Як саме 3D-принтер, встановлений у пересічного українця в квартирі або офісі, може допомогти українським захисникам на передовій? Про це, а також про особливості роботи ДрукАрмії, її виклики, проблеми та багато іншого #Букви поспілкувалися з амбасадором проєкту та одним з його засновників – відомим українським пранкером Євгеном Вольновим (також нині відомим широкому загалу як майор Чорнобаєв).

– Розкажи, коли, як та за яких обставин зародилася ваша організація?

– Загалом уся ця тема з друком була завжди – зокрема, ще під час коронавірусу друкували захисні щитки для медиків. З початком повномасштабної війни акцент змістився на створення виробів для військових. Тобто саме друкарське комьюніті існує вже доволі тривалий час, просто тоді воно ще не називалося ДрукАрмією. Свою ж назву, під якою ми її знаємо сьогодні, ДрукАрмія отримала близько року тому.

Тоді мене покликали друкувати. Я друкував-друкував і, побачивши те, що виробів потрібно дуже багато, я зрозумів, що буде куди ефективніше, якщо я придумаю, як цю справу популяризувати та привести сюди людей. Та коли їх стало більше, я зрозумів, що увесь цей процес треба оптимізувати та автоматизувати. Враховуючи, що створення та оптимізація бізнес-процесів є моєю роботою, я вирішив свої професійні навички тут застосувати.

–Ініціатива зі створення товарів надходила “зверху” (маю на увазі від військових) чи “знизу” (себто безпосередньо від вас)?

– Ініціатива, коли щось потрібно, але коли нічого ще не було й ніхто ще не друкував, йшла від військових, ясна річ. Військові сказали: Придумаймо щось”. Це пілоти-дронщики – як ти розумієш, це, в основному, айтішники, тобто пов’язані з технологіями люди. Тому, гадаю, що першими до цього дійшли військові та їх друзі-айтішники з 3D-принтерами. Звідти і пішла ідея друку як така. А вже згодом це все було оптимізовано та автоматизовано для того, щоб це все здійснювалося більш ефективно.

А далі вже все йде, як по накатаній – від військових надходять запити: “Нам треба…”. І все – викручуйся, як хочеш. Ми намагаємося це якось вирішити, знайти, зібрати, надрукувати, відправити.

– Буде наївним вважати, що за допомогою 3D-принтерів виробляється якась високотехнологічна зброя масового ураження – тож йдеться радше про вироби, так би мовити, допоміжного характеру?

– Перископ, у якому немає збільшення, а лише два дзеркала – це допоміжний характер? Ну так. А корпус боєприпасу, куди потім потрібно засипати шрапнель, запхати вибухівку та приєднати до нього детонатор. Допоміжна? Ну, напевно так.

– Розкажи про вироби, які ви друкуєте. Ти вже згадував про деякі з них, але хотілося б почути про це детальніше. Які з них – найбільш “ходові” та затребувані серед вояків? Можливо, згадаєш якісь з них, що, на твою думку, найбільш цікаві та оригінальні? Про які, можливо, нікому й не могло спасти на думку, але, тим не менш, які друкуються для якоїсь певної мети. Та, власне, яку корисну функцію вони виконують?

– Асортимент виробів – різноманітний. Наприклад, ми маємо багато усіляких виробів для дронів – це можуть бути як тримачі планшетів, що встановлюються на пульті від дрона і таким чином полегшують операторам бойову задачу з вбивства русні.

…так і протектор стіків для пульта. Здавалося б, нічого особливого – але, тим не менш, цей протектор захищає крихкі стіки від зламу при перевезенні. Адже буде дуже прикро, якщо така приємна задача, як вбивство русні, буде унеможливлена (або значно ускладнена) через таку дурницю, як поламані стіки на пульті. Тому друкуємо й таке для наших військових.

Також маємо для дронів стартові платформи, на які вони встановлюються та звідки злітають до ворожих позицій – аби оператор безпілотника не наражав себе на додаткову небезпеку, запускаючи його з рук.

Окрім цього, виробляємо так звані хвости-стабілізатори, які встановлюються на боєприпаси для гранатометів, аби ці боєприпаси падали з тих самих дронів та вбивали окупантів  точніше та прицільніше.

Якщо наш військовий серйозно поранив око – безпосередньо перед перев’язкою на його око ставлять захисний щиток. Такі щитки також друкуємо ми.

Також – захисні ковпачки для кабелів Старлінка. Річ у тому, що конектори в цих кабелях – дуже уразливі від звичайної вологи чи бруду. Якщо ці конектори ламаються, то використання Старлінків стає неможливим.

Окремо придбати ці конектори та під’єднати їх до того кабелю, що вже є, неможливо – тож, відповідно, треба купувати новий кабель, що коштує доволі дорого. І найгірше – допоки цей кабель доставляється, минає певний час, і увесь цей час військові залишаються без зв’язку, що дуже небезпечно та може мати фатальні наслідки.

Для запобігання цьому ми й робимо ці ковпачки. На їхній друк витрачаються копійки –і ці “копійки” допомагають зекономити великі кошти.

…та й друкуємо багато-багато іншого.

– Ти кажеш, що за допомогою захисних ковпачків для кабелів Старлінк вдається зекономити велику суму коштів. Розкажи детальніше – про які суми мовиться?

– Дивись: новий кабель для Старлінка коштує близько 5000 грн. Ми, своєю чергою, за 350 гривень зможемо купити 850 грамів пластику та зробити з нього 77 комплектів ковпачків. Так, вироби, собівартість яких 350 гривень (не рахуючи електрики) зможуть зберегти в робочому стані кабелі на суму 385 000 гривень як мінімум. Тобто це економніше у 1000 разів! А для військових, які нічого не платять за ці вироби – тим паче.

– Якщо взагалі говорити про асортимент виробів, які ви створюєте – він є сталим, чи регулярно розширюється?

– Постійно розширюється. Наприклад, до нас приходять військові й кажуть: “Нам потрібне таке-то рішення”. І ми виробляємо його – й працюємо навіть тоді, коли моделі нема, але є потреба. Ми її придумаємо, відтестуємо та додамо в наш каталог, де той чи інший виріб за потреби зможуть замовити й інші військові. І наш каталог постійно поповнюється новими виробами.

Головний принцип такий: якщо щось можна вирішити за допомогою 3D-друку чи суміжних технологій, то ми це робимо.

– Розповіси детальніше про фідбек з боку військових? Як вони відгукуються про ваші вироби, як оцінюють їхню ефективність?

– Якщо чесно, то військові, які вперше взаємодіють з ДрукАрмією, трошки в шоці – тому, що за це не треба платити гроші. Військові дуже звикли, що вони мають за все заплатити, навіть за такі речі, які нам вдається виготовити з мінімальною собівартістю, і вони просто не знають собівартості цих штук – ковпачків наприклад або цих хвостів. Їм невідомо, наскільки це дешево, і тому платять за це баригам у фейсбуці та на ОЛХ в п’ять разів більше.

Тому, отримуючи це безкоштовно, радіють, як діти. Дуже вдячні, надсилають фото- й відеозвіти, радять нас своїм побратимам. Просять нас зробити ще щось – наприклад, коли бачать якусь штучку, яка в нас є, але мають потребу у чомусь на кшталт цього. Вони пояснюють, що потрібно – з ними працює наш інженерний відділ. Розробляємо, відправляємо й додаємо наш каталог.

Наприклад, нещодавно додали вже згадуваний захист для стіків на апаратурі для дронів, щоб коли перевозиш, стікі не ламались, бо вони доволі крихкі. Ось хлопці, кажуть: “Нам потрібна ця штука”. Ми знайшли вже готову модель, роздрукували – вони протестували, дали фідбек, що “все добре, все працює”, і ми вже додали її. Як тільки ми додали, інші військові також почали це замовляти. Отаким чином це й відбувається.

– Враховуючи постійне зростання інтересу до ваших виробів з боку військових, насмілюся припустити, що ви потребуєте нових людей до себе в команду. Можливо, хтось з наших читачів має бажання долучитися до вашої ініціативи, тож питання наступне: чи приймаєте ви нових людей до себе в команду?

– Ну, дивись, ми називаємося ДрукАрмія – тому що ми друкуємо. Тому, в першу чергу, нам потрібні друкарі – це люди, які вже мають 3D-принтер, чи які ще його не мають, але яким це цікаво, які завжди хотіли спробувати 3D-друк і, відповідно, вже задумувалися про його покупку – для них це гарна нагода, аби почати. Ми навчимо та допоможемо досягти високої якості друку.

По-друге, нам потрібні донейтери, бо треба купувати пластик – також багато виробів мають інші запчастини, які також треба купувати.

І, по-третє, нам потрібні люди, які мають трохи часу, на розповсюдження інформації про нас – зокрема розповідати про нас військовим, що їм більше не потрібно шось там купувати на ОЛХ і фейсбуці, та розповідати цивільним про те, що нам потрібні друкарі та донейтери.

Наші вороги займаються такою ж діяльністю – і їх багато. Тому кожен з нас має працювати за п’ятьох.

Також ми є платформою для виробників, які виробляють щось для наших Збройних сил і не намагаються на цьому заробити. Тобто, ми об’єднуємо таких людей, виробників та фірми, які безкоштовно ремонтують дрони, старлінки тощо – ми стаємо хабом для таких організацій. Й вони також можуть до нас із цим звертатися

– Розкажи про, так би мовити, starter pack потенційного члена ДрукАрмії. Що необхідно мати йому для того, аби він мав можливість повноцінно виконувати необхідні задачі? Поінформуй про мінімальний та (якщо такий є) середній цінник необхідного приладдя.

– Розумієш, вся ця тема дуже ясно дає зрозуміти, що найважливішим ресурсом є час. Завжди. Вартість пластику –  невелика. Це копійки. Але час, який потрібен для того, щоб надрукувати, коштує набагато більше. Для розуміння – на те, щоб надрукувати ось це, знадобилося 3 дні друку.

І тому starter pack може бути різним. Можна придбати 3D-принтер за $200, але доведеться витратити більше часу – на його налаштування, на те, щоб розібратись, як він друкує, як якісно друкувати на такому принтері. А можна придбати принтер за $1500 – і він буде друкувати сам, за тебе. Тобто, тобі треба буде мінімум якихось додаткових знань й витрат часу. Знов усе впирається в час. У нас на ресурсі є матеріал про те, як стартанути – загалом достатньо просто зареєструватись, почитати цю статтю на сайті. Ось там написано, є посилання на принтери і т.д. Нічого такого не потрібно, все, що треба – це 3D-принтер, штангенциркуль… І щоб був струм постійно. Щоб не відключало електрику – або акумулятор поставити чи UPS (джерело безперебійного живлення – прим.автора). Загалом, це все, що потрібно для старту.