Ймовірно, нове відео Сергія Стерненка було дуже неприємним, але для того, щоб змінити ситуацію, необхідно в першу чергу усвідомити, що проблема є, – каже сам Сергій.
Далі дослівний переказ, того, що блогер-волонтер сказав своєму новому відео. Редакція відповідальності за промову спікера не несе.
Наразі існують проблеми, які можуть призвести до абсолютної поразки України у російсько-українській війні, без перебільшення. Та спершу, нагадаємо: наше військо потребує більшої кількості дронів-камікадзе для знищення ворога як на землі, так і у небі. Тому варто закинути на поточний “русоріз” вже зараз.
Днями на стрімі з Ігорем Лаченом Стерненко виголосив промову, яка, напевно, багато кому не сподобалася. Президент має в першу чергу сказати самому собі чесно та відкрито, що в нас катастрофічна проблема з організаційною структурою Збройних Сил України. Ця катастрофічна проблема може призвести до абсолютно неконтрольованої масштабної кризи стратегічного рівня і може спричинити абсолютний військовий колапс з подальшою втратою української державності.
Це сценарій цілком реалістичний, і чим більше часу минає, і чим менше відбувається дійсно якісних реформ всередині війська, тим вища ймовірність того, що “нам хана”.
Це об’єктивно так і є. Чому? Давайте просто визнаємо, війна — це математика. Проти нас воює супротивник з набагато більшими силами. В цього супротивника більше зброї, більше людей. Значить, ми не можемо змагатися з цим супротивником за кількістю зброї і за кількістю людей. Значить, ми повинні діяти за доктриною асиметричної війни. Що це означає? Ми маємо більш ефективно і розумно використовувати наші сили та засоби. Ми маємо шукати креативні підходи для проведення операцій, ми маємо більше берегти людей і хитрістю долати нашого супротивника.
Кожен день, спілкуючись із багатьма українськими військовими, у тому числі і авторитетними воєначальниками, вони постійно говорять, що ситуація і справді близька до критичної. Подібні оцінки у публічному просторі вже давно лунають від військових.
“Розбалансування управління, тобто те, що зараз відбувається, я скажу, що так не має бути точно”,— зазначив генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко.
І ви можете звісно з цим не погоджуватися, але треба просто подивитися на об’єктивну реальність, у якій ми зараз є. Кадри будуть дуже неприємні.
Росіяни останнім часом із дивовижною швидкістю захоплюють наші міста, їхні просування відбуваються із наростальними темпами, і чим далі, тим швидше вони будуть просуватися. Яскравим прикладом є південь Донецької області. Там на напрямку Великої Новосілки росіяни тільки за п’ять діб просунулися більше, ніж на 8 км.
Те, що ми перебуваємо у вкрай поганій ситуації — це факт. Але треба розібратися із причинами. Так, нам бракує людей. Так, нам бракує озброєнь. Так, ворог не стоїть на місці і вдосконалюється.
“Мені здається, в нас з’явився новий рівень оперативного мистецтва”, — сказав роспропагандист.
Частково оцей російський пропагандист має рацію. Росіяни дійсно вдосконалюють своє оперативне мистецтво, і можна відзначити, що вони змінили тактику штурмових дій. Вони комбінують різні тактики, якщо казати точніше. Росіяни штурмують українські позиції механізовано, тобто за допомогою бронетехніки або малими піхотними групами, якщо не можуть пройти колонами. Або взагалі використовують мотоцикли для прориву.
Дуже показовим є одне відео. На ньому російський окупант на мотоциклі просувається углиб наших позицій, під’їжджає до них, закидає у один із бліндажів протитанкову міну, потім звідти їде, і міна вибухає всередині нашого бліндажа.
Ворога не можна недооцінювати. Він креативить, він розвивається, він намагається знаходити нові рішення і комбінує оці вказані тактики. Якщо не пройшла механізована колона, то може пройти піхота або проїхати мотоциклісти.
Але у наступальних операціях росіян протягом останнього часу можна дуже чітко помітити одну закономірність: це як саме росіяни намагаються захопити наші міста, не штурмуючи в лоб, а обходячи.
“Це охоплення, це котли, напівкотли і вимушення противника виходити через маленьке тонке джерело, в якому цей противник продовжує знищуватися”, — сказав роспропагандист.
Ви можете просто зараз відкрити мапу Deepstate і подивитися самостійно. Майже на кожній ділянці фронту росіяни використовують саме оцей підхід. Найбільш виразно його можна побачити на південно-східному фронті.
Після того як росіяни, використовуючи тактику кліщів, захопили Вугледар, вони продовжили просування так само за допомогою кліщів і просунулися вперед. Найбільші втрати наші підрозділи несуть навіть не тоді, коли вони стоять у обороні, а російська армія наступає, а саме тоді, коли доводиться відходити по дуже вузькому коридору, який повністю знаходиться під вогневим контролем росіян. Саме так було у Вугледарі. Саме так було в Авдіївці.
Використовуючи оцю тактику, росіяни вже доволі скоро зможуть захопити усю південну частину Донецької області. На даному напрямку найтяжчою ситуація залишається у місті Курахове, до якого росіяни вже підійшли практично упритул, і навіть заходили на околиці.
Для того, щоб ви хоча б приблизно уявили наскільки складною там є ситуація. Українські танкісти під’їжджають до лінії оборони і лишають на лінії оборони український танк, аби він перешкодив просуванню російської бронетехніки. Допомогло це, на жаль, лише частково, тому що росіяни доволі скоро приїхали туди на мотоциклах, залізли у танк і відігнали його подалі для того, щоб російська бронетехніка могла пройти через коридор. І це лише один із з епізодів оборони міста, яке скоріш за все доведеться скоро залишити.
Спілкуючись з оборонцями Курахового, вони кажуть, що найбільшими проблемами є недостатність особового складу, недостатність озброєння і ще питання організації оборони, але про це пізніше.
Що стосується вогневих засобів, то тут вкотре варто подякувати спільноті за те, що постійно донатить на дрони-камікадзе. За допомогою FPV зараз знищується дуже багато російської техніки і самих російських окупантів. І це насправді чи не основний засіб ураження на сьогодні.
На жаль, дуже важкою ситуація сьогодні є не тільки на Курахівському напрямку. Також вкрай складна ситуація є на Куп’янському напрямку. Там росіянам вдалося прорватися до річки Оскіл і фактично цим ворог розрізав наше угруповання на лівому березі на дві частини.
Висновки ґрунтуються виключно на тих оцінках, які надають військові. Є оцінка якраз із Куп’янського напрямку.
Основні тези:
- Велика смуга відповідальності — розтягнення підрозділів, що не дає змогу забезпечити ефективне спостереження, своєчасно приймати рішення.
- Придані підрозділи — некомплект, командири не розуміють свою роль і місце в бойовому порядку на рівні батальйон — рота.
- Прийняття рішень старшого начальника на етапах, коли вирівняти обстановку вкрай складно. “Посилення” так зване — підрозділи, які не готові та не укомплектовані для виконання завдань. Неготові міняють неготових.
- Забезпечення в цілому.
- Велика витрата різного виду БК з метою вирівняти обстановку, а не для того, щоб цього не допустити.
Абсолютно ті самі оцінки надають також і військовослужбовці, які тримають оборону на Покровському напрямку, також дуже небезпечному. І ворог наближається поступово до самого Покровська.
“До кордону з Дніпропетровською областю в нас залишилося 29 кілометрів”, — зазначив російський пропагандист.
Додайте також до цього, що наші війська зараз тримають оборону у Курській області. Там ситуація також може погіршитися. Тим паче, що туди відправили північнокорейські війська, а наші шановні партнери реагують отак: “Дуже небезпечно, дуже небезпечно”.
Дякуємо, звісно. Отож треба підбити певні висновки.
Нам не вистачає людей, але при цьому ми не комплектуємо старі бригади новомобілізованими, але створюємо нові бригади, які відправляємо одразу у бій, тобто людей, які не мають бойового досвіду. І ці бригади починають нести ще більші втрати, через що людей ще більше не вистачає.
Великою проблемою є також і брехня у доповідях. Дуже часто доповідається нагору про те, що позиція наша, а там вже перебувають росіяни. Потім на цю позицію, думаючи що вона наша, командування відправляє війська, і ми несемо ще більші втрати.
Ну і найголовніше: організація управління військами така, що смугу на 10-20-30 кілометрів можуть тримати одночасно п’ять-шість різних підрозділів, а то й більше, і у кожного із них є своє окреме командування. При цьому немає нормальної взаємодії та зв’язку.
Якщо говорити ще простіше: ми маємо дуже обмежені ресурси. У нашого ворога ресурсів значно більше, але при цьому ворог свої більші ресурси використовує ефективніше, аніж ми використовуємо наші менші ресурси.
Вже втомилися говорити про армійську реформу. Вище військове командування жодної проблеми не бачить. У них в принципі усе непогано, і от вже скоро ми вийдемо на кордони 91-го року. Моралі тут, напевно, не буде. Ми або змінимося, або загинемо. І, на жаль, негативний сценарій набагато ближче, ніж може здаватися. Хочеться вірити, що ми помиляємося. Але якщо ні, то також ще поки наївно сподіваємося, що, можливо, необхідні рішення будуть таки ухвалені.
Друзі, пам’ятайте: завдяки героїзму українського солдата ми досі є, наша країна досі існує, і продовжує боротися. Допомагайте українському солдату, допомагайте Силам оборони України.