Новини
Олексій Колежук: Боротися за кращу долю науки повинні ми самі,  –  науковці
Майже рік тому були оголошені перші конкурси НФДУ, і перші науковці подали на них свої проєкти. Увесь цей рік на Фонд дивилися з надією, величезними сподіванням, а хтось – зі скепсисом.
Четвер, 6 травня 2021, 13:38

На правах реклами

Запитуємо у голови Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій при Кабінеті Міністрів України (на комітет покладено функції наглядової ради Фонду) Олексія Колежука, яке його враження від цих місяців роботи?

Найважливіше те, що Фонд відбувся, — наголошує Олексій Костянтинович. — Ще рік тому чимало людей говорили, що наш слоган “Фонд існує для науковців і управляється науковцями” – це утопія, що нічого не вийде, така структура не працюватиме, та й узагалі – вчені не зможуть самі розпорядитися коштами, здолати всі організаційні виклики, все провалять. Сьогодні можу зізнатися: рік тому і я не міг на сто відсотків стверджувати, що все вдасться. Багато чого робилося “з коліс”, весь час існувала небезпека, що станеться щось критичне, і ми не встигнемо оперативно зреагувати. Але команда НФДУ впоралася, конкурси відбулися, перемогло багато дуже достойних проєктів.

Що однозначно вдалося? А що – добре, але може бути ще краще?

Ми масово залучили експертів, в тому числі, й іноземних, яких ніхто (жодна структура чи коло людей) не відбирали заздалегідь. Так працюють подібні фонди в розвинених країнах. Експертизу проєктів у конкурсах НФДУ можуть проводити люди з усього світу, і це дуже добре. Хоча скептиків також вистачало. Вони говорили: «Хіба можна доручити експертизу проєктів науковцям з іншої країни? Вони ж не розуміють нашої наукової специфіки!». А ми довели, що можна, і це працює.

Добре, що Фонд взяв на озброєння сучасну схему подачі заявок. Їх подають через електронну систему Фонду, з електронними підписами наукового керівника та співавторів проєкту, паперових версій заявки не потрібно. На жаль, наразі зі звітами ми так не можемо вчинити, їх потрібно подавати і в паперовому вигляді також, але я впевнений, що це тимчасово, у майбутньому також буде лише електронна подача.

Вдосконалення умов відбору

За рік, що минув, можна було почути і конструктивну, і неконструктивну критику щодо роботи експертів та правил відбору. На вашу думку, що варто вдосконалити в організації відбору (наприклад, щоб унеможливити вибуття сильних команд)? Чи вдається це зробити?

Звісно, багато чого ми плануємо покращити. Намагаємося організувати роботу так, як це роблять у західних країнах. Але наші традиційні підходи, на жаль, усе ще даються взнаки. У перших двох конкурсах фонду ми зіткнулися з тим, що культура експертизи все ще низька, чимало експертів не звикли детально обґрунтовувати свої висновки. Багато експертів заповнювали форму дуже лаконічно, ставили лише оцінки й наводили обґрунтування буквально з декількох слів, а конкурсні комісії просто приймали такі висновки, замість того, щоб вимагати від експертів зробити роботу як слід. Були також і намагання деяких експертів “витягнути своїх і завалити чужих”, не всі з таких спроб вдалося вчасно помітити і нейтралізувати.

Наступна проблема – необґрунтовано низькі оцінки експертів. Кілька таких оцінок було поставлено в останні хвилини конкурсів, коли не лишалося часу на перевірку. Відбулося зловживання довірою. Саме так з конкурсу вибули кілька справді сильних проєктів.

У розвинених країнах багато чого працює на довірі. Якщо науковець зловживає довірою, він втрачає репутацію. Це кінець кар’єри. У нас же люди звикли, що можна зробити щось недоброчесне і за це не буде нічого – за півроку всі забудуть про цю “дрібничку”. Тому сьогодні Наукова рада Фонду працює над серйозними змінами в процедурі розгляду й експертизи заявок, з метою введення додаткових запобіжників, і я впевнений, що ми зробимо систему, якою буде максимально важко маніпулювати. Не буде більше можливості ні кулуарно призначити лояльних експертів, ні “завалювати” проєкт однією низькою оцінкою. Нові конкурси будуть проведені уже з цими “запобіжниками”.

Один звіт на рік

Команди, які перемогли у конкурсі, нині активно працюють над виконанням проєктів. У соцмережах інколи можна почути нарікання на надмір звітності. Фонд планував ініціювати зміни до нормативних актів, які б спростили науковцям планування та виконання проєктів. Чи є успіхи у цьому питанні?

Ми активно над цим працюємо. Наприкінці минулого року, наприклад, Фонд працював за принципом, так званого, попереднього авансування (тобто кошти виділялися на квартал, після чого потрібно було звітувати й отримати гроші на наступні три місяці). Ми зробили все, щоб ці звіти були мінімальними, але, тим не менш, вони вимагали зусиль і часу.

У цьому році Міністерство фінансів пішло нам назустріч, ми працюємо за іншою схемою, яка не має жорсткого тримісячного циклу. У результаті маємо два етапи звітування – раз на півроку. Менше зробити наразі неможливо, бо нормативна база передбачає проміжні звіти (якщо договір на рік, то треба подати проміжний і фінальний звіт). Наша мета – залишити один звіт за рік. Сподіваюся, це вдасться зробити уже в наступному році.

Хто працюватиме в науковій раді

Наукова рада працює на громадських засадах, її члени не мають права брати участь у конкурсах. Ба більше, цього права позбавлені й члени родин. Це неабияка проблема, адже в країні чимало наукових династій. На вашу думку, це справедливо?

Не мають права подаватися на конкурси члени ані наукової, ані наглядової ради (і члени їхніх родин). Здавалося б, нічого страшного, “переживуть”, але насправді проблема більша, ніж здається. Уже сьогодні простежується тенденція – науковці не хочуть іти до наукової та наглядової рад, адже це означає, що чотири роки вони не зможуть брати участь у конкурсах і отримувати грантове фінансування. Якщо ми це не змінимо, то до наглядової чи наукової ради зможемо обирати лише ”лузерів”, які не здатні брати участь у амбітних конкурсах, або вчених, науковим колективам яких гроші НФД зовсім непотрібні, адже вони й так мають купу міжнародних грантів (в усій Україні таких груп, може, дві чи три).

Крім того, у членів наукової ради дуже багато роботи (на добровільних засадах). Під час укладання договорів вони збиралися онлайн чотири рази на тиждень, а звіти слухали по чотири-п’ять годин. При цьому, люди не отримують ні моральної, ні матеріальної винагороди. Науковий комітет як наглядова рада менше завантажений справами Фонду (наші повноваження не пов’язані з організацією конкурсів), але у нас багато інших функцій та поточних справ, теж на громадських засадах. Великі громадські навантаження та “поразка у правах” просто відлякують науковців від участі в цих структурах.

Західні фонди вже давно зіткнулися з цією проблемою і налагодили механізми її вирішення. Якщо людина, котра входить до органів управління, подає проєкт, її відстороняють від розгляду всіх проєктів у конкурсі. Але в органі, що є аналогом наукової ради у німецькому фонду DFG, – кілька сотень людей, а у нашій – 30! Якщо двадцять членів ради фонду в Німеччині подадуть заявку на конкурс і будуть відсторонені, це не вплине на роботу всієї структури. У нас же відсторонення десяти-двадцяти членів ради буде критичним, адже для ухвалення рішення потрібно дві третини голосів. Це питання справді потрібно вирішувати, нині ми міркуємо, як це краще зробити.

У цьому році має відбутися конкурсний відбір проєктів. Коли він стартує, і які особливості цьогорічного конкурсу?

Це питання обговорює Наукова рада. Її оновлений склад, на жаль, затвердили урядовим розпорядженням лише місяць тому, через це не були вчасно укладені договори з отримувачами грантів Фонду на 2021 рік. Тож зараз члени наукової ради “розгрібають” завали питань із погодженням договорів, а також працюють над удосконаленням процедур експертизи, над планами щодо нових конкурсів.

Уже точно відомо, що конкурси будуть оголошені і проведені у цьому році, але фінансування надходитиме з наступного року. Із точним форматом (тематикою, умовами) конкурсів Наукова рада ще не визначилась, думаю, рішення приймуть найближчим часом. Ну, а обсяг коштів на нові конкурси залежатиме від фінансування, яке отримає НФДУ на 2022 рік.

Навчитися презентувати проєкти

За задумом законодавців, кількість бюджетних коштів, які розподіляє НФДУ, з часом має зростати, але фінансування у минулому році вже «висіло на волосині», хоча секвестру бюджету все ж не відбулося. А що в цьому році? Чи можна очікувати фінансування у повному обсязі?

У минулому році відстояти кошти на науку допоміг профільний комітет Верховної Ради. Суму збільшили на 155 мільйонів гривень, і завдяки цьому ми маємо можливість фінансувати проєкти-переможці. Думаю, що в цьому році також треба буде переконувати, пояснювати необхідність збільшення фінансування.

“На папері” передбачено трирічне бюджетне планування роботи Фонду, а насправді ми можемо розраховувати лише на кошти, які щороку виділяє бюджет і сподіватися, що на науці не зекономлять.

А що треба зробити, щоб наука не опинялася серед статей, які потрапляють під секвестр?

Маємо вести просвітницьку роботу. І це, до речі, повинно бути одним з важливих напрямків роботи НФДУ. Інколи чуємо запитання: “Та яка користь від ваших досліджень? Давайте ці гроші віддамо пенсіонерам”. На жаль, люди не розуміють, що якщо ліквідувати науку, то їхні пенсії не збільшаться, а економіка країни занепаде.

У західних країнах цей етап давно пройдений: їхнім урядовцям і парламентарям навіть на думку не спаде сказати, що наука не потрібна. Але спробуймо розібратися, чому вони такі розумні? Звісно, в першу чергу, тому, що вони своїми очима бачать, як комерціалізуються нові технології, але є й інший бік медалі – суто фундаментальна наука. І західні науковці вже давно системно працюють з урядом, депутатами, широкою публікою, борються за фінансування, пояснюють, над чим працюють, яке значення мають їхні розробки. Іншими словами, ведуть “просвітницьку” роботу. Грантові заявки західних фондів передбачають обов’язковий детальний опис подальшої популяризації проєкту. Потрібно чітко описати, як ти розповідатимеш про свої досягнення (навіть у соцмережах!). Презентувати свої ідеї та проєкти навчають ще зі школи.

Я переконаний, що ми також повинні зробити це обов’язковим елементом заявок на грантове фінансування. Звісно, науковцям доведеться вчитися презентувати свої проєкти, робити ролики чи комп’ютерну анімацію, але якщо цього не робити, зрушень у суспільній думці не буде. Ми можемо скільки завгодно плакатися, що нас не розуміє суспільство, уряд і законодавці, але доки з боку науковців не буде масованої “атаки”, зрушень не буде. Люди повинні розуміти, що якщо сьогодні кожен переможець конкурсу не розкаже, що він робить і чому це важливо (іншими словами, не пропагуватиме ту науку, якою займається і якою захоплений) – у наступному році Фонд може не отримати грошей.

Маємо здолати “долину смерті”

На початку роботи НФДУ Ви говорили, що ефективна робота Фонду неможлива “у вакуумі”, що вона має бути частиною загальнодержавної стратегії розвитку науки і технологій. Чи є зміни у цьому напрямку? Чи з’являється розуміння необхідності зробити ставку на науку, як локомотив розвитку економіки країни?

Якщо чесно, то я не бачу принципової різниці у ставленні до науки сьогодні й, умовно кажучи, п’ять років тому. Хоча окремі люди і в уряді, і у парламенті розуміють, що наука – це локомотив економіки. Сподіваюся, їх кількість збільшуватиметься. Ми робимо те, що можемо, пояснюємо, як функціонує наука і що треба стимулювати, але наразі успіхи на цьому поприщі скромні.

Фонд справді не може працювати у вакуумі. Очікування ж від його роботи – величезні, люди чекають миттєвих результатів, тобто якщо у цьому році дали 500 мільйонів, то в наступному році має бути, як мінімум, нова ракета, десять нобелівських лауреатів та сотні винаходів. Це дитяче, незріле розуміння того, як працює наука. Фонд – не “магічна пілюля”, яка одномоментно змінить усе на краще. Він не може забезпечити повний цикл від розробки до її впровадження у виробництво. У розвинутих країнах існують десятки різних фондів, і державних, і приватних, які “заточені” супроводжувати різні ланки довгого шляху від наукової ідеї до її втілення.

Тому нам справді потрібна державна стратегія, яка передбачатиме, наприклад, що НФДУ займається ланкою саме досліджень, а інші структури допоможуть впроваджувати та комерціалізувати винаходи. Перші кроки в цьому напрямку в Україні є, створено, наприклад, Український фонд стартапів, але він “заточений” під фінальну стадію, під розробки, які вже готові до спроб втілення й комерціалізації. Нашій науці конче потрібно ще щось на проміжній стадії, між винаходом і стартапом. Це проміжна стадія, яку образно називають “долиною смерті”, у якій губиться більшість винаходів та розробок. Саме тому маємо прокласти в цій долині автобан і рухатися далі. Якщо запрацює хоч тоненький струмок комерціалізації наукових розробок, втілення нових технологій, тоді позитивно зміниться ставлення і до фундаментальної науки, з’явиться драйв. Але знову ж таки, ніхто за нас не зробить нашу роботу. Боротися за кращу долю науки повинні ми самі – науковці.

Спілкувалася Світлана Галата

Теги: Кабінет Міністрів, НФДУ, наука

Межа у Telegram

Підписатись