Інтерв’ю зі знайомими та близькими Ірини взяв американський телеканал CNN.

Фількіна записалася на курс косметики на початку 2022 року до місцевого візажиста Анастасії Субачової та купила свій перший у житті набір рум’ян, підводки та консилера, які планувала носити на майбутньому концерті.

Вона навіть зробила вишнево-червоний манікюр на День Святого Валентина, намалювавши “серце на пальці, тому що почала любити себе”, — розповіла Субачова CNN.

Але її плани зупинилися наприкінці лютого, коли Росія вторглася в Україну. Її дочки вирішили перетнути кордон із Польщею, але Фількіна залишилася допомагати людям. Вона провела тиждень у бучанському торговому центрі “Епіцентр”, годуючи людей, які там укривалися, та готуючи їжу для українських військових.

5 березня Фількіна намагалася сісти в один із вагонів, які евакуювали людей із ТЦ за межі міста. Але місця не було, тому вона вирішила поїхати  велосипедом додому.

Одна з дочок Фількіної, 26-річна Ольга Щирук, розповіла, що благала матір того дня не їхати додому на чорному велосипеді. Натомість вона попросила її виїхати потягом із міста.

На другому відео тієї ж вулиці видно тіло жінки у синьому піджаку та світлих штанах, розкинуте біля чорного велосипеда біля вирваного електричного стовпа. Одна нога понівечена. Її рука лежить збоку. Поряд із попелом і сміттям на вулиці – згорілі й покинуті машини.

Подальші зображення сцени, зроблені Reuters, показують ближче жінку в блакитній куртці. Згорнута рука визирає з рукава, з вишнево-червоним лаком для нігтів і з малюнком серця на одному пальці, що просвічується крізь попіл і болото.

Оскільки зображення цієї руки стало вірусним у соцмережах цього тижня, і Щирук, і Субачова одразу впізнали, чия це була: Фількіна. “Як людина могла не впізнати тіло своєї матері?”, — сказала Щирук.

Субачова почала порівнювати фотографії, які вона зробила з Фількіною, з фотографією Reuters. “Це фото її тіла і моє власне (фото) її манікюру… Я зрозуміла, що це та сама людина, і почала плакати”, – сказала Субачова, додавши, що востаннє вона бачила її за день до вторгнення. “Ми повинні усвідомити, що за цією фотографією її руки стоїть велика жінка”.

Відома всім подругам своїх дочок як “мама Іра”, люди обожнювали схильність Фількіної плекати оточення. Коли два роки тому Фількіна вперше в житті побачила океан під час сімейної поїздки до Єгипту, “у неї всі в готелі закохалися. Вони сказали: “Мама Іра, повертайся”, – розповідає Щирук.

“Все життя вона віддавала себе іншим, віддала своє життя амбіціям інших людей”, – сказав Щирук. Саме після цієї поїздки до Єгипту її мати вирішила, що вона “хоче слідувати своїм пристрастям”, додала вона.

Тому Щирук відмовилася вірити, що її мати загинула, попри те, що українські військові 5 березня повідомили родині, що вона загинула. Військові заявили, що дістати її тіло буде неможливо, оскільки неподалік стояв російський танк.

Щирук вважає, що її мама просто поранена. Весь березень вона розпитувала блогерів і намагалася зв’язатися з сусідами – попри відключення електроенергії в Бучі – чи вони щось чули. “Я уявляла, що вона просто сховалась у підвалі, що вона побачила окупантів і залишилася десь чекати”, – сказала вона CNN, її голос зірвався.

Її мати фактично лежала сама на вулиці Яблунській, де ще щонайменше 20 мирних жителів були вбиті під час місячної російської окупації Бучі. У квітні кадри та зображення вулиці, що з’явилися після поспішного відходу Росії, підтвердили найгірший страх Щирук.

“Коли я вдруге дізналася, що мою маму вбили, у мене було відчуття, що у мене зламаний хребет. Я лежала, плачучи від безпорадності”, – розповіла вона.

Щирук не має жодного уявлення, коли побачить тіло матері. Місцеві чиновники провели минулий тиждень, збираючи загиблих та розміновуючи місто. За оцінками міського голови Бучі, під час російської окупації загинуло близько 300 людей. Розповіді про страти, жорстокість і невибіркові обстріли призвели до глобального протесту та нових санкцій проти Москви.

Щирук сказала, що її мати не хотіла б отак лежати посеред вулиці. Вшановуючи пам’ять матері, вона зараз створює фонд на честь Фількіної – для допомоги українцям, які постраждали від війни.