Про це він розповів в інтерв’ю “Українській правді“.

Мер Бучі зазначив, що протягом всього періоду окупації перебував у місті.

Він наголосив, що місцеву тероборону почали створювати ще до війни. Якраз визначили приміщення для ремонту – це бувша військова частина. Але на другий день війни районні структури – райдержадміністрація, військкомат, інші держоргани полишили Бучу, виїхали в Білогородку в межах району, де було більш безпечно.

“Я поцікавився тоді у військових, чи будуть у нас Збройні сили. Мені пояснили, що з огляду на оборонне завдання Києва Буча є сірою зоною. Тому ЗСУ будуть нас боронити виключно артилерією та іншими схожими способами, щоб не дати ворогу перейти річку Ірпінь”, – поділився мер Бучі.

Отримавши цю інформацію, як історик за фахом Федорук розумів наслідковість, але не став це поширювати, щоб не сіяти паніку.

Він зауважив, що учасники тероборони, які були у списках, отримали 6 автоматів Калашникова. Але коли виїхав військкомат, то він і це забрав. Тобто без зброї лишилися навіть ті, хто були готові ставати до захисту міста.

Частина активних громадян, які пройшли війну і просто були патріотично налаштовані, перейшли в батальйон тероборони району, потім поїхали в Капітанівку, потім у Білогородку, частина перейшла до тероборони Ірпеня.

Відповідаючи на запитання, чому не було прийнято рішення про евакуацію, мер міста наголосив, що обласне, районне керівництво сказало, що російські війська до Бучі не зайдуть.

За його словами, спочатку практично дві доби працювала російська артилерія, а наші накривали їх точково у зворотному напрямі.

30-го березня по Ковельській трасі, М-07, знайомий мера нарахував 164 одиниці російської техніки, яка виходила з вулиці Вокзальна і з Лісової Бучі – було чути гуркотіння. Решта виходили через Гостомель.

“Ну, і наша артилерія й інші служби накривали їх на виході досить здорово і влучно. Після цього фактично з 30-го на 31-е березня в Бучі стала тиша. Ми з Віталієм Косенком прийняли рішення пройтися містом, дійшли до міськради, а там у нас Леонід сидів, бивший керівник ОСББ. Він сказав, що в центрі їх вже нема, і так ми зрозуміли: все!”, – згадав Федорук.

Федорук поділився своїми спостереженнями і зазначив, що вижити в період окупації – це виключно гуртуватися з кимось. Дуже страшно, коли немає з ким поговорити, наголосив він.

У такий час навіть ті, хто ніколи ні з ким не говорять, підтримують один одного. Так чинять справжні люди, бо головне завдання – вижити, зберігши обличчя і людяність.

• Нагадаємо, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба закликав вчених з усього світу досліджувати причини, які спричинили звірства російської армії щодо цивільного населення на Київщині.
• Раніше мер нещодавно звільненої Бучі Анатолій Федорук повідомив, що 90% людей, яких російські окупанти вбили під час окупації міста, загинули унаслідок розстрілів.
• Папа Римський Франциск 6 квітня засудив “різанину у Бучі” та розгорнув і поцілував прапор України, надісланий із Бучі – міста, де посеред вулиці лежали тіла загиблих мирних жителів, вбитих російськими окупантами.
• Також жителі нещодавно звільненої Бучі (Київська область) розповіли про жахіття, пережите під час російської окупації. За свідченнями місцевих мешканців, загарбники катували людей, грабували та розстрілювали без жодної причини.