Про це повідомляють #Букви.

У суботу, 25 липня, міністр юстиції Польщі Збігнев Зебро на спільній прес-конференції зі своїм заступником Марціном Романовським оголосив, що уряд почне роботу в напрямку виходу Польщі зі Стамбульської конвенції.

“У понеділок ми подамо заявку у міністерство у справах сім’ї, праці і соціальної політики, щоб почати офіційну роботу з припинення так званої Стамбульської конвенції”, — цитує міністра Польське радіо.

За словами міністра, польське законодавство в питанні захисту жінок від насильства є зразковим.

Водночас Стамбульська конвенція, вважає міністр, не пропонує шляхів вирішення проблеми та містить положення “ідеологічного характеру”, які чинний уряд “не приймає і вважає шкідливим”.

У цьому контексті Зьобро згадав, зокрема, про “побудову так званої соціокультурної статі на противагу біологічній статі”.

Варто зазначити, що Польща підписала конвенцію в грудні 2012 року, а ратифікувала — в 2015 році.

Реакція Ради Європи

У неділю, 26 липня, генеральна секретарка Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич прокоментувала рішення польського уряду. Як повідомляє французька газета Ouest-France, Бурич назвала рішення таким, що викликає тривогу.

“Вихід зі Стамбульської конвенції викликав би глибокий жаль та став би серйозним кроком назад у справі захисту жінок від насильства в Європі”, — вважає вона.

Також генсек Ради Європи закликала владу Польщі до конструктивного діалогу.

“Якщо є які-небудь помилки або непорозуміння щодо конвенції, ми готові прояснити їх в конструктивному діалозі”, — додала вона.

Деякі депутати Європарламенту також несхвально висловилися щодо рішення Польщі.

“Ганебно, що держава-член ЄС хоче вийти зі Стамбульської конвенції, спрямованої на захист жінок від гендерного насильства. Я стою з польськими громадянами, що виходять на вулиці, щоб вимагати поваги прав жінок”, — написала в Twitter депутат Європарламенту від Іспанії Іраче Гарсіа- Перес.

Бельгійський депутат Європарламенту Гі Верхофстадт вважає, що рішення було “скандальним”.

“Скандальне рішення польського уряду покинути Стамбульську конвенцію. Насильство не є традиційною цінністю. ЄС і всі його члени підписали [конвенцію], тому що Європа виступає за права людини, рівність і порядність”, — написав він.

Що таке Стамбульська конвенція?

Стамбульська конвенція (оф. назва “конвенція Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством”) — це міжнародна угода Ради Європи, перша в своєму роді, спрямована проти насильства по відношенню до жінок і домашнього насильства.

Документ був відкритий для підписання в травні 2021 року і наразі підписаний 46 країнами та ЄС.

Історія створення документа

У 2002 році вперше були прийняті рекомендації Комітету міністрів Ради Європи про захист жінок від насильства.
З 2006 по 2008 року парламентська асамблея РЄ прийняла ряд резолюцій та рекомендацій, які закликають до прийняття юридично обов’язкових стандартів щодо попередження, захисту від найтяжчих і поширених форм насильства за ознакою статі та судового переслідування за них.

Прийняті Радою до уваги національні доповіді, дослідження і опитування виявили масштаб проблеми і значні відмінності в законодавствах різних країн. Тому у 2008 році була створена експертна група, яка протягом 2 років готувала документ, покликаний зробити правові стандарти захисту жертв насильства однаковими у всіх країнах Європи.

Суть Стамбульської конвенції

Стамбульська конвенція -— перший юридичний документ, який “створює всеосяжну правову базу і підхід до боротьби з насильством щодо жінок”. Він спрямований на запобігання побутовому насильству, захист жертв і судове переслідування винних. Загалом у конвенції 12 розділів та 81 стаття.

Насильство щодо жінок визнається документом порушенням прав людини і формою дискримінації. Документ містить перелік злочинів, які кваліфікуються як насильство щодо жінок, і країни, що ратифікували її, повинні криміналізувати такі дії.

Йдеться про психологічне насильство (стаття 33), переслідування (стаття 34), фізичне насильство (стаття 35), сексуальне насильство, зокрема, згвалтування (стаття 36), примусовий шлюб (стаття 37), калічення жіночих статевих органів (стаття 38) , примусові аборти і стерилізацію (стаття 39), сексуальні домагання (стаття 40) і злочини проти честі (стаття 42).

Конвенція також містить визначення гендеру як “соціально сконструйованої ролі, моделі поведінки, дії та атрибути, які певне суспільство вважає підходящими для жінок і чоловіків”.

Які країни підписали угоду?

Першою країною, яка ратифікувала конвенцію, була Туреччина (березень 2012 року). З 2013 по 2019 роки приєдналися ще 33 країн: Албанія, Андорра, Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Кіпр, Данія, Фінляндія, Естонія, Франція, Грузія, Німеччина, Греція, Ісландія, Ірландія, Італія, Люксембург, Македонія, Мальта, Монако, Чорногорія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Румунія, Португалія, Сан-Марино, Сербія, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія.

Ще 12 країн підписали, але так і не ратифікували угоду: Вірменія, Болгарія, Чехія, Угорщина, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Молдова, Словаччина, Україна, Велика Британія.

• В Україні Стамбульська конвенція прийнята, але досі не ратифікована. Її ратифікація є основною вимогою щорічних маршів 8 березня.
• Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій закликає замість ратифікації Стамбульської конвенції, яка, на їхню думку, ангажована гендерною ідеологією, розвивати національне законодавство України щодо протидії домашньому насильству та насильству проти жінок.