Джерело: редакторська колонка “Дзеркало тижня”.

Журналістка наголосила, що гостям Конференції з питань відновлення України не окреслили майбутні спільні прибутки, ймовірні темпи зростання, глибину ринків, перспективні й ніким не зайняті ніші, конкурентні переваги, нешаблонні підходи тощо.

Представляли економічний блок заступник керівника Офісу президента України Ростислав Шурма, міністерка економічного розвитку України Юлія Свириденко та міністр розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександр Кубраков.

Основною проблемою стало те, що представники України не привезли до Лондона проривних ідей, а найгірше – не надали стратегічного й прогресивного бачення розвитку.

“Діюча влада має унікальну можливість будувати все з нуля, і як вона її використовує? Перед ними – чистий лист паперу, а вони вперто малюють там елеватор, мартен і ТЕЦ. “Ні, – каже потенційний інвестор, – мисліть ширше, перед вами – весь сучасний технологічний світ, нові партнерства, нові ринки, нова для вас суб’єктність!”. І вони малюють три елеватори, мартен із фільтром, а замість ТЕЦ – мільйон вітряків”, – зазначила Юлія Самаєва.

Вона наголосила, що у презентації треба було продемонструвати вигоду інвесторам, виклики та рішення для цих викликів. Відтву вона вказала на проблему фахової та інституційної слабкості уряду, поверхневості в оцінках і плануванні, величезного впливу великого бізнесу на державу, а це, своєю чергою – корумпованість і схемогенність.

Журналістка виокремила три основні напрямки проблем:

1. Вектор розвитку. Україна пропонує міжнародним інвесторам традиційні проєкти на існуючій десятиліттями економічній моделі. Але ця “економічна модель маленької відкритої сировинної економіки” веде за собою гальмування зростання, продуктивності і технологічності. Наприклад, якщо стабільний і збалансований розвиток – за малим і середнім бізнесом:

• Додана вартість – це послуги й технології;
• Якщо робочі місця – це легка і харчова промисловості.

Відтак журналістка питає, чому на цьому тлі потрібна “аграрно-металургійна сировинність на плечах Косюка і Ахметова?” Що має зацікавити інвесторів?

“Ну, скаже нам урядова команда, це ж великі платники податків, без них – не впораємося. Та насправді найбільший платник податків в Україні – споживачі з їхнім ПДВ, який титани-експортери лише відшкодовують. Валютна виручка? На жаль, з’явилися у нас значно потужніші канали надходження валюти”, – зауважила Юлія Самаєва.

Очима інвесторів, як вона пише, система, де є великі сировинні виробники, які мають вплив, це “або дуже тупа, або дуже корумпована” пропозиція.

2. Люди. Однією з українських пропозицій була програма “Поверни таланти” для працівників креативних індустрій. Йшлося про тимчасове працевлаштування у короткострокових проєктах. Програма передбачала повернення, реінтеграцію й програму соцпослуг і компенсацій (включно із розселенням у тимчасове житло).

“За сценою вголос регочуть німецька програма “відкритого ринку праці” для мігрантів, карта поляка і канадська віза CUAET”, – йдеться у колонці.

До повномасштабної війни Україні треба було залучати 300–500 тисяч дорослих мігрантів щороку для компенсації демографічних провалів, але зараз цифру можна подвоїти. У програмі ж йдеться про повернення наших, але не про залучення чужинців.

На конференції не чекали готових пропозицій спрощення законодавства, аналізу ринку праці чи готових програм із залучення та інтеграції. Утім, можна було озвучити наміри або натякнути, що в Україні буде “і кому працювати, і кому споживати, а головне – ми готові конкурувати за людей”.

3. Захист інвестицій. Юлія Самаєва навела приклад, як інвестор вкладає кошти, але “чорний” нотаріус переписує його актив на якогось “чорного” ФОПа. Своєю чергою, “чорний” правоохоронець розводить руками, “чорний” суддя – на боці відповідача, а “чорний” СБУшник може зайти з обшуками для профілактики зайвої активності. Адже йдеться про те, що інвестори мають отримати гарантії для того, щоб вкладати кошти в Україну або, в іншому випадку, навіщо їм витрачати власні гроші?

На сьогодні в Україні постають проблеми відбудови зруйнованих міст, а також втрата третини економіки.

“Тож не будемо зачаровуватися, міждержавна підтримка безцінна політично, але фінансово – не обійтися без партнерів з ринку, спільних проєктів, трансферу технологій, розширення ринків тощо”, – зазначила редакторка.

Юлія Самаєва додала, що ми маємо Раду відновлення з секретаріатом, 24 робочими групами, двома з половиною тисячами експертів, консультативною радою й офісом просування реформ, але складається враження, що “живого інвестора ніхто з них в очі не бачив”.

“Це не дурість, це – підлість. Після такого падіння просто за рахунок ефекту низької бази порівняння можна буде показувати цілком пристойне економічне зростання навіть за мінімального покращення. Якісь гроші все одно знайдуться і будуть освоєні, якісь люди все одно повернуться, якісь бізнеси виживуть. Якось воно буде. А проблеми почнуться вже після них”, – резюмувала вона.