Два роки тому як Росія, так і наші західні партнери були переконані, що ми не маємо спроможності протистояти такій могутній військовій силі. Але в суспільстві домінував настрій “українці чинитимуть спротив”, і це зламало плани Кремля окупувати Україну за 3 дні. Рік тому ми зустрічали новорічні свята без світла, електрики, тепла, води та зв’язку. Але у суспільстві панував настрій, що все-одно “ми повернемо своє”, і це не дало Росії змусити нас припинити боротьбу навіть після руйнування енергетичної інфраструктури.

Це я до того, що моральний дух має силу змінити навіть безнадійну з точки зору аналітиків ситуацію, і що настрій людей має прямий вплив на те, яким буде їхнє майбутнє. Ми або приймаємо його, або працюємо над ним. Потроху суспільство усвідомлює, що цей марафон вдовгу і цей виклик торкнеться кожного, і йде болісне прийняття цього факту.

А я хочу згадати слова свого вчителя Євгена Сверстюка: “Зневіра – один із хворобливих проявів життя і один із великих гріхів. У кожного бувають різні летючі настрої, але людина не має морального права ділитися своєю зневірою. “Не додавай знесиленим журби”, – написав із заслання Грабовський. З каторги, з Сибіру, він радить ситим людям в Україні, аби вони не писали віршів про зневіру!” Тож звернення про це та про потребу у єдності. Наше військо – не футбольна команда, а ми – не глядачі футбольного матчу. Кожен із нас є атомом більших молекул, з яких складається тіло українського війська. Якщо ти не у війську – допомагай війську, чим можеш. Спротив завжди найкраща стратегія у геноцидальній війні на знищення.