Діячка вступила до Київського педагогічного інституту та закінчила Московський літературний інститут імені Горького.

Письменниця боролася за збереження української мови, культури, спонукала відроджувати національну свідомість, коли була активною учасницею руху шістдесятників.

“А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни”, — вважає Ліна Костенко.

У 1965 році разом з кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами надіслала до влади лист-протест. У ньому висловили проти арештів української інтелігенції та вимагали зробити публічними розгляди судових справ.

Після листа в газету “Літературна Україна” на захист В’ячеслава Чорновола в 1968 році ім’я поетеси більше не згадували в пресі, згодом заборонили друкувати її творчість.

Також вона брала участь у наукових експедиціях до Чорнобильської зони з 1991 року. Після здобуття Україною незалежності письменниця починає виходити з-під заборон. Президент України Леонід Кучма нагородив поетесу орденом Ярослава Мудрого V ступеня, але вона відмовилася від нього зі словами “Політичної біжутерії не ношу”. Також вона відмовилася від звання Героя України.

“Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є”, — зазначала письменниця.

Після російського вторгнення Ліна Костенко дала перше за останні 12 років інтерв’ю телеканалу “Київ”. Вона розповідала, що не припиняла працювати, навіть коли під Києвом точилися бої.

“Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну. І ці бомби о четвертій годині ранку – мені вони звичні з дитинства. Тепер я знову почула ті самі бомби, страшніші, і, мушу вам сказати, я не злякалася. Ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, думаю, добре, хай: уб’є, то уб’є”, — розповідала діячка.

Відомі цитати Ліни Костенко

• Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирають мову.
• Українська література – це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через століття згаданих, через півстоліття надрукованих.
• Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші.
• Лінію оборони тримають живі.
• Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
• І щось в мені таке болить, що це і є, напевно, Україна.
• Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.
• Ми ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати.
• У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження.
• Ну, от і дожилася наша мова, була-була безсмертною в віках, але прийшли бендюжники від слова і потопили мову в матюках.