Про це йдеться у матеріалі The Wall Street Journal.

Російські солдати та найманців приватної військової компанії “Вагнера” вже майже півроку ведуть бої за захоплення Бахмута, 70-тисячного міста, яке до війни було відоме своїми ігристими винами.

Щоденні російські обстріли перетворили колись елегантний центр на низку стертих фасадів, з уламками, розкиданими на вулицях серед щойно виритих окопів і протитанкових загороджень.

Росіяни досягли східних околиць Бахмута на початку липня після свого останнього наступу, захоплення сусідніх Лисичанська та Сєвєродонецька. Відтоді хід війни різко змінився на користь Києва в інших частинах країни, оскільки українські армійці витіснили російські війська з величезних районів Харківської, Донецької та минулого місяця Херсонської областей.

Тепер Бахмут став головним полем війни, і Україна, і Росія спрямували війська, танки та артилерію з такою концентрацією вогневої потужності, яку рідко можна побачити з початку повномасштабного вторгнення 10 місяців тому. Власник “Вагнера” Євген Пригожин завербував у російських в’язницях десятки тисяч злочинців для штурму Бахмута. Москва також надіслала частину з 300 000 нових військових, мобілізованих з жовтня.

Майбутнє Бахмута життєво важливе для Пригожина, довіреної особи президента РФ Володимира Путіна, який критикував регулярне російське військове командування як невміле, рекламував ПВК як найкращу бойову силу країни та забезпечив доступ до російських полонених і щедре державне фінансування.

Окрім цього, новий російський воєначальник генерал Сергій Суровікін, призначений на початку жовтня, виправдовував відхід минулого місяця з Херсона частково тим, що посилався на необхідність використовувати ці війська для наступальних операцій в інших місцях.

“Суровікін має десь продемонструвати якусь перемогу з моменту свого призначення”, — заявив член Комітету Верховної Ради України з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський. “Чого дуже прагне російське військово-політичне керівництво, так це захоплення Бахмута. І тому і Суровікін, і Пригожин кидають на це всі сили”.

Розрахунок України також не базується виключно на суто військовому обґрунтуванні. Якщо Бахмут впаде, місто Часів Яр на висоті на захід від нього могло б стати зручною лінією оборони для контрольованих Україною 40% Донецької області.

Водночас з військової точки зору Бахмут не має стратегічного значення, заявив командувач сухопутними військами України генерал-полковник Олександр Сирський, одначе, це має “психологічне значення”.

Так, відступ з Бахмута означав би втрату Україною ініціативи після чотирьох місяців стабільного просування, що могло підвищити моральний дух росіян і ускладнило б подальші українські наступальні дії в Донецькій і прилеглій Луганській області. Тому за минулі три тижні Україна наситила територію свіжими військами та технікою.

Протягом більшої частини війни Україна зазвичай намагалася уникати стандартних битв, у яких обидві сторони зосереджують свої ресурси, усвідомлюючи, що такий тип війни може зіграти на користь РФ.

“Деякі речі, які роблять нас сильними, такі як незалежність, ініціатива, здатність діяти навіть без чітких наказів, також можуть стати нашими слабкими сторонами, коли багато підрозділів знаходяться в одному місці, і кожен має свій погляд”, – пояснив командир підрозділу безпілотної розвідки “Терра” Микола Волохов, який поміж інших українських сил цього місяця був передислокований до Бахмута з Херсонського фронту.

Ще одна частина головоломки – це те, що відбувається на напрямку Сватове-Кремінна на півночі, де українські наступальні операції буквально забуксували через погоду, яка зробила неасфальтовані дороги непрохідними. Тривале зниження температури, кажуть українські командири, може дати можливість українським силам відновити наступ на схід. У разі успіху це поставить під загрозу тил російських військ, які атакують Бахмут, і, ймовірно, змусить їх відступити.

Початковий російський підхід до Бахмута влітку полягав у тому, щоб обстрілювати місто з важкої артилерії, перетворюючи одну міську територію за іншою на руїни, а потім спробувати атакувати піхотою. Так у травні РФ захопила Маріуполь, у червні та липні – Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Однак місяці запеклих боїв під Бахмутом принесли лише обмежені успіхи.

Командир української 152-мм гаубичної батареї “Акація” на псевдо “Капітан”, розповів, що інтенсивність російського вогню в Бахмуті цими днями значно нижча, ніж на Херсонщині перед передислокацією сюди на початку цього місяця.

“У нас тут величезна концентрація нашої власної артилерії. І я припускаю, що у росіян починають закінчуватися набої”.

Намагаючись захопити українські позиції, “Вагнер” посилає хвилю за хвилею невеликих штурмових груп із засуджених, яким загрожує розстріл за дезертирство та обіцянка амністії, якщо вони проживуть шість місяців в Україні. Краще оснащені, ніж мобілізовані російські війська на інших лініях фронту, ці вагнерівці часом досягали успіху, але дуже великою ціною.

Проте, зазначили у виданні, на жаль, українці теж тут зазнають втрат. Нещодавно українські військові перевезли через річку Бахмутку, що протікає містом, носилки з тілом одного з побратимів.

В імпровізованому медичному закладі, створеному на околиці міста, після неодноразового обстрілу та закриття польового шпиталю в центрі Бахмута, ще три тіла полеглих героїв були складені на під’їзді в очікуванні транспортування.

“Росіяни спустошують свої в’язниці і відправляють сюди помирати найгірших, а ми втрачаємо деяких із наших найкращих. Це зовсім не чесна торгівля”, – сказав український тенісист і винороб, який воює в Бахмуті у складі мінометного підрозділу Сергій Стаховський.

У той час як російські наступальні дії спрямовані на оточення Бахмута, принаймні три основні дороги постачання залишаються під контролем України. Військові потоки в’їжджають і виїжджають з Бахмута в будь-який час, боєприпаси, пальне та продовольство надходять на передову, а війська чергуються зі змін на бойових позиціях на форпости в тилу.

За словами українських посадовців, у Бахмуті залишилася приблизно одна десята довоєнного цивільного населення. Він розділений між так званими “ждунами”, симпатиками Росії, які очікують захоплення РФ, а також людьми, які є надто бідними, старими чи хворими, щоб покинути його, та українцями, які вірять у здатність української армії утримати місто і, зрештою, змусити росіян відійти.

Одна з таких, медсестра Тетяна Щербак, яка керує так званим Центром стійкості, який українська влада відкрила в покинутому магазині на початку цього місяця. Там волонтери роздають місцевим жителям чай, каву, гарячу їжу та деякі ліки.

Генератор дозволяє відвідувачам заряджати свої телефони та інші пристрої, а Wi-Fi забезпечує зв’язок із друзями та родиною. Телевізор, закріплений на стіні, транслює українські новини людям, які часто не знають, що відбувається на війні.

“Основна допомога, яка тут потрібна людям, – це психологічна допомога. Це зовсім не просто. У нашому центрі люди можуть хоча б поговорити між собою, подивитися новини по телевізору, і так легше виживати”, – каже Щербак. Вона додала, що не планує тікати. “Звичайно, Бахмут витримає. Ми віримо в наших солдатів, у наших орлів, у наших соколів. Ми українці”.