Джерело: Reuters

Китай прискорює будівництво газопроводу, що давно відкладається, в Центральній Азії для постачання газу з Туркменістану, в той час, як Росія просуває свій власний новий трубопровід у Сибіру. Натомість Пекін поєднує свої потреби в енергетичній безпеці з дипломатичними пріоритетами.

Хоча туркменський газ коштує Китаю на 30% дорожче за російський, а переговори про знижку з Ашхабадом не принесли результату, Пекін дав “зелене світло” проєкту Лінія D, за яким із Туркменістану імпортуватиметься 30 млрд кубометрів палива щорічно.

За інформацією одного з джерел, державна нафтогазова корпорація CNPC минулого тижня розпочала розробку техніко-економічного обґрунтування 200-кілометрового інтерконектора від кордону провінції Сіньцзян з Киргизією до китайського міста Уцзя як першого пункту прийому. Будівництво внутрішньої магістралі на території КНР може розпочатися вже наступного року.

Нещодавні спроби Москви пришвидшити коротке з’єднання “Сила Сибіру-2” через Монголію та нещодавня пропозиція Астани про постачання Китаю через Казахстан дали CNPC важіль впливу на завершення туркменського з’єднання, – сказав офіційний представник CNPC і друге джерело в галузі.

У 2022 році Китай імпортував 35 мільярдів кубометрів газу на суму $10,3 мільярда через три трубопроводи з Туркменістану в порівнянні з 16 мільярдами кубометрів через один трубопровід із Росії на суму близько $4 мільярди.

У березні під час зустрічі у Москві з китайським лідером Сі Цзіньпінем президент РФ Володимир Путін не зумів переконати його у будівництві нового газопроводу “Сила Сибіру-2”. Путін запропонував збільшити потоки газу у 6 разів – до 98 млрд кубометрів на рік. І хоча Путін називав Сі “дорогим другом” і заговорив китайською, підносячи тост за його здоров’я, довгоочікуваного газового контракту так і не підписали.

Попри всі реверанси Росії та заяви про непорушне “стратегічне партнерство”, Китай робить ставку саме на Туркменістан, зазначають у Moscow Times.

Щодо російської пропозиції, то її Китай може використати для своєї вигоди – щоб “виторгувати найкращу ціну для Лінії D”, – пояснює ще одне джерело агентства.

Візит до Китаю прем’єр-міністра Росії Михайла Мішустіна, якому було доручено домогтися розширення економічних зв’язків, виявився безсилим змінити ситуацію. Численна делегація російських посадовців, включаючи чотирьох віцепрем’єрів та двох міністрів, повернулася із Шанхаю з порожніми руками: згоди Китаю на “Силу Сибіру-2” отримати не вдалося. Сі Цзіньпін у публічних заявах після переговорів не сказав про проєкт жодного слова.

Новий газовий контракт із Китаєм відчайдушно потрібен “Газпрому”, який втратив європейський ринок і більш ніж половину експорту минулого року. Прокачування газу до Європи впало до мінімуму з часів СРСР, а цього року, найімовірніше, опуститься до рівнів 1970-х років.

У Газпрому катастрофічна ситуація з експортом, – зазначило джерело Reuters, близьке до компанії. Цього року Китай придбає 22 млрд кубометрів газу – у 7 разів менше, ніж до повномасштабної війни споживав Євросоюз. Тоді як вартість цих постачань – $290 за тисячу кубометрів, тоді як контрактні ціни для Європи сягали $1000 у грудні, – оцінює аналітик Рональд Сміт.

“Додатковий газ Китаю просто не потрібен”, – зазначив Батт Одгерел, старший аналітик Energy Policy Research Foundation.

Китай не хоче повторювати помилку Європи і має намір диверсифікувати постачальників, тим більше, що проблем із цим немає: США, Катар, Австралія та Туркменія хочуть продавати газ, зазначає він. “Це ринок покупця. І якщо тільки Росія не виступить із надзвичайно привабливою пропозицією, Китай може чекати стільки, скільки хоче”.

Найбільшим знаком питання є китайський попит на газ у 2030-х роках. Минулорічний звіт Міжнародного енергетичного агентства World Energy Outlook повідомляв, що контракти Китаю на СПГ, чинні трубопроводи та нові внутрішні газові проєкти перевищуватимуть його потреби до 2035 року, оскільки зростання попиту на газ сповільнюється.

“Для Росії немає легких варіантів у пошуках нових ринків збуту газу, який вона експортувала до Європи, – повідомляє агентство. – Санкції підривають перспективи нових великих російських СПГ-проєктів, а великі відстані до альтернативних ринків ускладнюють будівництво нових трубопроводів”.

Згідно з прогнозами, частка Росії в газі, що продається на міжнародному ринку, у 2030 році впаде до менш ніж 15% із 30% у 2021 році, а її чистий прибуток від експорту різко впаде – до менше ніж 30 мільярдів доларів із 75 мільярдів доларів.