Про це повідомляє “Настоящее время”.

Протягом цього часу у її підвалі з’явилися на світ 27 малюків. Усі ці півтора місяця Тетяна робила фотографії того, що відбувалося у Маріуполі та у пологовому будинку, щоб світ знав правду про війну в Україні.

Коли частина міста перейшла під контроль російських військових, вони почали змушувати медиків із пологового будинку виїхати до Росії. Тетяні вдалося пройти фільтрацію та виїхати на підконтрольну Україні територію. На жаль, під час “фільтрації” акушерку змусили видалити усі фотографії, зроблені за часи війни.

“Війна прийшла у моє життя, коли я була на роботі. О 5:30 ранку у пологовому будинку пролунали сильні постріли. Було незрозуміло, що відбувається. Посипалися шибки. Я повернулася на зміну другого березня. Більше   нас уже ніхто не змінював. У підвальному приміщенні організували пологовий зал, операційну, передпологову. Без світла інструменти стерилізувати не було чим. Ми їх просто випалювали на спирту. Дуже холодно. Головне завдання було зігрівати новонароджених, — сказала Тетяна.

За її словами, жінки народжували, молоко у них з’являлося на другий-третій день, а малюків весь цей час треба чимось годувати. Штучного дитячого харчування не було. Ті жінки, у яких уже прийшло молоко, годували чужих немовлят.

“Народження цих 27 дітей у підвалі – це перевага життя над смертю. Вони рятували нас, давали нам надію, допомагали нам жити”, — додала акушерка.

Тетяна розповіла, як після одного з авіаударів до неї військові на ношах доставили двох жінок. В однієї жінки було розірвано тканини на ногах. Другу звали Віка. Пошкоджені уламками руки, ноги та невелика рана на животі.

“Віка непритомніла, падав тиск. Тоді вперше в підвалі ми зробили кесарів розтин. Коли зашивали, скінчилась солярка. Зашивали із телефонними ліхтариками. Віці було 37 років. Перша, дуже бажана вагітність. Вона лікувалась від безпліддя. Дев’ять місяців лежала на збереженні. Її ще не народженого малюка застрелили”, — констатувала Тетяна.

Наступного дня після обіду акушерка підійшла до неї:

— Віко, ти народила хлопчика, важить він 3700 грн. Він мертвий.

— Я знаю, я зрозуміла це одразу.

— Ти хотіла б на нього подивитися?

Тетяна зауважила, що Вікторія говорила спокійно. Таке відчуття, що в цьому горі людина втратила здатність плакати, вона просто завмерла, просто обвуглилася, як усе місто.

— Тетяно Іванівно, я про це думаю дуже довгий час. Я думаю про те, що якщо я подивлюся на цю дитину, то я просто збожеволію. А якщо я на нього не подивлюся, я буду жалкувати все життя.

— Віко, ти виріши, як нам бути, що нам робити.

— Давайте так. Ви піднесете його мені швиденько, я на нього подивлюся, але чіпати руками не буду. Добре?

— Добре.

Акушерка принесла дитину, Вікторія подивилася на неї. Потім взяла його за ручку і сказала: “Ой які пальчики. Та він же схожий на мого чоловіка”. Жінка потримала його в руках близько п’яти хвилин, а потім віддала. Вона трималася.

За словами Тетяни, вже потім, коли прийшла російська преса, яка безцеремонно ходила з автоматами, брала інтерв’ю, тоді, коли вони підійшли до Вікторії, вбивши спочатку її дитину, вона зірвалася.

“Я тут, але пам’ять вона весь час видає. Гуляєш гарним сонячним Львовом, бачиш цих малюків, їхніх мам. Вони їх тримають за ручки, котять у візку. Дивишся на них, а серце рветься від болю та відчаю, розуміючи, що там, у Маріуполі, багато діток залишилися лежати в таких же візочках під завалами. Вони сплять вічним сном”, — резюмувала Тетяна.

• Нагадаємо, у п’ятницю, 20 травня, у РФ повідомили, що їхні військові “повністю звільнили” металургійний завод “Азовсталь” у Маріуполі, де останні місяці перебували українські захисники та цивільні мешканці міста.
• Також 26-річний український військовий Дмитро Козацький (позивний “Орест”) опублікував фото з заводу “Азовсталь”, де перебував разом із побратимами упродовж останніх кількох місяців.
• Варто зазначити, що маріупольська окупаційна влада планує передати місто під командування “кадирівців”. Таке рішення, ймовірно, ухвалили через те, що Маріуполь “виявився занадто недружнім і націоналістичним”.
• Зокрема примусово депортованих маріупольців утримують у 66 таборах на території Росії. Британські розслідувачі з’ясували, що українців утримують у мережі колишніх радянських санаторіїв та інших об’єктах.