Про це йдеться у матеріалі видання  The Gurdian.

“Насправді довгострокова мета Путіна у Східній Європі є абсолютно ясною. Він хоче максимально відновити імперію, статус великої держави та сферу впливу, які Росія так різко втратила 30 років тому, з розпадом Радянського Союзу у грудні 1991 року. Захід сприяв цій кризі своїм збентеженням та внутрішніми розбіжностями щодо своєї стратегічної мети у Східній Європі. По суті, Захід — якщо ще можна говорити про єдиний геополітичний Захід — з 2008 року не обирав між двома різними моделями порядку в Євразії, натомість підтримував потроху і те, й інше. Водночас не підтримував ні того, ні іншого”, – пише історик.

На папері всі на Заході дотримуються моделі, де всі без винятку держави Європи рівноправні, суверенні, незалежні, що поважають верховенство права і прагнуть розв’язувати всі суперечки дипломатично.

Це закладено в Гельсінському акті 1975 р., який був остаточно сформульований в Паризькій хартії для нової Європи 1990 р. і зараз є інституціоналізованим в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Альтернативна модель – Ялта. Саміт у лютому 1945 року між Йосипом Сталіним, Франкліном Д. Рузвельтом та Уїнстоном Черчиллем у Ялті в Криму став синонімом великих держав, що розділяють Європу на західну та східну сфери впливу.

“Нещодавні максималістські пропозиції Росії за договором США та НАТО рівносильні вимогам того, що російські аналітики насправді назвали “Ялтою-2”. Лише кілька відвертих soi-disant “реалістів” на Заході явно підтримують цю модель, але чимало ефективніше підтримують ту чи іншу версію прийняття сфер впливу. Демонструючи подвійні стандарти, якими протягом століть відрізнявся підхід Західної Європи до Східної Європи, люди, які були б украй обурені ідеєю, що Польща може мати право вето на те, до якого союзу має приєднатися Німеччина чи Великобританія, цілком щасливі дати таке право Росії  і дозволити їй накласти вето на вибір України щодо альянсу”,  – йдеться у матеріалі.

Відтоді, як великий внутрішньозахідний конфлікт на саміті НАТО у 2008 році призвів до так званого компромісу у вигляді публічної заяви про те, що Україна та Грузія приєднаються до НАТО, але з розумінням того, що НАТО не робитиме нічого, аби це сталося. На думку автора, Захід застряг у цьому стані стратегічної плутанини.

“З тої пори  Захід був лише наполовину відкритий для України, наполовину підтримував її незалежність, територіальну цілісність та перехід до статусу життєздатної, суверенної, демократичної європейської держави. Україна не в НАТО і не буде найближчим часом, але держави-члени НАТО, зокрема США та Великобританія, постачили туди зброю. Заходу треба зробити стратегічний вибір. Ми повинні рішуче слідувати Гельсінській моделі. Країни, які нині входять до ЄС та НАТО,  мають терпляче і послідовно присвятити себе меті єдиної, вільної та мирної Європи – не лише кажучи це, а й розуміючи це”, – пише Гартон Еш.

А тим часом Путін заявляє, що Москва уважно аналізує відповіді США та НАТО щодо російських пропозицій про гарантії безпеки та бачить, що її принципові занепокоєння проігноровані.

• Віцепрем’єр Польщі з питань безпеки, голова партії “Право і Справедливість” Ярослав Качинський заявив, що найрішучіша позиція Заходу в умовах агресії Російської Федерації зменшить імовірність війни.
• Петро Порошенко дав інтерв’ю італійській газеті, розповівши про реалії російсько-української війни і як світова спільнота повинна відреагувати на загрози з боку Росії.
• Чи призведе українська криза до війни, знає лише одна людина, людина, яка її розпочала: президент Росії Володимир Путін. Одначе, починаючи з анексії Криму та окупації східних регіонів України, у президента РФ все почало йти не так, як він на це розраховував. Деталі читайте у матеріалі видання Washington Post.
• Мер Києва Віталій Кличко переконаний, що якщо Німеччина має щирий намір підтримати та допомогти Україні в боротьбі проти Російської Федерації, то слід забути про запуск російсько-німецького газопроводу “Північний потік-2”.