і куркулів. Мовляв, ці люди незаконним шляхом нажилися. Вони навіть не могли усвідомити, що це підприємці, які заробили власною чесною працею”, — сказала Ганна Шостак-Кучмяк.

Бійцями так званої “ДНР” керував командир з позивним “Броня”. Йому до 30-ти років, весь час ходив у бандані. Має низку татуювань на тілі. Одне з них Ганні запам’яталось найкраще – це надпис “За родной Донбасс”.

Якось він розмовляв з головою ОТГ та розповів, що його начебто звуть Анатолій і він – родом із Харкова. За словами Ганни, рядові його дуже сильно боялись. Інших двох, які також мали керівні посади у своєму підрозділі, звали “Черепаха” та “Восток”.

З росіянами Ганна говорила лише кілька разів. Жила вона в Князівці, неподалік Високопілля. На роботу приїжджала на велосипеді.

Вона пригадала, що окупанти, коли проїжджали на БМП поруч з нею, то тицяли у неї пальцями та сміялись. Жінка додала, що в цей момент переживала не найприємніші відчуття.

Одного дня вона так само на велосипеді приїхала до селищної ради. Поруч стояли два “Тигри”, а всередині на вході — озброєний до зубів військовий.

“Видно, що кадровий військовий, не “деенерівець””, — наголосила Ганна.

Жінка хотіла піднятися на третій поверх у свій кабінет. Їй сказали, що туди ходити не варто. Однак Ганні їх не послухала.

На третьому поверсі вона побачила, що росіяни повибивали двері у кабінети.

“Видно, що сиділи довго, спостерігали, можливо, стріляли звідти”, — зауважила вона.

Розрізняти “деенерівців” та кадрових росіян, додала вона, можна було ще й за технікою. У росіян була різноманітна важка техніка, зокрема танки і БМП. А у “деенерівців” лише та, яку вони віджали у місцевих.

“Я навіть бачила, як їхали два “деенерівців” на одному велосипеді”, — пригадала Ганна.

Як тільки окупаційні війська зайшли у Високопілля та інші села громади, там почали зникати люди. Одного разу голова громади почула від місцевих, що росіяни вбивають людей, а тіла ховають до підвалу одного з житлових будинків. Там жив самотній чоловік поважного віку. А неподалік був блокпост окупаційних військ.

“Я взяла пачку цигарок і поїхала на той блокпост велосипедом”, — розповіла Ганна Антонінівна.

Там вона побачила одного з військових, на ім’я Богдан, з яким спілкувалась раніше. Покликала його, дала пачку цигарок та попросилася зайти в будинок до цього чоловіка. Сказала, що він начебто хворий і вона принесла йому ліки.

“Я підходжу до цього Федора, питаю: “Це правда, що у вас в підвалі мертві цивільні лежать?” Він побілів, аж затрусився. Каже: “Я боюся, не буду говорити”. Прошу його: “Скажіть одне слово — так чи ні”. Він каже: “Так”. А потім в нього виривається, мовляв, пару людей поховали в садочку. А інших вивозили на харчосмакову фабрику, від якої там уже нічого не лишилося. І у шурф скидали”, — переказала пані Ганна свій діалог з Федором.

Голова ОТГ вмовляла його перейти бодай в іншу хату, до родичів або виїхати з громади. Вона наголошувала чоловікові, що він є свідком, що його можуть так само вбити, як і інших цивільних.

Зрештою, саме так і сталось: Федора поранило, а згодом окупанти його застрелили. Його поховали сусіди.

В інших селах громади, додала Ганна Шостак-Кучмяк, також зникають люди. Їй відомо про одне з головних місць утримання людей в селі Нововознесенівка. Там заручників тримають у школі, наголосила голова ОТГ:

“Місцеві жителі бачили, як туди звозили людей, вивантажували з мішками на головах, а звідтіля часто-густо витягували і чоловіків, і жінок”, сказала вона.

У громаді не лишилося жодного населеного пункту, де не зникла хоча б одна людина. Місцеві з Високопілля розповідали голові ОТГ, що біля місцевого будинку культури зробили велику братську могилу, де поховали понад 20 осіб. Ця інформація, зауважила Ганна, поки не підтверджена, однак і не спростована.

“Знаємо лише, що понад 20 людей по всій громаді зараз безвісти зниклі. Стільки ж підтверджених загиблих. Ви знаєте, у нас буде страшна картина після звільнення. Тотальні руйнації, усіяні тілами вбитих росіян поля, але найстрашніше — наші люди, яких викрадають, катують, вбивають”, – резюмувала вона.