Про це вона розповіла в інтерв’ю Deutsche Welle.

За її словами, здоров’я вже майже в порядку, лікарі кажуть, що скоро вже випишуть її з госпіталю, отже вона зможе приєднатися до своїх побратимів. Юлія наголосила, що психічний і психологічний стан дуже стабільний через те, що вона “не була зламана”.

“Я зберегла гідність у цій ситуації. Я не відчуваю жодної провини й через це я нормально почуваюся. Також мене настільки підтримує вся Україна, всі українці в усьому світі, і не тільки українці. Кожному з них подяка”, — сказала парамедик.

Тайра зауважила, першим, що вона хотіла зробити, як вибереться з полону — це “обійняти когось з наших хлопців і торкнутися української землі”. Вона зазначила, вірогідність того, що це станеться, була менше одного відсотка, але сталося диво.

Відповідаючи на запитання, Юлія наголосила, полон — це дуже важке випробування. Обмеження свободи кожній людини змінює свідомість і коригує відношення до суспільства і до себе.

“Звичайно, я змінилася, але я винесла досвід, який є абсолютно неоціненним, він дуже дорого дістався. Я більше ніколи не потраплю в полон, це сто відсотків, і нікому не раджу туди потрапляти. Це новий етап, і я зараз думаю, чим займатися далі, бо маю багато можливостей нині. Будемо рухатися!”, — запевнила Паєвська.

Парамедик сказала, що більше ніколи не потрапить у полон. Пояснюючи свої слова, жінка заявила, винести все це фізично і морально надзвичайно важко. Тільки через те, що вона багато років практикувала східні бойові мистецтва, йогу і готувалася до “Ігор нескорених”, які заснував принц Гаррі, вона була у добрій фізичній формі, тому змогла зберегти свідомість і більш-менш лишитися в непоганій кондиції.

Тайра додала, що їй багато чого говорили, але “все було брехнею”. Річ у тому, що ворогу вірити не можна. Все, що казали росіяни, було або спотвореним, або повною брехнею.

“Мені казали, що є якась підтримка, що за мене багато людей щось кажуть, але це було перекручено, так само як і їхні звинувачення щодо мене, щодо наших військових – все перекручується. Вірити взагалі не можна. Дуже всіх прошу: фільтруйте інформацію від росіян, від “ДНР” і “ЛНР”. З того, що ви можете почути, 99 відсотків брехні”, — акцентувала Юлія.

Поки триває слідство, захисниця не має права говорити про те, в яких умовах її тримав ворог. Все, що вона може сказати, так це те, що Юлія була всі ці три тижні у маріупольському госпіталі й надавала допомогу, допомагала на сортуванні, яке є дуже важливим етапом приймання поранених. У цьому госпіталі було багато дітей і жінок у підвалах, бо госпіталь мав генератор і достатньо води, були жінки з малими дітьми. І був вільний автобус. І вона просто зібрала жінок з дітьми, посадила в автобус і поїхала на Запоріжжя, бо вони просилися на українську сторону.

“І пройшла інформація від місцевих, що можна пройти коридором і що багатьом людям вдалося пройти. Я вирішила ризикнути. Я знаю, що з жінками та дітьми нічого страшного не сталося”, — сказала волонтерка.

За її словами, ставлення в російському полоні — жахливе. Вона за весь час не мала нічого. Лише один комплект білизни, штани, кросівки й трошки одягу. Все інше у неї відібрали. Жінці не надали ані телефонного зв’язку, ані медичної допомоги.

“Один раз пізніше фельдшерка мені допомогла, і це було дуже достойно, але одного разу. Я не говоритиму про тортури та психологічний вплив, хоча він був страшенний, допоки не завершиться слідство”, — згадала Юлія.

Останнім часом її утримували у Донецькому СІЗО. Вона додала, що там залишилося дуже багато українських полонених. Годують їх більш менш, “померти з голоду не вийде”. Проте, в останній тиждень навіть мила не дали. У камері три на шість метрів знаходилися 22 жінки. Інші також не мали жодної інформації про свою сім’ю та дітей. Їхній психологічний стан був жахливим, втім більшість трималися дуже достойно.

Це були українки з лав Збройних сил та Нацгвардії, дівчата з “Азову”, і цивільні. У СІЗО діє система “фільтрації”, тобто росіяни беруть держслужбовців і перевіряють на співпрацю з “окупаційними військами”.

Коли Паєвській бездоказово висунули обвинувачення, вона була дуже здивована. Жінка сказала, що виконувала свою присягу, яку давала народу України й діяла на території своєї держави, у Маріуполі. На що росіяни відповіли, що це була територія “ДНР”.

У відповідь на запитання, що жінці допомагало аби не бути повністю деморалізованою, вона назвала кілька речей. Перше — вона відчувала, що Україна існує. Усі три місяці дуже-дуже рідко — можливо, раз на два тижні — доходила інформація з театру бойових дій. Тайра розуміла протягом усіх цих трьох місяців: лінія фронту просунулася, може, на десять кілометрів, тобто практично нічого не змінюється. А далі прийшла інформація, що росіяни відійшли від Києва. І розуміння того, що її країна настільки звитяжна, настільки крута, що опирається цьому “монстру”, підтримувало її.

Юлія запевнила, що через психологічний вплив, окупанти діють “дуже професійно” і дуже важко “фільтрувати, де брехня і де правда”.

“Мені одразу сказали: жити ти не будеш і краще тобі самій закінчити життя. Звичайно, для них це було б дуже зручно, але я їм не дала такого шансу”, — ствердила вона.

Жінка розповіла, як її закували в кайданки та відвели у кімнату, де вже було виставлено світло і перебувала знімальна група якогось російського каналу. Тайра зауважила, у недостатньо освіченої людини, напевно, вони б викликали довіру. Вони почали ставити питання. Через певний час Юлія зрозуміла, що питання ставляться у такий спосіб, аби потім можна було змонтувати, вирізати шматки. Тоді вона почала корегувати те, що каже.

Росіяни намагалися зробити з Паєвської нацистку та вбивцю. Тайра наголосила, що якби вона щось не те робила, то “українські спецслужби її б зупинили на самому початку”.

“Вся ця діяльність, особливо волонтерів, перебуває під контролем. Для них це абсолютно нормально — взяти якусь людину або якусь річ, яка відбувається в Україні, і перекрутити її на навпаки. Наприклад, те, що я нацистка. Оригінально я російськомовна, я настільки відверта, і в мене стільки різних друзів в усіх різних царинах і націях, що так думати — це просто ідіотизм. А насправді нацистами є вони, бо вони вважають, що весь світ мусить підкоритися великій імперії. Тобто вони звинувачують мене у тому, що робили самі”, — сказала Юлія.

Коли жінку вже везли “на обмін” росіяни нічого не пояснюючи, посадили її в машину і повезли. Згодом вони сказали, що її обміняють. За словами Юлії, вона дуже хоче долучитися до глобальної системи обміну. Бо знає, що відчуває людина, яка перебуває всередині, і знає, які верстви полонених треба звільняти першою чергою.

“Це поранені та жінки. Наприклад, там утримується наразі одна з медиків, яка на сьомому місяці вагітності. Я думаю, що у неї все ж таки трохи покращені умови утримання, бо нам не дозволяли вдень навіть сідати, ми мусили стояти. А спати можна було з 10-ї вечора до 6-ї ранку. Але насправді відбій давали пізніше, а будили раніше. Сидіти можна було тільки на маленьких лавочках, де всі 22 жінки не помістяться, там максимум шість худих дівчат можуть сісти. Треба мінятися і постійно перевіряється, щоб ти не сидів. Якщо сідаєш, то тебе карають — спочатку кричать, а далі можуть зайти й щось зробити”, — зазначила парамедик.

Поради родичам від Юлії Паєвської, якщо ваші близькі потрапили у полон:

• Зберігайте спокій і вірте у повернення. Усі відчувають ваші емоції. Любов, віра і надія у те, що все відбудеться правильно, перетинає будь-які кордони та стіни.
• Довіряйте державі. Треба вірити, треба чекати, і не засуджувати, хоча б на підсвідомому рівні, людину, яка потрапила у полон. Бо обставини бувають дуже різні, ми не маємо права судити тих, хто там. Їх треба любити, чекати й зробити усе, щоб наблизити це повернення.

За її словами, тілесні ушкодження заживають, але не у всіх. Моральний стан полонених жахливий, адже більшість не мають психологічної підготовки.

“Колись мені наснилося, що війна закінчиться нашою перемогою, і це буде весна, коли квітнуть бузок, тюльпани та магнолії, і починають розквітати у Києві каштани. Не думаю, що це закінчиться дуже швидко, хіба що станеться диво. Але Україну врятує диво, і це диво — український народ”, — резюмувала Паєвська.

• Нагадаємо, 18 червня Паєвська записала перше відеозвернення.
• Також нещодавно Юлія Паєвська з позивним закликала зробити усе можливе задля порятунку полонених, котрі перебувають у російських застінках “безправні, як раби”.