Про історії українських партизанів – далі у матеріалі CNN.

Двоє російських солдатів йшли вулицею Херсона весняного вечора на початку березня, всього через кілька днів після того, як Москва захопила українське місто. Тієї ночі температура все ще трималась нижче нуля, а електрику відключили, залишивши місто в повній темряві, коли солдати повернулися до табору, випивши кілька напоїв.

Коли один зашпортувався, інший зупинився, щоб справити нужду на узбіччі тротуару. Раптом йому глибоко в праву сторону шиї встромили ніж.

Він упав на траву. Через декілька хвилин другого російського солдата, який був у стані алкогольного сп’яніння та нічого не підозрював, спіткала та ж доля.

“Я відразу прикінчив першого, а потім наздогнав іншого й убив його на місці”, — розповідає український боєць опору Арчі.

Він зауважив, шо на той час керувався чистим інстинктом.

“Я побачив орків у формі й подумав, чому б і ні?”, — додає Арчі, вживаючи принизливе слово для росіян, ідучи цією ж вулицею. “Не було ні людей, ні світла, і я скористався моментом”.

20-річний хлопець — навчений боєць змішаних єдиноборств, зі спритними ногами та гострими рефлексами, який раніше завжди носив ніж для самозахисту, але ніколи нікого не вбивав. CNN називає його позивним, щоб захистити його особу.

“Адреналін зіграв свою роль. У мене не було ні страху, ні часу на роздуми”, — розповідає він. “Перші кілька днів мені було дуже погано, але потім я зрозумів, що вони мої вороги. Вони прийшли до мене додому, щоб забрати це в мене”.

Розповідь Арчі була підтверджена українськими військовими та джерелами в розвідці, які спілкувалися з ним та іншими партизанами. Він був одним із багатьох борців опору в Херсоні, місті з 290 000 населення, яке РФ намагалася зігнути, але не змогла зламати.

Люди в Херсоні висловили свою точку зору незабаром після того, як РФ захопила місто 2 березня, вийшовши на головну площу для щоденних протестів, одягнувши синьо-жовті  прапори та стрічки.

Але Херсон, перше велике місто і єдина регіональна столиця, яку російські війська змогли окупувати з початку вторгнення, був важливим символом для Москви. Не можна було терпіти інакомислення.

Протестувальників зустріли сльозогінним газом і пострілами, організаторів і більш активних містян заарештували і піддали тортурам. Коли мирні демонстрації не дали результату, херсонці перейшли до опору, а звичайні громадяни, такі як Арчі, почали діяти самостійно.

“Я був не один у Херсоні, — каже Арчі. “Багато було спритних партизанів. Кожної ночі вбивали не менше 10 росіян”.

Спочатку поодинокі операції, містяни-однодумці почали об’єднуватися в групи, координуючи свої дії з українськими військовими та розвідкою за межами міста.

“У мене є друг, з яким ми їздили по місту, шукаючи скупчення російських солдатів”, — зауважив він. “Ми перевірили їхні маршрути патрулювання, а потім передали всю інформацію хлопцям на передовій, і вони знали, кому передати далі”.

Російські солдати були не єдиними об’єктами вбивства. Протягом восьми місяців російської окупації кілька урядовців, встановлених Москвою, стали мішенню нападу. Їхні обличчя були надруковані на плакатах, розклеєних по всьому місту, з обіцянками розплати за співпрацю з Кремлем у психологічній війні, яка тривала протягом усієї окупації.

Багато з цих обіцянок було дотримано: деяких посадовців застрелили, інших підірвали у своїх автомобілях.

Арчі був заарештований окупаційною владою 9 травня після того, як він взяв участь у параді до “Дня Перемоги”, присвяченому “перемозі Радянського Союзу у Другій світовій війні”, з жовто-блакитною смугою на своїй футболці.

За словами Арчі, його доставили до місцевого слідчого ізолятора, який був захоплений федеральною службою безпеки РФ (ФСБ) і використовувався для тортур українських солдатів, розвідників і партизанів.

“Вони били мене, били струмом, ногами та кийками”, — згадує Арчі. “Я не можу сказати, що вони морили мене голодом, але вони не давали багато їсти. Нічого доброго там не сталося”, — розповів він.

Партизану пощастило, що його звільнили через дев’ять днів після того, як змусили записати відео про те, що він погодився працювати з російськими окупантами. Його розповідь про те, що сталося в закладі, підтвердили джерела у війську та інші затримані.

Проте багатьом іншим так і не вдалось вибратись із катівень, зазначили інші бійці опору, а також українські військові і джерела у розвідці.

У закладі також утримували Ігоря, який просив CNN не повідомляти його прізвище заради його безпеки.

“Мене тримали тут 11 днів, і весь цей час я чув крики з підвалу”, — зазначив 29-річний чоловік. “Людей катували, били палицями по руках і ногах, навіть підключали до батарейок і били струмом або обливали водою”.

Ігор попався під час перевезення зброї і каже, що “на щастя” його лише побили.

“Я приїхав після тих часів, коли тут до смерті били людей, — згадує він. “Мене вдарили електрошокером по ногах, використовуючи як привітання. Один з них запитав, за що мене привезли, а ще двоє почали бити мене по ребрах”.

Ігор зміг приховати, що він був учасником херсонського опору і що займався не тільки перевезенням зброї. Чоловік також постачав розвідувальні дані українським військовим – діяльність, яка призвела б до набагато жорстокішого покарання.

“Якщо ми щось знаходили, бачили, (ми) робили фото чи відео (і) надсилали це українським силам, і тоді вони вирішували, чи вдаряти”, – пояснює він.

Серед координат, які він повідомив українським військовим, є склад у місті Херсон, там “російські військові тримали від 20 до 30 одиниць техніки, були бронемашини, бронетранспортери і жили деякі росіяни”, розповідає Ігор.

Російські війська, що відходили, швидко видовбали те, що залишилося від цінного інтер’єру, але зруйнована будівля має сліди жорстокого удару. Більша частина даху зруйнована, його стіни лежали розбитими, а розбите скло все ще покриває більшу частину підлоги. Конструкція залишається на місці, але її метал понівечено вибухом.

Ігор за допомогою Telegram передав координати будівлі своєму військовому куратору, якого він називав “Димом”. Разом з інформацією він надіслав таємно записане відео.

“Я увімкнув камеру, направив її на будівлю, а потім просто ходив і розмовляв телефоном, поки камера знімала”, — пояснює він. “Після цього я, звісно, ​​видалив відео, тому що якби мене десь зупинили і перевірили, то виникли б запитання…”

Інформацію він надіслав у середині вересня, а вже через день об’єкт обстріляли українською артилерією.

За оцінкою Сполучених Штатів та НАТО, коли РФ почала повномасштабне вторгнення в Україну, Кремль очікував, що її війська будуть зустрінуті як “визволителі” з розпростертими обіймами. Реальність не виправдала сподівань не лише на тих територіях, куди були відкинуті московські війська, а й на тих, які вона змогла захопити.

Через вісім місяців після того, як Херсон окупувала РФ, місто знову в руках України, а московські війська тікаючи, змушені були вийти із правого берега Дніпра.

Попри перемогу тут, Україна продовжує майже щодня стикатися з паралізуючими ракетними ударами майже скрізь, у той час, як російські війська продовжують наступ на Сході.

Озираючись назад, Ігор, батько тримісячної доньки, каже, що йому пощастило, що його не спіймали.

“Це було неважко, але небезпечно”, — пояснює він. “Якби вони спіймали мене на зйомках подібного, вони б мене взяли і, ймовірно, не дали б вийти живим”.