Герой ЗСУ Сергій Громовий: евакуація, служба та боротьба за Україну

На початку повномасштабної війни Сергій Громовий виконував важливу роль, координуючи удари Збройних сил України по позиціях російських окупантів. У 2023 році він розпочав службу, активно займаючись евакуацією людей із небезпечних районів. Після отримання травми хребта його перевели на роботу до Миколаївського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (РТЦК та СП). Сергій поділився своєю історією з журналістами.

У перші місяці війни він допомагав ЗСУ, координуючи удари по російських військах. Згадуючи про окупацію Кульбакинського аеродрому, Сергій розповідає, як спостерігав за ворогом з ферми, зв’язуючись з командуванням для коригування вогню.

“Заліз на ферму, телефоном зв’язався з головою, і коригували вогонь. Ну, ‘пригощали’ їх, так сказати, ‘з хлібом із сіллю’.”

Під час однієї з операцій Сергій випадково натрапив на розмову російських військових, які маскувалися під українських солдатів. Спочатку він подумав, що це свої, але згодом зрозумів, що це вороги.

“Я спустився з ферми, дивлюсь – військові стоять. Ну, думаю: ‘Слава Богу, наші’. Виходжу, йду до них назустріч, а сам у куртці простенькій, борода також. І один з них: ‘Ти щось хотів, батько?’ Говорю: ‘Та, синок, дивився, як цих виродків били’. Він каже: ‘Ну, нормально, це ж ми були’. І тут він виходить ззаду джипа, а в нього біла пов’язка на руці. Це були вже рашисти. Все життя за секунду пролетіло.”

У 2023 році Сергій добровільно вступив до ЗСУ на посаду водія. Спочатку його не брали через проблеми з серцем, але згодом він все ж потрапив до армії.

Під час служби Сергій евакуйовував цивільних та військових із зон бойових дій, часто під обстрілами. Він вивозив людей із населених пунктів Миколаївщини та Херсонщини, таких як Луч, Зоря, Снігурівка, Шевченко, Олександрівка.

“Дуже важко було вивезти людей, бо не знаєш, чи зможеш звідти повернутись. У Олександрівці біля ставка, коли люди підійшли, вони потихеньку по плитах залізли в машину. Заводити не можна було, тому що ніч, тиша, і ще я бачив позаду два вогники – хтось вийшов покурити. Довелося чекати, поки не почались прильоти. Коли десь почало ‘бахкати’, у цей момент дав різко по газах – ми вискочили.”

За словами Сергія, пасажири під час евакуацій були налякані, іноді поранені, і дякували за порятунок.

“Коли їх вдавалось вивезти, вони ставали на коліна й руки цілували. Люди молили Бога всю дорогу, щоб ми виїхали живими та здоровими.”

У 2024 році Сергій отримав травму хребта, що призвело до його переведення на службу до Миколаївського РТЦК та СП на посаду водія. Наразі він відчуває біль при ходьбі, але чекає на операцію, щоб повернутися до бойових побратимів.

“Одну операцію зробили на хребет, будуть робити другу. І після того, як зроблять другу – це буде, скоріш за все, друга група інвалідності. Але я не спишусь з армії. Я буду продовжувати служити.”

Після одужання Сергій планує повернутися на фронт, де хоче допомагати вивозити поранених та доставляти боєприпаси своїм побратимам.