Що б я хотіла на своє 100-річчя? Щоб Путін помер – погляд на цю війну тих, хто пережив Другу світову
Літні жителі Києва, які пережили Голокост Гітлера та Сталінський Голодомор, бояться, що зі вторгненням Росії історія повторюється. За дев’яносто дев’ять років і вісім місяців Анна Багателя пережила всі випробування, які кинуло на неї бурхливе століття української історії, а до Анатолія Рубана повернулися спогади, як вони з матір'ю під обстрілами тікали під час Другої світової війни.
Журналісти The Guardian взяли інтерв’ю у людей похилого віку.
Народившись у серпні 1922 року, за чотири місяці до проголошення Радянського Союзу, Анна Багателя пережила Голодомор, коли режим Йосипа Сталіна здійснив штучний голод на великій території України, конфіскувавши її хлібні запаси. Вона пережила Другу світову війну та навіть провела два роки в нацистському таборі в Австрії.
Вона пережила Радянський Союз, а потім – важкі 1990-ті, коли українська економіка залишила багатьох у бідності. У січні цього року вона пережила важку хворобу COVID-19, дарма що не була вакцинована. Тепер, за чотири місяці до свого століття, вона стикається з ще одним викликом: війною Володимира Путіна проти її країни.
69-річна Ольга Пуник намагалася захистити свою 99-річну матір Анну Багателю від найгірших новин про війну. Фото: Святослав Медик
“Люди знову страждають”, – сказала вона у своєму будинку на околиці Києва, де проживає зі своєю 69-річною донькою Ольгою Пуник.
Жінка різко і чітко згадує різні випробування, через які вона пройшла, але розлютилася, коли її запитали про російського президента Володимира Путіна, і грубо махнувши рукою, назвала його “найгіршою людиною у світі”.
Нині її слух не такий добрий, але навіть вона чує гучні вибухи з Броварів, лише за кілька кілометрів від її дому на околиці столиці, яка в першій частині війни зазнала російські удари.
Пуник заклеїла скотчем вікна в кімнаті матері і принесла темні штори на вікна, але каже, що поновлення бойових дій повернуло її матері травматичні спогади минулого. Більшість людей старше 80 років в Україні пережили багато. Один історик назвав Україну “кривавими землями” – територіями, що опинилися між насильством Гітлера та Сталіна, де в середині 20-го століття були терор, війна та Голокост.
Найбільш практичним варіантом є спробувати захистити літніх людей від реалій нової війни, щоб запобігти поверненню травм минулого. В одному будинку для людей похилого віку в Києві директор останні тижні робив усе, щоб не допустити того, аби постояльці дізналися, що в країні відбувається справжня війна та кровопролиття. “Багато з моїх людей абсолютно не уявляють, що відбувається за парканом”, – сказав він, який попросивши не називати імені.
Однак деякі люди похилого віку занадто обізнані. 84-річний Анатолій Рубан живе один на далекій західній околиці Києва, на невеликій відстані від російських передових позицій за містом. Поруч з початку війни постійні обстріли. “Я чую все: і вибухи, і сирени. Коли гучно, я сиджу у ванній, поки все не закінчиться”, – сказав він.
Рубан був дитиною під час Другої світової війни в Києві, але він добре пам’ятає це, і нещодавні події повернули його давні спогади. “Я пам’ятаю, як моя мама посадила мене на візок, і ми поїхали з міста, і я пам’ятаю, як кулі літали над моєю головою”, – сказав він.
Після початку війни Рубан відкинув пропозицію залишити Київ та поїхати у безпечніше місце до західних областей України чи в Європу. Зараз він майже цілодобово продовжує працювати двірником. “Я ставлюся до цього спокійно, я на власні очі бачив війну. Людина змушена до всього пристосовуватися. Я відмовляюся їхати – мене все одно ніхто ніде не чекає”, – сказав він.
Рубан служив у радянській армії наприкінці 1950-х і раніше зараховував росіян до своїх друзів, але сказав, що тепер йому огидна сусідня держава, а особливо – її лідер. “Путін — найстрашніша людина у світі; я просто сподіваюся, що божевільний не натисне ядерну кнопку. Це те, чого я справді боюся”, – сказав він.
Багателя також усвідомлює, що відбувається, хоча її дочка робить все можливе, щоб захистити її від найгіршого. “Я намагаюся вимикати телевізор, коли починаються новини про війну – вона просто дуже засмучується і починає це обговорювати”, – сказала вона.
У червні 1943 року, після того, як нацисти окупували її село, Багателя разом із мільйонами інших жінок відправили остарбайтеркою. Цим терміном нацисти називали цивільне населення, захоплене на окупованих територіях, яке фактично перетворювали на рабів у Третьому Рейху.
Вона прожила два роки в таборі в невеликому австрійському містечку Терніц і працювала там на заводі. “Ми їли чверть буханки хліба вранці і рідкий суп двічі на день, а потім картоплю в неділю”, — згадує вона.
Коли війна наближалася до кінця, коли радянські солдати рухалися на захід, Багателя пішла іншим шляхом пішки до Будапешта, а потім повернулася додому поїздом і виявила, що все її село знищено. Тоді вона вважала себе патріотично налаштованим радянським громадянином, а росіян — братнім народом.
Її дочка розповіла: “Вона розповіла мені, що, коли помер Сталін, вона плакала. Вона заплакала щирими сльозами, бо думали, що це трагедія. Тоді вони були зомбовані, як сьогодні росіяни зомбовані своєю пропагандою”.
Відповідаючи на запитання, що б вона хотіла на своє 100-річчя, Багателя відповіла, що у неї є одне бажання: “Я б хотіла, щоб він помер”, – сказала вона. Було зрозуміло, кого вона мала на увазі.
Теги: війна, Володимир Путін, Друга світова війна, злочини рф, нацисти, російсько-українська війна, Голодомор