Про це повідомляють #Букви.

Прапор як символ, спочатку як засіб сигналізації, виник за античних часів. Спершу використовувався в країнах Європи і поширився на українські землі в добу Середньовіччя. Найчастіше прапором вважався шматок тканини, прикріплений до списа, що мав вказувати на місце збору воїнів. Жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій.

Знамена спершу возили разом зі зброєю, перед боєм ставили на узвишші, щоб кожен ратник бачив їх. Літописи зберегли такі вирази: “наволочив стяги” – що означало прикріпити їх до держаків, і “поставити стяги”, що символізувало готовність війська до бою.

Перша історична згадка про поєднання синього та жовтого елементів в офіційній символіці датується 1256 роком – днем заснування Львова. Герб цього міста, зокрема, прикрасив золотий лев на синьому тлі.

Золотий і синій кольори з XIV ст. офіційно використовувалися в гербі Руського королівства. Також ці барви є і на гербах місцевої знаті, князів, шляхтичів.

Прапори (корогви) набули широкого застосування в козацько-гетьманську добу. У козацькому війську було, в основному, три роди корогви: 1 – корогва всього війська або гетьманська, 2 – корогви полкові, 3 – сотенні.

Корогва – найзначніша святиня українського козацтва. На ній найчастіше золотом вишивався образ Покрови – Пресвятої Богородиці Діви Марії – заступниці козацтва, Запорозької Січі.

З різних письмових згадок зрозуміло, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогв, а панувала повна довільність, так само і щодо барв прапорів.

У роки національно-визвольної війни 1648–1657 рр. козацьке військо використовувало прапори різних кольорів. Очевидець штурму козаками м. Гомеля в 1651 р. писав: “О 8 годині рано при зміні варти побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга, червона корогва, а коло неї – три білі і дві чорні, і дві жовто-блакитні”.

З XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького в основному стали виготовляти з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя.

З ліквідацією Запорозької Січі зникають військові, територіальні та інші прапори. На українських землях, які входили до складу царської Росії, можна було використовувати лише біло-синьо-червоні прапори імперії.

У листопаді 1918 р. у Львові Українська Національна Рада затвердила “Тимчасовий основний закон”, який дав назву новоствореній державі – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Артикул 5 цього закону проголошував прапор держави – блакитно-жовтий.

20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор для Закарпатської України, а 15 березня 1939 р. він був прийнятий як державний прапор Карпатської України.

У Радянській Україні не могло бути й мови про поширення жовто-блакитних кольорів. Так, ширилися вигадки, що синьо-жовті фарби запозичені Мазепою зі шведського прапора, що подібні кольори мали місце на прапорах періоду Директорії та за гетьманства П.Скоропадського, а ще – в Організації Українських Націоналістів. Слова “блакить” і “блакитний” нівелювалися, замість них запроваджувались російські “голубий”, “лазуровий”.

Перший прапор Української СРР був встановлений у березні 1919 року. Це було червоне полотнище із золотими ініціалами УСРР у верхньому куті з золотим облямуванням.

Після того як Україна ввійшла до складу СРСР (30 грудня 1922 р.) був створений новий прапор: червоний зі схрещеними молотом і серпом, червоною п’ятикутною зіркою, облямованою золотом, і внизу – абревіатура УРСР.

21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР схвалила новий прапор: горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) – червона, а нижня (на одну третину) – блакитна. На верхній смузі – золоті схрещені серп і молот, над ними п’ятикутна червона зірка, облямована золотом.

У новітні часи національний синьо-жовтий прапор уперше офіційно замайорів на ратуші міста Стрий 14 березня 1990 року. У Києві прапор було піднято над міською мерією пізніше – 24 липня 1990 року.

23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійну залу Верховної Ради, а вже 4 вересня його урочисто підняли над будівлею парламенту. Серед тих, хто заніс прапор у Раду, були В’ячеслав Чорновіл, Микола Поровський, Іван Заєць, Ярослав Кендзьор, Ігор Деркач та Володимир Крижанівський.

З проголошенням незалежності України віддали належне синьо-жовтому знамену й визначили його національним символом козацтва впродовж багатьох століть. Український народ не міг відкинути історичну традицію створення своєї держави саме під цим знаменом. А 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила державним прапором України синьо-жовтий стяг.

Згідно з поширеним тлумаченням синій колір символізує ясне небо, а жовтий – стиглі пшеничні поля. Саме це пояснення сприяло популяризації прапора у Придніпров’ї на початку XX століття. Однак існують також інші трактування колірної гами українського прапора.

Не всім до вподоби така послідовність розміщення кольорів, тому смуги державного стяга пропонують поміняти місцями.

Прибічники ідеї “перевертання” прапора вважають, що такий порядок кольорів – чи не основна причина нещасть України. Тому, за їхнім твердженням, для розквіту України треба лише поміняти місцями кольори державного прапора.