Вадим Прокопенко – воїн, поет і автор дитячої книжки про козаків

Вадим Прокопенко народився 24 серпня 1984 року в селищі Чоповичі, тоді в Малинському районі Житомирської області. З дитинства він тягнувся до мистецтва: малювання, ліплення з пластиліну погруддів отаманів, читав багато книг й цікавився історією козаків. Уже у 14 років юнак почав писати вірші.

Рік закінчення школи – 2001 – став складним випробуванням: тоді юнак втратив батька. У 2002–2004 роках Вадим проходив строкову службу в прикордонних військах у Мукачеві.

Життєвий шлях та служба

Після армії вирішив заочно навчатися: здобув бакалавра з обліку та аудиту в Державній академії статистики, обліку та аудиту Держкомстату України. Проте не за спеціальністю працював у будівельній галузі.

У 2015 році добровольцем долучився до АТО. Воював разом із побратимами в Луганській області. Повернувшись до мирного життя, проводив лекції з національно-патріотичного виховання й ділився з молоддю спогадами про службу на Сході України. Доєднався до Братства козацького бойового звичаю «Спас».

Спільно з побратимами створили й видали дитячу віршовану книжку «Дідові історії»: Вадим Прокопенко – автор тексту; ілюстрації створив художник Володимир Машевський із Дніпра; видавець – Марко Мельник.

«Коли я повернувся з війни, вирішив зробити якусь дуже важливу справу», – розповідав Вадим у 2019 році в інтерв’ю Чорноморської телерадіокомпанії в програмі «Важливо PRO».

Бойовий досвід автора вплинув на рішення видати твір для дитячої аудиторії. «Я хочу, щоб молодше покоління гордилося своєю історією, щоб знали її і були свідомими. Ми ж дуже велика і красива нація», – казав Вадим.

У поетичній розмові допитливого внука з дідом читачі дізнавались історію козацтва. Дідові історії презентували у Холодному Яру та у Львові на книжковому форумі. Тираж був невеликим через те, що на друк потрібні значні кошти, але книжки швидко розійшлися.

У кінці книжки розміщений довідник із поясненнями, хто такі хазари та характерники. Наступна книжечка мала б бути про отамана Івана Сірка.

Зранку 24 лютого 2022 року, коли розпочалася повномасштабна війна, Вадим за першим кличем вирушив до центру комплектування.

Служив у кількох підрозділах. Спочатку його направили до 101-ї окремої бригади охорони Генштабу України, далі – до 47-ї окремої механізованої бригади та 78-го окремого десантно-штурмової полку.

На початку червня 2023 року бригада отримала завдання прорвати російську оборону на Запоріжжі від Оріхова до Малої Токмачки вздовж лінії фронту в напрямку Токмака. Російські війська облаштували кілька ліній оборони та заміновані поля; українські воїни діяли групами по чотири чоловіки під прикриттям артилерії.

8 липня 2023 року під час бойового завдання у Запорізькій області Вадим підірвався на міні. З чотирьох побратимів вижив лише один.

«У наших серцях і душах, в нашій пам’яті назавжди залишиться пам’ять про сильного, впевненого в собі, відкритого до людей військовослужбовця, воїна, який віддав своє життя за мирне майбутнє рідної землі»

Прощалися із загиблим 19 липня у Володимирському соборі в Києві. Похований він на Алеї Слави Лук’янівського кладовища.

«Він був щирою, ввічливою та вихованою людиною з патріотичними поглядами ще від дитинства. Вадим захоплювався історією та добре орієнтовувався в ній. З початку російсько-української війни – мобілізувався. Останні місяці воювали разом»

«Веселий, мужній, талановитий, готовий допомогти – саме так згадують героя його близькі та друзі»

За заслуги Вадим Прокопенко був нагороджений почесним нагрудним знаком «Кращий сержант ЗСУ», посмертно удостоєний орденом «За мужність» III ступеня. У нього залишилася родина та двоє дітей.

Пам’ять про героя та його доробок у дитячій літературі залишаться джерелом натхнення для майбутніх поколінь: його життя – приклад служіння Україні, а його вірші та історії про козаків – шлях до патріотичної культури серед дітей та молоді.