Про це інформує “Суспільне Харків”.

Володимир народився у Москві,  там став чемпіоном Росії з боксу.  В Ізюмі жив понад 20 років, робив казкових персонажів з дерева. Володимира в місті знають, як різьбяра по дереву — Ізюм прикрашає не одна його робота на казкову тематику.

За словами його дружини, перед війною чоловік працював над скульптурою птаха в польоті. Гойдалку, яка зникла з двору після окупації, власними руками робив для онука.

“У травні Володимиру виповнилося 60 років, а 18 червня його вбили”, – зазначила дружина Володимира. Історію Володимира Сіріна розповіла його дружина Олена Гребенюк.

Шлюб Олени та Володимира тривав 22 роки, чоловіка Олена лагідно називає Дідусь. Востаннє Олена говорила з Володимиром 11 березня: він посадив дружину в авто, яке вивезло її у Святогірськ, а сам лишився в місті, яке російські війська бомбардували.

“Десь з 2 березня Ізюм почали бомбити. Ми з чоловіком ховалися спочатку у своєму підвалі, але в нас він трішки аварійний, тож ми перейшли до п’ятиповерхівки на вулиці Першотравневій. Чоловік більше бігав до хати, бо в нас там собаки, коти”, — розповідає Олена Гребенюк.

З будинку на Першотравневій подружжя пішло 6 березня: вночі напередодні поруч було влучання. Олена зізналася, що від жаху не витримували нерви, тому вони вирішили евакуюватися. Донька Олени, яка вже 4 роки живе в Німеччині, благала маму з вітчимом виїхати.

“Моя донька думала, що нас в підвалі завалило: ми 6 березня звідти пішли, а 9 березня багатоповерхівка рухнула”, – згадує Олена Гребенюк.

6 березня зранку десь о пів на дев’яту вони  пішли на евакуаційний автобус. Відтак, їм потрібно було пройти через школу та пішохідний міст — це 5 хвилини. Проте те як тільки вони спустилися до спортмайданчика школи, почули свист.

“Дідусь зреагував, схопив мене — над нами пролетіла міна, недалеко розірвалась. Дякую Діду, він в Афганістані воював. Виявилося, що на іншій стороні річки вже були росіяни. Вони, певно, побачили, що ми біжимо, і запустили в нас оцей снаряд”, — розповідає Олена.

А також зазначає, що далі росіяни стріляли в людей, які хотіли евакуюватися, з автоматів. Відтак, Олена та Володимир змінили кілька укриттів, майже 5 днів провели у підвалі будівлі релігійної спільноти.

Кілька разів Олена та Володимир виходили з укриттів в надії знайти автобус. В один з днів біля них зупинився звичайний “Жигуль”: “Чоловік навідріз відмовився їхати: “Я не кину дім, там у нас тварини”. Це була наша остання розмова”.

Володимир відправивши Олену в більш безпечне місце добирався додому три дні: через постійні обстріли був вимушений укриватися. Про це Олені розказав її сусід Роман, який вийшов на зв’язок через два тижні, як мешканка Ізюму добралася до доньки.

“Рома сказав, що з чоловіком все добре, він повернувся додому, добирався три дні — в людей стріляли, наче у зайців, сказав. Сказав, що була зачистка, в чоловіка забрали телефон і ноутбук. Коли окупували Ізюм, Рома дзвонив, та говорив стисло”, — згадує Олена.

Будинок Володимира та Олени зазнав пошкоджень внаслідок обстрілів. Згодом після повернення з евакуації на початку червня Олена приїхала в Україну й намагалася потрапити в Ізюм до чоловіка, проте російські військові не пустили.

“У нас висів календар на стіні, і Вова відмічав дні від початку вторгнення, бо не було світла. 18 червня був останній день, який він відмітив. Його тоді забрали, більше додому він не повернувся. Так я знаю дату його смерті”, – розповіла Олена.

Тіло Володимира знайшли у покинутому будинку на березі річки: у березні в той будинок було влучання, тож люди з нього виїхали, на труп натрапили випадково.

Олені розповіли, що постріл був у бороду. Пройшов навиліт. Його знайшли за тиждень, як Володя зник, це був червень, його ледь упізнали. Також сказали, що не було рук, не було і ноги. І що він був облитий бензином. Експерти після деокупації не змогли встановити, чи він лишився кінцівок за життя, чи вже після смерті.

“Я не знаю, за що Володю вбили. Він сам з Москви, чемпіон Росії з боксу. В Ізюмі прожив 22 роки. У Володимира був вимпел зі спортивного минулого з російським триколором, але коли перша бомба впала в Ізюмі, він кинув його у вогонь. Він прокляв Путіна, сказав, що ненавидить його”, — згадує дружина загиблого.

А також розповідає, що коли була в Ізюмі їй не вдалося з’ясувати деталей про смерть чоловіка. Проте у березні жінка збирається повернутися в Ізюмі для того, щоб з’ясувати, що сталося з Володимиром та за що його вбили.

Після деокупації Ізюма тіло ексгумували й відправили у Харків. Згодом Володимира Сіріна перепоховали в Ізюмі.

• У Херсоні виявили катівню в будівлі обласного главку поліції. Росіяни застосовували до місцевих тортури.
• У звільнених районах Миколаївської області співробітники Служби безпеки України встановили місцезнаходження ще однієї катівні росіян.
• У Харківській області правоохоронці знайшли в одній могилі тіла двох чоловіків зі слідами катувань.