Повне відеоінтерв’ю опубліковане на Youtube-каналі “Бутусов Плюс”.

Як розповів другий командир полку “Азов” Максим Жорін, перші дні широкомасштабної війни основна увага була прикута до Києва, в Маріуполі ситуація була ще не настільки критичною. Денис “Редіс” Прокопенко, командир полку “Азов” ледве не щодня телефонував йому та запитував, як там Київ, чи тримають вони столицю, оскільки усвідомлював, наскільки це є важливим.

Заступник командира ССО “Азов” Владислав “Борисфен” Соболевський констатує: вже в перші ж дні було ясно, що “Азов” й інші захисники України будуть в оточенні. Майже одразу постало питання про те, як їм допомагати.

Коли Росія захопила Волноваху (у першій половині березня), стало зрозуміло, що Маріуполь – у вкрай важкому стані і йому буде дуже складно, адже це був останній шлях, який з’єднував припортове місто з “великою Україною”. Місто опинилося в повному оточенні.

Соболевський констатує: вже тоді було ясно – того, що було на той час у Маріуполі, не досить, щоб військові мали змогу оборонятися.

Ув’язнені в місті місцеві жителі вже з першої половини березня не мали змоги евакуюватися. Військові всерйоз обговорювали гуманітарні конвої для цивільних, один із них дійсно вирушив до міста, але не зміг прорватися.

Стосовно військової допомоги: планом №1 був рейд – втаємничений рух певної кількості техніки та людей на територію ворога. “Азовці” мали маскуватися під росіян і зайти в Маріуполь якомога глибше без бою, опісля – з’єднатися з українськими захисниками.

Також розглядалося питання деблокади Маріуполя – саме за умови певної кількості людей (2-4 бригади). У той період значна кількість військових із полку “Азов” брали участь у боях під Києвом, у вільний же час вони розробляли план боїв у Маріуполі. Жорін розповів, що вони займалися плануванням, підготовкою та розрахунками власних сил і їх дефіциту, щоб зрозуміти, як саме можна здійснити деблокаду.

Російський доброволець із позивним “Барсик” розповів, що навіть їх побратими просили відмовитися від цієї ідеї.

“Було відчуття, ніби хлопців кинули, – сказав він. – Хотілося якось допомогти”.

Військові усвідомлювали, що кільце навколо їх побратимів все більше стискається, а зарадити тому вони ніяк не могли – на той час треба було тримати Київську область і саму столицю.

Жорін розповів, що у них були сотні осіб, які викликалися поїхати до побратимів у Маріуполь:

“У нас були сотні людей – ми збирали списки людей, які добровільно готові їхати на деблокаду Маріуполя, і цей список складався реально з сотень людей. В тому числі я, все управління наше туди подалося у ці списки”.

І це при тому, що керівництво полку в перші ж дні попередило: операція ця є дуже ризикованою та складною; бійці і самі це розуміли, але охочих все одно було дуже багато.

Проте час йшов – і росіяни перекидали все більше сил під Маріуполь – і питання військової деблокади, як констатував Жорін, ставало все складнішим. Щоб це здійснити, потребувалося все більше сил, і в якийсь момент “азовці” постали перед фактом: їх особистих сил уже для цього не вистачає.

“На один план деблокади нам не вистачає техніки, на інший план нам не вистачає підготовки. Нам потрібні були люди, які вдало імітували “русскую речь, люди, які готові були викинути таку спеціальну операцію та навіть злагодитися між собою”, – розповів Владислав “Борисфен” Соболевський.

Тоді до них приїхав перший командир полку “Азов” Андрій Білецький і запропонував інший шлях розв’язання проблеми.

Другу частину інтерв’ю про те, як “Азов” й інші військові, ризикуючи своїми життями, допомагали своїм побратимам, читайте за посиланням. 

• Нагадаємо, 17 березня командир 2 Батальйону ССО “Азов” Київ Дмитро Кухарчук закликав країну не забувати про Маріуполь і говорити про нього постійно, вимагаючи деблокади міста, доки не стало занадто пізно.
• Тоді ж лідер Національного Корпусу Андрій Білецький записав звернення до маріупольців, захисників Маріуполя та усього світу. На той час оборонці міста відчайдушно стримують 14-тисячне російське угруповання, але Маріуполь критично потребував деблокади.
• 16 березня Олена Кушнір, військова медик із полку “Азов” записала відеозвернення, в якому закликала деблокувати місто. “Ми не хочемо бути героями і мучениками посмертно”, – наголосила вона. Через місяць Олена загинула, до останнього рятуючи військових і цивільних у Маріуполі.