Про це повідомляє The New York Times.

“Сіль дала нам роботу, сіль – життя”, – сказав Руслан, солекоп та військовий.

На початку повномасштабного вторгнення РФ 45-річний Руслан працював під землею, в одній із найбільших у Європі соляних шахт, а вже майже рік потому він воював біля Бахмута, бо росіяни захопили його рідне місто, а разом з ним – і шахту.

“Я навіть не можу зараз описати це відчуття. Все, що мені дороге, все, що я любив, над чим працював і про що мріяв, розбилося в одну мить”, – сказав він, коли його попросили пригадати, що він відчував, коли було втрачено місто Соледар.

Соледар окупували у січні 2023 року. Це дозволило росіянам посилити наступ на Бахмут. Містечко, яке перед нападом налічувало 10 000 жителів, займало особливе місце в економіці та історії України.

Шахта надавала понад 90% солі в країні, а її оператор, державна компанія “Артемсіль”, експортувала сіль у понад 20 країн світу. Зараз Україна – вперше в сучасній історії – імпортує сіль.

Майже в кожній хаті був пакунок соледарської солі. Сіль була одним із перших ресурсів, які прославили Донбас своїми корисними копалинами.

Шахти Соледара також стали туристичною визначною пам’яткою – разом із санаторієм.

Невдовзі після того, як росіяни почали вторгнення, Соледар зазнав нищівного бомбардування. Відтак минулого літа сіль зникла з прилавків магазинів. 

Знищення Соледарв було частиною плану Росії зі знищення економіки України. Так, окупація Енергодара допомогла Кремлю перетворити Україну з експортера енергії на країну, що намагається задовольнити власні потреби. Руїни заводу “Азовсталь” є свідченням того, що Росія знищила національну металургійну промисловість, а блокади портів придушують те, що залишається.

“Все повністю зруйновано; життя майже не залишилося. Вся земля під Соледаром вкрита трупами окупантів. Ось так виглядає божевілля”, – заявив президент Володимир Зеленський на початку січня.

Про відхід українських військ із Соледара Руслан, нині на псевдо “Шахтар”, дізнався від друзів, коли воював у лісосмузі на північ від Бахмута, поблизу села Підгороднє.

Британська військова розвідка заявляла, що українські та російські офіційні особи, ймовірно, стурбовані тим, що величезну мережу тунелів ворог може використати у своїх інтересах.

Вікторія Скрипник, головна геологиня “Артемсолі”, після окупації Соледара заявила, що використання шахт у військових цілях малоймовірне: проходи занадто глибокі та вузькі, аби легко вводити та виводити військову техніку.

Руслан, який колись проводив екскурсії печерами, сказав, що ні з ким не спілкувався в Соледарі відтоді, як прийшли росіяни. Цивільні, що залишилися, за його словами, були або занадто старими, аби переїхати, або з нетерпінням чекали приходу росіян.

Дружину, сина та доньку Руслана було евакуйовано із Соледара ще до приходу росіян, але родина не знає, коли повернеться. Дехто з його друзів відмовився від намірів повернутися додому, будуючи нове життя в інших містах.

“Я не можу відпустити це. Я знаю, що ми його [Соледар] відвоюємо, ми повернемося туди після перемоги, ми все відновимо і будемо жити далі”, – сказав Руслан.

Тим часом його родина зберігає свій єдиний мішок солі із Соледара, чекаючи дня, коли вони зможуть повернутися додому.

• 19 квітня, у місті Покровськ Донецької області відбулося відкриття фотовиставки, присвяченої Соледару.
• У пресслужбі фандрейзингової платформи United24 розповіли цікаві факти про соляні шахти “Артемсолі”.
• Всього на території Соледарської громади знаходяться 4 рудники державного підприємства “АРТЕМСІЛЬ”, де видобувають, переробляють та реалізують сіль. Це найбільше підприємство в Центральній та Східній Європі.