Відповідний матеріал опублікувала американська щоденна газета The New York Times.

“На початку 2000 року я стала першим високопосадовцем США, хто зустрівся з Володимиром Путіним у його новій якості виконуючого обов’язки президента Росії. Ми в адміністрації Клінтона на той час не знали про нього багато — тільки те, що він почав свою кар’єру в КДБ. Я сподівалася, що зустріч допоможе мені визначитися з людиною та оцінити, що його раптове підвищення може означати для відносин США і Росії, які погіршилися на тлі війни у Чечні. Сидячи навпроти нього в Кремлі за невеликим столиком, я відразу була вражена контрастом між Путіним і його пишним попередником Борисом Єльциним.

Якщо Єльцин підбадьорював, хвилювався і лестив, то Путін без емоцій і без нотаток говорив про свою рішучість відродити російську економіку та придушити чеченських повстанців. Повертаючись додому, я записала свої враження. “Путін маленький і блідий, — написала я, — такий холодний, що він майже рептилія”. Він стверджував, що розуміє, чому мусила впасти Берлінська стіна, але не очікував, що впаде весь Радянський Союз. “Путін збентежений тим, що сталося з його країною, і він сповнений рішучості відновити її велич”.

Протягом останніх місяців мені нагадали ту майже тригодинну зустріч із Путіним, коли він зібрав війська на кордоні з сусідньою Україною. У химерному телезверненні назвав українську державність вигадкою та видав указ про визнання незалежності двох контрольованих сепаратистами регіонів України і введення туди військ.

Ревізіоністське та абсурдне твердження Путіна про те, що Україна була “повністю створена Росією” і фактично викрадена у Російської імперії, повністю відповідає його спотвореному світогляду. Що найбільше мене турбувало – це була його спроба створити привід для повномасштабного вторгнення.

Якщо він вдереться, це буде історична помилка

За 20 з гаком років після нашої зустрічі Путін проклав свій курс, відмовившись від демократичного розвитку заради сталінського підручника. Він здобув політичну та економічну владу для себе — кооптуючи або знищуючи потенційну конкуренцію — водночас домагаючись відновлення сфери російського домінування через частини колишнього Радянського Союзу. Як і інші авторитаристи, він ототожнює власний добробут із благополуччям нації, а опозицію — зі зрадою. Він упевнений, що американці показують і його цинізм, і жагу до влади, і що у світі, де всі брешуть, він не зобов’язаний говорити правду. Оскільки він вважає, що Сполучені Штати силою домінують у власному регіоні, він вважає, що Росія має таке саме право.

Путін роками намагався підвищити міжнародну репутацію своєї країни, розширити військову та економічну могутність Росії, послабити НАТО та розділити Європу (вбиваючи клин між нею та Сполученими Штатами). У всьому цьому особлива Україна.

Замість того, щоб прокласти шлях Росії до величі, вторгнення в Україну забезпечило б Путіну ганьбу, залишивши його країну дипломатично ізольованою, економічно – калікою та стратегічно вразливою на тлі сильнішого об’єднаного західного альянсу.

Він уже почав це, оголосивши у понеділок про своє рішення визнати два сепаратистські анклави в Україні та ввести російські війська як “миротворців”. Тепер він вимагає від неї визнати претензії Росії на Крим і відмовитися від передової зброї.

Дії Путіна спровокували масштабні санкції, які будуть ще більшими, якщо він почне повномасштабний штурм і спробує захопити всю країну. Це зруйнує не лише економіку його країни, а й тісне коло корумпованих друзів, які, своєю чергою, можуть кинути виклик його лідерству. Те, що, безсумнівно, стане кривавою і катастрофічною війною, вичерпає російські ресурси та коштуватиме життя росіян, створюючи невідкладний стимул для Європи скоротити свою небезпечну залежність від російської енергії (Це вже почалося після того, як Німеччина припинила сертифікацію газопроводу “Північний потік-2”).

Такий акт агресії майже напевно змусить НАТО значно посилити свій східний фланг і розглянути можливість постійного розміщення сил у країнах Балтії, Польщі та Румунії. (Президент Байден заявив, що перекидає додаткові війська до країн Балтики.) І це спричинить запеклий збройний опір України за потужної підтримки Заходу. Двопартійні зусилля вже тривають, щоб створити законодавчу відповідь, яка б містила посилення летальної допомоги Україні. Це було б далеко не повторення анексії Криму Росією у 2014 році; це був би сценарій, який нагадував би злощасну окупацію Афганістану Радянським Союзом у 1980-х роках.

Містер Байден та інші західні лідери чітко заявляли про це в раунді за раундом шаленої дипломатії. Але навіть якщо Захід якимось чином зможе стримати Путіна від тотальної війни — що зараз далеко не гарантовано — важливо пам’ятати, що його змагання — це не шахи, як дехто припускає, а радше дзюдо. Ми можемо очікувати, що він наполегливо шукатиме шанс збільшити свій вплив і завдати удару в майбутньому. Сполучені Штати та їхні друзі повинні відмовити йому в цій можливості, продовжуючи сильну дипломатичну відсіч і посилюючи економічну та військову підтримку України.

Хоча Путін, з мого досвіду, ніколи не визнає помилок, він показав, що вміє бути і терплячим, і прагматичним. Він також, безсумнівно, усвідомлює, що поточне протистояння зробило його ще більш залежним від Китаю; він знає, що Росія не може процвітати без певних зв’язків із Заходом. “Звичайно, я люблю китайську кухню. Приємно користуватися паличками, — сказав він мені під час нашої першої зустрічі. – Але це лише тривіальні речі. Це не наш менталітет, який є європейським. Росія має бути твердо частиною Заходу”.

Путін повинен знати, що друга Холодна війна не обов’язково піде на користь Росії — навіть з її ядерною зброєю. Сильних союзників США можна знайти майже на кожному континенті. Тим часом серед друзів Путіна є такі, як Башар Асад, Олександр Лукашенко та Кім Чен Ин.

Якщо Путін відчуває себе загнаним у кут, він повинен винуватити тільки себе. Як зазначив Байден, Сполучені Штати не мають бажання дестабілізувати чи позбавляти Росію її законних прагнень. Тому адміністрація та її союзники запропонували вести переговори з Москвою з відкритого кола питань безпеки. Але Америка повинна наполягати на тому, щоб Росія діяла відповідно до міжнародних стандартів, що застосовуються до всіх країн.

Путін і його китайський колега Сі Цзіньпін люблять стверджувати, що ми зараз живемо в багатополярному світі. Хоча це самоочевидно, це не означає, що великі держави мають право порізати земну кулю на сфери впливу, як це зробили колоніальні імперії багато століть тому.

Україна має право на свій суверенітет, незалежно від того, хто її сусід. У сучасну епоху великі країни визнають це, як повинен визнати і Путін. Це повідомлення, яке лежить в основі сучасної західної дипломатії. Воно визначає різницю між світом, який керується верховенством права, і світом, який взагалі не відповідає жодним правилам.”

Довідка. Мадлен Олбрайт (при народженні Марія Яна Корбелова) – американська дипломатка чеського походження. Вона народилася 15 травня 1937 року в Празі (тоді ще Чехословаччина). Її батько, Йозеф Корбель, був чехословацьким дипломатом, свого часу він перейшов із юдаїзму до католицизму.

У 1939 році сім’я Мадлен Корбель (дівоче прізвище) виїхала з Чехословаччини до Лондона, тікаючи від німецького нацизму. Їх родина повернулася до Чехословаччини уже після закінчення Другої світової війни, батько повернувся до роботи у дипломатичній службі.

Проте після здобуття  влади в Чехословаччині комуністами Йозефу Корбелю з родиною знову довелося емігрувати, цього разу до США.

Політичну діяльність Мадлен Олбрайт розпочала як активістка Демократичної партії. У 1972 році вона стала членкинею команди сенатора Едмунда Маскі, у 1978 році її призначили членкинею Ради національної безпеки при президенті США Джиммі Картері.

У 1992 році Олбрайт стала радницею Білла Клінтона, і після його перемоги в президентських виборах стала постійною представницею США при Організації об’єднаних націй.

У 1997 році Мадлен Олбрайт стала першою жінкою, яка була призначена на посаду державного секретаря США – в адміністрації Клінтона. На цій посаді вона перебувала протягом трьох років. Навіть після завершення політичної кар’єри Олбрайт займала активну громадянську позицію. У 2019 році вона написала книгу під назвою “Фашизм“, в якій цілий розділ присвятила президенту РФ Путіну.

• Нагадаємо, Президент Польщі Анджей Дуда продовжує консультації з лідерами регіону напередодні позачергового саміту НАТО та перемовин із президентом США Джо Байденом. Він порівняв лідерів РФ і російської армії із фюрером Третього рейху Адольфом Гітлером та його військовими у Другій світовій війні.
• Польський уряд запропонував виключити РФ з групи країн “Великої двадцятки”. На такий запит міністр економічного розвитку і технологій Польщі Петро Новак отримав “позитивну відповідь”.
• Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила рішення щодо вигнання РФ – рішення було ухвалено одностайно. Також ПАРЄ закликала надати Україні засоби протиповітряної оборони для самозахисту.
• За даними Головного управління розвідки, олігархи вкрай роздратовані тим, що через політику Путіна вони втрачають кошти та перебувають в ізоляції від світу.