#Букви публікують повний переклад статті The Washington Post, який зробили “Тексти“.

Місяцями представники адміністрації Байдена насторожено спостерігали, як Путін скупчує десятки тисяч військ і накопичує танки й ракети вздовж українських кордонів. Коли літо 2021 року закінчувалося, Джейк Салліван, радник з національної безпеки, зосередився на зростанні обсягу розвідданих, пов’язаних з Росією та Україною. Він організував зустріч в Овальному кабінеті після того, як його власне розуміння проблеми змінилося від невпевненості щодо намірів Росії, через занепокоєння, що він надто скептично ставився до перспектив військових дій, до тривоги.

Ця жовтнева зустріч була однією з кількох, які офіційні особи мали щодо України тієї осені — інколи збираючись меншими групами. Байден і віце-президент Гарріс зайняли свої місця в кріслах перед каміном, а держсекретар Ентоні Блінкен, міністр оборони Ллойд Остін і генерал Марк А. Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів, приєдналися до керівників національної розвідки та ЦРУ, на диванах навколо журнального столика.

Отримавши завдання від Саллівана скласти всеосяжний огляд намірів Росії, вони повідомили Байдену, що розвіддані про оперативні плани Путіна, додані до поточного розгортання сил уздовж кордону з Україною, показали, що тепер усі частини готові для масованого нападу.

За словами офіційних осіб США, розвідувальне співтовариство США проникло в численні точки політичного керівництва Росії, шпигунського апарату та військових, від вищого керівництва аж до передової. Набагато радикальніші, ніж анексія Криму Москвою у 2014 році та розпалювання сепаратистського руху на сході України, військові плани Путіна передбачали захоплення більшої частини країни. Використовуючи мапи на мольбертах, Міллі показував позиції російських військ і українську територію, яку вони мали намір завоювати.

Послухавши доповідь, Байден був твердо налаштований, що Путіна потрібно або стримати, або протистояти йому, і що Сполучені Штати не повинні діяти наодинці. Проте НАТО був далеким від єдності щодо того, як мати справу з Москвою, а довіра до США була слабкою. Після катастрофічної окупації Іраку, хаосу, який настав після виведення військ з Афганістану, і чотирьох років, упродовж котрих президент Дональд Трамп намагався підірвати альянс, було мало впевненості, що Байден зможе ефективно очолити відповідь Заходу на експансію Росії.

Було зрозуміло, що коли почнеться вторгнення, українцям знадобиться значна кількість нової зброї, щоб захистити себе. Якби її було надто мало, це могло б гарантувати перемогу Росії. Але занадто багато могло спровокувати прямий конфлікт НАТО з ядерною Росією.

Ця розповідь, у деталях, про які раніше не повідомлялося, проливає нове світло на шлях, який США пройшли, аби відновити довіру, збалансувати секретність розвідки з необхідністю переконати інших у її правдивості, а також на те, як найпотужніший у світі військовий альянс допомагатиме недосконалій демократії на кордоні з Росією протистояти нападу без жодного пострілу НАТО. Вона базується на глибинних інтерв’ю з більш ніж трьома десятками високопоставлених чиновників США, України, Європи та НАТО про глобальну кризу, яка ще не закінчилася.

Частина 1. Шок і тремтіння 2.0, в які ніхто не вірив

Коли Міллі того жовтневого ранку складав розклад сил, він та інші підсумували наміри Путіна. «Ми оцінюємо, що вони планують здійснити значну стратегічну атаку на Україну з кількох напрямків одночасно», — сказав Міллі президенту. «Їхня версія «шоку і тремтіння» (військова доктрина США, яка базується на швидкому досягненні військової переваги під час операцій – прим. пер.)».

За даними розвідки, росіяни мали наступати з півночі, обабіч Києва. Одна частина мала рухатися на схід від столиці через українське місто Чернігів, тоді як інша – оминути Київ із заходу, просуваючись на південь від Білорусі через природний проміжок між «зоною відчуження» на покинутій Чорнобильській АЕС і навколишніми болотами. Атака планувалась на зиму, аби тверда земля зробила місцевість легкопрохідною для танків. Захопивши столицю в кліщі, російські війська планували оволодіти Києвом за три-чотири дні. Спецназ знайшов би і усунув президента Володимира Зеленського, убивши його, якщо необхідно, і встановив би маріонетковий уряд, дружній до Кремля.

Окремо російські війська мали прийти зі сходу та пройти через центральну Україну до річки Дніпро, тоді як війська з Криму – захопити південно-східне узбережжя. Ці дії можуть тривати кілька тижнів, передбачали російські плани.

Зупинившись, щоб перегрупуватись і переозброїтися, вони відтак мали просунутися на захід, до лінії з півночі на південь, що тягнеться від Молдови до західної Білорусі, залишаючи на заході територію, яка, за розрахунками Путіна,  населена невиправними неонацистськими русофобами.

Сполучені Штати отримали «надзвичайні подробиці» про таємні плани Кремля щодо війни, яку він продовжував заперечувати, як пізніше пояснила директор національної розвідки Авріл Хейнс. Вони включали не лише позиціонування військ, озброєння та оперативну стратегію, а й такі нюанси, як «незвичайне та різке збільшення Путіним фінансування військових операцій на випадок непередбачених ситуацій і нарощування резервних сил, у той час як нагальні проблеми, такі як витрати на пандемію, були недофінансовані». Це не було просто вправою із залякування, на відміну від широкомасштабного російського розгортання у квітні 2021, коли сили Путіна загрожували кордонам України, але не атакували.

Декому у Білому домі було важко уявити масштаб амбіцій російського лідера. «Здавалося, що це не те, на що зважилася б розумна країна», — пізніше сказав один учасник зустрічі про заплановану окупацію більшої частини України. Частина країни була глибоко антиросійською, що створювало привид повстання, навіть якщо Путін повалить уряд у Києві. І все ж розвідка показала, що все більше і більше військ прибували і розташовувалися для повномасштабної кампанії. У російських таборах зберігалися боєприпаси, продовольство та найважливіші припаси.

Байден тиснув на своїх радників. Невже вони справді думали, що цього разу Путін може завдати удару? Так, вони підтвердили. Це реально. Хоча протягом наступних кількох місяців адміністрація публічно наполягала на тому, що не вірила, що Путін прийняв остаточне рішення, єдине, що його команда не могла сказати президенту, що осінній день – це саме той час, коли російський президент натисне на курок.

Директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс, який раніше працював послом США в Москві та мав найпряміші контакти з Путіним з усіх в адміністрації Байдена, описав російського лідера іншим як зацикленого на Україні. Контроль над країною був синонімом путінської концепції російської ідентичності та влади. Точність планування війни в поєднанні з переконанням Путіна в тому, що Україна повинна бути знову поглинена «Родіной», не залишили в нього жодних сумнівів у тому, що Путін був готовий до вторгнення.

Частина 2. Можливо не так швидко, але Київ впаде

Розвідка підкреслила, що Путін фактично сам розкрив свої плани. За три місяці до цього, у липні, він опублікував есе на 7000 слів «Про історичну єдність між росіянами та українцями», насичене образами та сумнівними твердженнями. Росіяни та українці, стверджував він, були «єдиним народом» — ідея, яка бере свій початок у твердженнях Путіна про «кровні зв’язки», — у Москви хитромудрий Захід нібито «викрав» її власну територію.

«Я впевнений, що справжній суверенітет України можливий лише в партнерстві з Росією», – написав Путін.

Усього за кілька тижнів до появи есе Байден і Путін провели 16 червня саміт, який обидва оголосили «конструктивним». На той момент Україна викликала занепокоєння, але чиновники Білого дому вважали, що з ним можна впоратися. Коли делегація Білого дому залишала зустріч, що проходила в Женеві, старший помічник Байдена пізніше згадував: “Коли ми сіли в літак і повернулися додому, то не думали, що світ був на порозі великої війни в Європі».

Але наступна публікація Путіна «дуже привернула нашу увагу», — сказав пізніше Салліван. «Ми почали дивитися на те, що тут відбувається, яка його кінцева мета? Як сильно він збирається тиснути?» В якості запобіжного заходу 27 серпня Байден дозволив вилучити на 60 мільйонів доларів оборонної зброї зі запасів США та відправити її в Україну.

Наприкінці літа, збираючи воєдино дані розвідки з кордону та з Москви, аналітики, які присвятили свою кар’єру дослідженню Путіна, дедалі більше переконувалися, що російський лідер — сам колишній офіцер-розвідник — побачив, що вікно можливостей закривається. Українці вже двічі повставали, вимагаючи демократичного майбутнього, вільного від корупції та втручання Москви, під час Помаранчевої революції 2004-2005 років і протестів на Майдані 2013-2014 років, які передували анексії Криму Росією.

Не будучи членом НАТО чи Європейського Союзу, Україна тепер впевнено рухалася до західної політичної, економічної та культурної орбіти. Цей дрейф підживив ширше обурення Путіна через втрату Росією імперії.

У похмурій оцінці аналітики дійшли висновку, що Путін, якому мало виповнитися 69, розумів, що йому не вистачає часу, щоб закріпити свою спадщину як одного з великих лідерів Росії — того, хто відновив перевагу Росії на євразійському континенті.

Аналітики сказали, що Путін підрахував: будь-яка відповідь на спробу повернути Україну силою викличе на Заході велике обурення, але фактичне покарання буде обмежене. За їхніми словами, російський лідер вважав, що адміністрація Байдена була присоромлена принизливим виведенням США з Афганістану та хотіла уникнути нових війн. Сполучені Штати та Європа все ще борються з пандемією коронавірусу. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, де-факто європейський лідер, залишала свій пост і передавала владу неперевіреному наступнику. Президент Франції Еммануель Макрон зіткнувся з боротьбою за переобрання проти відроджуваного правого крила, а Британія страждала від економічного спаду після Brexit. Великі частини континенту залежали від російської нафти та природного газу, які, як вважав Путін, він міг би використати як клин, щоб розколоти західний альянс. Він створив резерви готівки на сотні мільярдів доларів і був упевнений, що російська економіка зможе витримати неминучі санкції, як це було в минулому.

На жовтневому брифінгу у Байдена були представлені нові розвідувальні дані та аналіз, на який «загалом було дві реакції», – сказав Салліван. По-перше, щоб спробувати стримати Путіна, їм “потрібно було відправити когось до Москви, щоб поговорити з росіянами на високому рівні і сказати їм: «Якщо ви це зробите, наслідки будуть такими».

По-друге, їм потрібно було поінформувати союзників про розвідку США та залучити їх до того, що, на думку адміністрації, має бути єдиною та суворою позицією загрозливих санкцій проти Росії, зміцнення та розширення оборони НАТО та допомоги Україні.

«Як підтримати та забезпечити дотримання заснованого на правилах міжнародного порядку» проти країни з надзвичайним ядерним потенціалом, не вступаючи при цьому в Третю світову війну?»

• № 1: «Не мати кінетичного конфлікту між армією США та НАТО з Росією».
• № 2: «Стримати війну в межах географічних кордонів України».
• № 3: «Зміцнювати та підтримувати єдність НАТО».
• № 4: «Посильте Україну та дайте їй засоби для боротьби».

Радники Байдена були впевнені, що Україна дасть бій. Сполучені Штати, Великобританія та інші члени НАТО витратили роки на навчання та оснащення українських військових, які були більш професійними та краще організованими, ніж до нападу Росії на Крим і східний регіон Донбасу сім років тому. Але навчання було зосереджено майже так само на тому, як створити внутрішній опір після російської окупації, так і на тому, як запобігти цьому. Зброя, яку вони постачали, була переважно малокаліберною та оборонною, щоб її не сприймали як провокацію Заходу.

Адміністрація також мала серйозні занепокоєння щодо молодого президента України, колишнього телевізійного коміка, який прийшов на посаду завдяки величезній народній підтримці та бажанню фундаментальних змін, але втратив громадський авторитет частково через те, що не виконав обіцянки про мир з Росією. 44-річний Зеленський не здавався рівним безжальному Путіну.

Математика була не на користь України. Росія мала більше військ, більше танків, більше артилерії, більше винищувачів і керованих ракет і продемонструвала в попередніх конфліктах свою готовність підкорити своїх слабших супротивників, незважаючи на втрати цивільного населення. Можливо, Київ впаде не так швидко, як очікували росіяни, підсумували американці, але він впаде.

Частина 3. Голова ЦРУ в Москві

2 листопада директора ЦРУ Бернса, який поїхав до Москви, супроводили в кремлівський кабінет Юрія Ушакова, радника Путіна з питань зовнішньої політики та колишнього посла в США. Бос Ушакова був на іншому кінці телефонної лінії і спілкувався з Бернсом із курортного міста Сочі, куди він переїхав під час чергової хвилі зараження коронавірусом у Москві.

Російський лідер знов цитував свої звичні скарги на розширення НАТО, загрозу безпеці Росії та нелегітимне керівництво в Україні. «Він дуже зневажливо ставився до президента Зеленського як до політичного лідера», — згадує Бернс.

Натренувавшись слухати тиради Путіна за роки перебування в Москві, Бернс доніс власне переконливе повідомлення: Сполучені Штати знають, що ви задумали, і якщо ви вторгнетеся в Україну, то заплатите величезну ціну. Він сказав, що залишає листа від Байдена, в якому підтверджуються каральні наслідки будь-якого нападу Росії на Україну. Путін, каже Бернс, не заперечував інформацію розвідки, яка вказувала на російське вторгнення в Україну.

Директор ЦРУ також зустрівся з іншим радником Путіна, Миколою Патрушевим, колишнім офіцером КДБ з рідного міста Путіна Санкт-Петербурга, який керує Радою безпеки Росії. Патрушев думав, що Бернс прилетів до Москви, щоб обговорити наступну зустріч Путіна і Байдена, і був здивований, що глава ЦРУ приїхав із попередженням щодо України. Він майже дослівно повторив фрази Путіна щодо історії та НАТО. Здавалося, що місця для значущої взаємодії не було, і це змусило директора ЦРУ задуматися, чи не сформували Путін і його тісне коло помічників власну бульбашку. Путін не прийняв незворотного рішення розпочати війну, але його погляди на Україну затверділи, його апетит до ризику зріс, і російський лідер вірив, що його час скоро мине.

«Рівень мого занепокоєння зріс, а не знизився», — доповів Байдену голова розвідки.

Частина 4. Як про вторгнення дізнався Зеленський

Коли Бернс розмовляв з Путіним, Блінкен сидів із Зеленським у Глазго, Шотландія, на полях міжнародного саміту з питань зміни клімату. Він виклав розвідувальну картину та описав російський штурм, який насувається на Україну. »Ми були лише двоє, за метр один від одного», — згадував Блінкен. Це була «важка розмова».

Блінкен раніше зустрічався з українським президентом і думав, що знає його достатньо добре, щоб поговорити відверто, хоча здавалося сюрреалістичним «сказати комусь, що ти віриш, що його країна зазнає вторгнення». Він вважав Зеленського «серйозним, свідомим, стоїчним», поєднанням віри та недовіри. Він сказав, що поінформує свої команди. Але українці «бачили кілька російських фінтів у минулому», і Зеленський явно переживав про економічний колапс, якщо його країна запанікує.

Презентація Блінкена та скептицизм Зеленського задали шаблон, який повторюватиметься як приватно, так і публічно протягом наступних кількох місяців. Українці не могли дозволити собі повністю відмовитися від розвідки США. Але з їхньої точки зору інформація була спекулятивною (в цьому значенні – неперевіреною – прим. пер.).

Пізніше він згадав, що Зеленський чув попередження США, але сказав, що американці не пропонували ті види зброї, які потрібні Україні для захисту. «Ви можете сказати мільйон разів: «Слухай, може бути вторгнення». Гаразд, може бути вторгнення — ви дасте нам літаки?» – сказав Зеленський. “Ви дасте нам ППО? – «Ну, ви ж не член НАТО». – О, гаразд, тоді про що ми говоримо?»

За словами Дмитра Кулеби, міністра закордонних справ Зеленського, американці надавали мало конкретних розвідувальних даних на підтримку своїх попереджень аж “до останніх чотирьох-п’яти днів до початку вторгнення».

Менш ніж через два тижні після зустрічі в Глазго, коли Кулеба та Андрій Єрмак, керівник апарату Зеленського, відвідали Державний департамент у Вашингтоні, високопоставлений чиновник США зустрів їх чашкою кави та посмішкою. «Хлопці, копайте окопи!» — почав чиновник.

«Коли ми посміхнулися у відповідь, — згадував Кулеба, чиновник сказав: — Я серйозно. Почніть копати траншеї… На вас нападуть. Масштабна атака, і ви повинні підготуватися до неї». Ми запитали подробиці; їх не було».

Якщо американці були розчаровані скептицизмом України щодо планів Росії, то українці були не менше збентежені дедалі більш публічними попередженнями США про наближення вторгнення.

«Нам потрібно було знайти баланс між реалістичною оцінкою ризиків і підготовкою країни до найгіршого… і забезпеченням економічного та фінансового функціонування країни», — сказав Кулеба. “Кожен коментар зі Сполучених Штатів про неминучість війни одразу відображався на курсі [української] валюти”.

Низка офіційних осіб США заперечували спогади українців, заявляючи, що вони надавали київському уряду конкретні розвіддані на початку та під час підготовки до вторгнення.

Але коли мова зайшла про Україну, розвідка США навряд чи була відкритою книгою. Офіційне керівництво забороняло шпигунським службам ділитися такою інформацією, яку Україна може використати для наступальних атак на дислокацію російських військ у Криму або проти підтримуваних Кремлем сепаратистів на сході.

Власний розвідувальний апарат України також був пронизаний російськими «кротами», а офіційні особи США з недовірою ставилися до конфіденційної інформації, яка в результаті могла потрапити в руки Москви. Після початку війни адміністрація Байдена змінила свою політику та поширювала інформацію про переміщення російських військ по всій Україні, мотивуючи це тим, що країна зараз захищалася від вторгнення.

Частина 5. Тінь невдач в Ірані над дискусіями про вторгнення Росії

На зустрічі під час конференції G20 у Римі наприкінці жовтня Байден поділився деякими новими розвідданими та висновками з найближчими союзниками Америки — лідерами Великобританії, Франції та Німеччини.

У середині листопада директор національної розвідки Авріл Хейнс скористалася попередньо запланованою поїздкою до Брюсселя, щоб поінформувати ширше коло союзників: Північноатлантичну раду НАТО, головний керівний орган альянсу. Виступаючи у великій аудиторії, вона обмежила свої зауваження тим, що, на думку розвідувального співтовариства, показали докази, і не пропонувала політичних рекомендацій.

«Кілька членів підняли запитання та скептично поставилися до ідеї, що президент Путін серйозно готувався до можливості широкомасштабного вторгнення», — згадує Хейнс.

Французькі та німецькі офіційні особи не могли зрозуміти, чому Путін намагався вторгнутися та окупувати велику країну лише з 80 000 до 90 000 військових, які, як вважалось, скупчилися на кордоні. Супутникові знімки також показали рух військ туди-сюди біля кордону. Інші стверджували, що росіяни виконували навчання, як наполягав сам Кремль, або обманні маневри, спрямовані на приховування іншої мети, окрім вторгнення.

Більшість сумнівалися та зазначали, що Зеленський, схоже, вважав, що Росія ніколи не нападе з такими амбіціями та силою, які прогнозували американці. Хіба Україна не найкраще розуміла наміри Росії?

Лише Британія та країни Балтії були повністю на стороні історії про вторгнення. У якийсь момент чиновник із Лондона встав і жестом показав у бік Хейнс. «Вона має рацію», — сказав чиновник.

Але Париж і Берлін пам’ятають про рішучі заяви США щодо розвідки Іраку. Тінь цього глибоко помилкового аналізу нависла над усіма дискусіями перед вторгненням. Дехто також вважав, що Вашингтон всього за кілька місяців до того сильно переоцінив стійкість уряду Афганістану, коли виводили військових США. Уряд розпався, як тільки таліби увійшли в Кабул.

«Американська розвідка не вважається надійним джерелом», — казав Франсуа Гейсбур, експерт з питань безпеки та давній радник французьких чиновників. «Їх вважали схильними до політичних маніпуляцій».

«Я думаю, що, в основному, було три табори», — сказав високопоставлений чиновник адміністрації. Для багатьох у Західній Європі те, що робили росіяни, було «цілою дипломатією примусу, [Путін] просто нарощував сили, щоб побачити, що він може отримати. Він не збирається вторгатися… це божевілля».

Багато з нових членів НАТО у Східній та Південно-Східній Європі вважали, що Путін «може щось зробити, але це буде обмежене за масштабом», сказав чиновник, «… ще раз вкусить [українське] яблуко», подібно до того, що сталося в 2014 році. Але Британія та країни Балтії, які завжди нервували щодо намірів Росії, вірили, що наближається повномасштабне вторгнення. Коли скептично налаштовані країни-члени попросили більше розвідданих, американці надали деякі, але не ділилися всіма.

Історично склалося так, що Сполучені Штати рідко розкривали свої найделікатніші розвідувальні дані такій різношерстній організації, як НАТО, головним чином через побоювання витоку секретів. Хоча американці та їхні британські партнери дійсно поділилися значною кількістю інформації, вони приховали необроблені перехоплення або характер людських джерел, які були важливими для визначення планів Путіна. Це особливо розчарувало французьких і німецьких чиновників, які давно підозрювали, що Вашингтон і Лондон іноді приховували основу своїх розвідувальних даних, щоб змусити їх виглядати більш остаточними, ніж вони були насправді.

Згодом, згадував один високопоставлений європейський чиновник у НАТО, «розвідувальні дані передавалися неодноразово, послідовно, чітко, достовірно, з великою кількістю подробиць з дуже хорошим сценарієм і підтверджувальними доказами. «Я не пам’ятаю жодного ключового моменту, коли лампочка згасала» під час багатомісячних спроб переконати союзників, сказав чиновник.

Частина 6. Давайте без паніки

Макрон і Меркель роками мали справу з Путіним, і їм було важко повірити, що він був настільки ірраціональним, щоб розпочати лиховісну війну. За кілька тижнів після зустрічі Байдена в Женеві були спроби організувати саміт ЄС-Росія, але вони були зірвані скептично налаштованими членами блоку, які вважали це небезпечною поступкою агресивній позиції Росії.

Через кілька місяців, незважаючи на нові дані розвідки США, французи та німці наполягали на тому, що є шанс для дипломатії. Американці та британці мало сподівалися, що будь-які дипломатичні зусилля окупляться, але були готові тримати двері відкритими — якщо європейці дадуть щось натомість. Кожна сторона була переконана, що вона права, але була готова діяти так, ніби це могло бути неправильно.

Протягом наступних кількох місяців американці намагалися показати західноєвропейцям та іншим, що вони все ще готові шукати мирне вирішення, хоча в глибині душі вони були переконані, що будь-які зусилля Росії щодо переговорів були шарадою.

7 грудня Путін і Байден поспілкувалися відеозв’язком. Путін стверджував, що розширення Західного альянсу на схід було головним фактором його рішення направити війська до кордону України. Росія просто захищала власні інтереси та територіальну цілісність, стверджував він. Байден відповів, що Україна навряд чи найближчим часом приєднається до НАТО, і що Сполучені Штати та Росія можуть дійти згоди щодо інших занепокоєнь Росії щодо розміщення систем озброєнь США в Європі. Теоретично було місце для компромісу.

Деякий час, поки Блінкен очолював дипломатичні зусилля США, неодноразово відвідуючи столиці НАТО та штаб-квартири альянсу в Брюсселі, українці продовжували свої контакти з європейськими урядами, які все ще були набагато менш переконані в намірах Путіна, ніж американці.

Кулеба та інші в уряді вірили, що війна буде, пізніше заявив міністр закордонних справ України. Але до передодня вторгнення «я не міг повірити, що ми зіткнемося з війною такого масштабу. Єдина країна в світі, яка наполегливо «з такою впевненістю» говорила нам, що ракетні удари будуть, були Сполучені Штати Америки. … Кожна інша країна не поділяла цей аналіз і [натомість] говорила, що так, війна можлива, але це буде радше локалізований конфлікт на сході України».

«Поставте себе на наше місце», — сказав Кулеба. «З одного боку, США говорять вам щось абсолютно неймовірне, а всі інші кліпають на вас очима і кажуть, що це не те, що, на нашу думку, станеться».

Насправді британські та деякі балтійські чиновники вважали повне вторгнення ймовірним. Але Кулеба був далеко не самотнім у своєму скепсисі. За словами помічників Зеленського та інших офіційних осіб, які його інформували, також його поділяли.

«Ми серйозно ставилися до всієї інформації, яку нам надавали наші західні партнери», — нагадав Єрмак, глава Офісу Зеленського. «Але давайте будемо чесними: уявіть, якби вся ця паніка, яку нагнітали так багато людей, мала місце. Створення паніки – метод росіян. … Уявіть, якби ця паніка почалася за три-чотири місяці до цього. Що б сталося з економікою? Чи змогли б ми протриматися так п’ять місяців?»

Частина 7. Куди веде «непровокація» Росії

На початку січня заступник держсекретаря Венді Шерман на чолі дипломатичної делегації відвідала Женеву і зустрілася зі своїм російським колегою Сергієм Рябковим, якого вона добре знала. Він повторив позицію Москви щодо України, офіційно запропоновану в середині грудня щодо двох договорів, — що НАТО має припинити свої плани розширення та припинити будь-яку діяльність у країнах, які приєдналися до альянсу після 1997 року, до яких належать Польща, Румунія, Болгарія та країни Балтії. .

Відкинувши пропозицію закрити двері НАТО та зменшити статус існуючих членів, адміністрація натомість запропонувала переговори та заходи зміцнення довіри в ряді сфер безпеки, включаючи розгортання військ і розміщення зброї на східному фланзі НАТО вздовж кордону з Росією. Пропозиція була обумовлена ​​деескалацією військової загрози для України. Рябков сказав Шерману, що Росія розчарована американським ставленням.

Білий дім розглядав зустріч Шермана з Рябковим як «шанс перевірити, чи серйозно росіяни ставляться до суті занепокоєнь… і чи є шлях для будь-якої дипломатії», – сказала Емілі Хорн, тодішній речник Білого дому. «Я думаю, стало досить ясно, досить швидко, що [росіяни] вдавали дипломатію, а не насправді нею займалися».

«Усі західні союзники хотіли донести, що існує альтернативний шлях, який передбачає діалог і повагу до Росії як великої держави», — сказав високопоставлений британський урядовець, який брав участь у переговорах. «Що ставало все більш очевидним, так це те, що Росія в цьому не зацікавлена».

Коли Сполучені Штати йшли дипломатичним шляхом, вони також розмістили сили для захисту НАТО, усі вони були помітні Москві та європейцям і демонстрували готовність Америки грати за правилами. У той час як Байден неодноразово заявляв, що американських військ в Україні не буде, Пентагон збільшив заздалегідь розміщені запаси зброї в Польщі та перекинув туди гелікоптерний батальйон з Греції. До країн Балтії були направлені десантники 171-ї повітряно-десантної бригади. Більше військ було направлено з Італії до східної Румунії, а інші – до Угорщини та Болгарії. Протягом наступних кількох місяців військова присутність США в Європі зросла з 74 тис. до 100 тис. осіб. Чотири ескадрильї повітряно-десантних винищувачів перетворились на 12, а кількість надводних бойових кораблів у регіоні зросла з п’яти до 26. Бойове повітряне патрулювання та спостереження виконували цілодобові місії над східним флангом альянсу з видимістю в глибині України.

З дозволу Агентства національної безпеки Сполучені Штати встановили пряму лінію зв’язку між українськими військовими та Європейським командуванням військ США. Адміністрація також надсилала зброю в Україну. У грудні Байден дозволив отримати додаткові 200 мільйонів доларів зброї зі запасів США — навіть тоді, коли київський уряд, як стверджував багато хто в Конгресі, вважав, що якщо Сполучені Штати справді вірять у повномасштабне вторгнення, то цих постачань недостатньо.

Але кожен крок кампанії ґрунтувався на уникненні прямої участі США у військовому зіткненні. Головне занепокоєння Білого дому щодо провокацій впливало на кожне рішення про те, яку допомогу та яку зброю надати українцям для захисту.

Росіяни збиралися робити те, що вони робили, незалежно від того, що робили союзники, сказав високопоставлений чиновник, який брав участь у прийнятті рішень, і адміністрація визнала «малоймовірною» ідею, що «якби ми тільки дали українцям більше зброї, “нічого б цього не сталося”.

Українські офіційні особи висловили безмежну вдячність Сполученим Штатам за те, що вони надали з початку війни. «Жодна інша країна в світі не зробила для України більше, щоб отримати необхідну зброю, ніж США з 24 лютого. Ніяка інша країна світу», – сказав нещодавно Кулеба. Але з самого початку, за його словами, він та інші українські чиновники вважали, що стратегія «непровокації» була неправильною.

«Куди це нас привело?» – сказав Кулеба. «Я думаю, що ця війна — з тисячами вбитих і поранених, втраченими територіями, зруйнованою частиною економіки… — найкраща відповідь тим, хто все ще виступає за непровокацію Росії».

Частина 8. Операції під чужим прапором

У рамках своєї кампанії з переконання світу в тому, що насувається вторгнення, Білий дім наприкінці 2021 року вирішив кинути виклик власному небажанню та небажанню розвідувальних служб оприлюднити частину своєї найбільш конфіденційної інформації.

Розвідка США перехопила операції під «фальшивим прапором», заплановані росіянами, під час яких вони хотіли влаштувати напади на власні сили так, ніби ті прийшли з України. Публічне оприлюднення цих планів могло позбавити Путіна можливості вигадати привід для вторгнення, міркували представники адміністрації. В якості першого кроку Білий дім вирішив розкрити масштаби нарощування військ, які тривають на кордонах України. На початку грудня адміністрація опублікувала супутникові фотографії, а також карту, створену американськими аналітиками, що показує позиції російських військ, і аналіз російського планування розвідувальною спільнотою. В аналізі говорилося, що росіяни планували «велике переміщення» 100 батальйонних тактичних груп із залученням до 175 000 військовослужбовців разом із бронетехнікою, артилерією та обладнанням. Картину, яку чиновники адміністрації таємно створювали тижнями, тепер побачив весь світ.

В очікуванні більш вибіркового розкриття розвідданих Салліван започаткував регулярний процес у Білому домі, під час якого команда визначала, чи може конкретна інформація, якщо її оприлюднити, перешкодити російським планам чи пропаганді. Якщо відповідь буде «так», її буде передано розвідувальному співтовариству для отримання рекомендацій щодо того, чи оприлюднити її і як.

Наприкінці січня британський уряд публічно звинуватив Росію у змові встановити в Києві маріонетковий режим. Звинувачення, засноване на даних розвідки США та Великобританії, було оприлюднено в дуже незвичайній заяві для преси міністра закордонних справ Ліз Трасс, зробленій пізно ввечері в Лондоні, але якраз вчасно для недільних ранкових газет.

А на початку лютого адміністрація Байдена розкрила, що Москва розглядає можливість зафільмувати фейковий український напад на територію Росії або російськомовне населення. За словами офіційних осіб, пропагандистський фільм буде дуже видовищним, із графічними сценами вибухів, які супроводжуватимуться трупами, виданими за жертв, і скорботними людьми, які вдають, що сумують за загиблими.

Початкове оприлюднення супутникових знімків можна було підтвердити комерційними записами, хоча аналіз був унікальним для розвідувального співтовариства. Але чи повірить громадськість наступним розкриттям інформації, залежало від довіри до уряду. І представники адміністрації Байдена знали, що вони зіткнулися з громадськістю вдома та за кордоном, яка могла глибоко скептично поставитися до «розвідки» після війни в Іраку та захоплення Талібаном влади в Афганістані.

Загалом, інформаційна кампанія США спрацювала. Увагу світу прикуто до нарощування російських військ. Ідея про те, що Путін фальсифікує причини свого вторгнення, здавалася правдоподібною, можливо, через те, що в 2014 році він повністю заперечував, що його війська знаходяться в Криму, і це твердження призвело до описів «зелених чоловічків» у військовій формі без знаків розрізнення, які окупували частину України.

Враховуючи те, наскільки скептичними деякі союзники залишалися щодо розвідданих, найпотужнішим ефектом від їх розкриття було формування поведінки Росії та позбавлення Путіна права використовувати дезінформацію, заявили офіційні особи США.

Частина 9. Зеленський залишається в Києві

12 січня Бернс зустрівся в Києві із Зеленським і дав відверту оцінку ситуації. Розвідувальна картина лише прояснила, що Росія мала намір завдати блискавичного удару по Києву та обезголовити центральну владу. Сполучені Штати також виявили ключову частину планування на полі бою: Росія намагатиметься висадити свої сили спочатку в аеропорту в Гостомелі, передмісті столиці, де злітно-посадкові смуги можуть прийняти великі російські транспорти з військами та зброєю. Там би почався штурм Києва.

У якийсь момент їхньої розмови Зеленський запитав, чи не загрожує щось особисто йому або його родині. Бернс сказав, що Зеленському потрібно серйозно поставитися до своєї особистої безпеки. Ризики для президента зростали. Розвіддані того часу вказували, що російські групи вбивць могли вже перебувати в Києві й чекати на активізацію.

Але Зеленський опирався закликам перемістити свій уряд і був категоричним, щоб не піддавати паніці громадськість. Це могло бути передумовою поразки. «Ви не можете мені просто сказати: «Слухай, ти повинен почати готувати людей зараз і сказати їм, що їм потрібно відкласти гроші, їм потрібно запастися їжею», – згадував Зеленський. «Якби ми це повідомили — а цього хотіли деякі люди, яких я не буду називати, — тоді я б втрачав 7 мільярдів доларів на місяць з жовтня минулого року, і в той момент, коли росіяни напали, вони б забрали нас через три дні. …Загалом, наше внутрішнє відчуття було правильним: якщо перед вторгненням ми посіємо хаос серед людей, росіяни нас зжеруть. Тому що під час хаосу люди втікають з країни».

Для Зеленського рішення залишити людей в країні, де вони могли битися, захищаючи свої домівки, було ключем до відбиття будь-якого вторгнення. «Як би цинічно це не звучало, це були люди, які все зупинили», – сказав він. Українські чиновники залишилися роздратовані тим, що американці не ділилися більше даними про свої джерела розвідки. «Інформація, яку ми отримали, була, я б її назвав, викладенням фактів без розкриття походження цих фактів або передісторії цих фактів», – згадує Кулеба.

Але західна розвідка не єдина вважала, що Зеленський повинен готуватися до повномасштабного вторгнення. Деякі співробітники української розвідки, хоч і скептично ставилися до того, що Путін завдасть удару, планували найгірше. Керівник військової розвідки України Кирило Буданов заявив, що він вивіз архіви зі свого штабу за три місяці до початку війни та підготував запаси палива та боєприпасів. Американські попередження були повторені 19 січня, коли Блінкен здійснив короткий візит до Києва для очної зустрічі із Зеленським і Кулебою. На розчарування держсекретаря, Зеленський продовжував стверджувати, що будь-який публічний заклик до мобілізації спричинить паніку, а також втечу капіталу, що підштовхне до прірви економіку України, яка й так хитається.

Хоча Блінкен, як і в попередніх розмовах, наголошував на важливості збереження безпеки та недоторканості Зеленського та його уряду, він був одним із кількох високопоставлених чиновників США, які спростували повідомлення про те, що адміністрація закликала їх евакуюватися зі столиці. «Ми сказали Україні дві речі», — згадував пізніше Блінкен. «Ми підтримаємо вас у всьому, що ви захочете зробити. Ми рекомендуємо вам подивитися… на те, як ви можете забезпечити безперервність урядових операцій залежно від того, що відбувається». Це може означати осідання в Києві, переїзд до Західної України або перенесення уряду до сусідньої Польщі.

Зеленський почав підозрювати, що деякі західні офіційні особи хочуть, щоб він утік, щоб Росія могла встановити маріонетковий уряд, який досяг би домовленості з державами НАТО. «Західні партнери хотіли — я впевнений, що хтось дуже переживав, що буде зі мною та моєю родиною», — сказав Зеленський. «Але хтось, мабуть, хотів швидше покінчити з цим. Я думаю, що більшість людей, які мені дзвонили — ну, майже всі — не вірили, що Україна зможе протистояти цьому і вистояти».

Подібним чином, за його словами, попередження українців про те, щоб вони готувалися до війни, як того хотіли деякі партнери, економічно послабило б країну та полегшило б її захоплення росіянам. «Нехай люди далі дискутують, правильно це було чи ні, — нагадав український лідер, — але я точно знаю і інтуїтивно — ми кожен день це обговорювали на РНБО і так далі — у мене було відчуття, що [Росіяни] хотіли підготувати нас до м’якої капітуляції країни. І це страшно».

Частина 10. «Ми хотіли допомогти, а він захищав свій політичний бренд»

На пресконференції 19 січня Байден сказав, що думає, що Росія вторгнеться. Путін зайшов занадто далеко, щоб відступити. «Він повинен щось зробити», – сказав президент. Байден пообіцяв, що Захід відповість на атаку Росії. «Наші союзники та партнери готові накласти серйозні витрати та завдати значної шкоди Росії та російській економіці», — сказав він, передбачивши, що якщо Путін віддасть наказ про вторгнення, це стане «катастрофою» для Росії.

Це було одне з найвагоміших попереджень Байдена на той момент. Але президент також напустив туману, припустивши, що «незначне вторгнення» російських військ, на відміну від повномасштабного вторгнення, може не викликати жорсткої відповіді, якою він і союзники погрожували.

«Одна справа, якщо це незначне вторгнення, і тоді нам доведеться сперечатися про те, що робити, а що не робити тощо», — сказав Байден, сигналізуючи, що НАТО не є єдиним у своїй протидії будь-якому застосуванню сили Росією. «Якщо є щось, де російські сили перетинають кордон, вбивають українських бійців тощо, я думаю, що це все змінює», — сказав Байден, коли пізніше під час прес-конференції репортер попросив його пояснити, що він мав на увазі під «незначним вторгненням». «Але це залежить від того, що він [Путін] насправді зробить, наскільки ми зможемо досягти повної єдності на фронті НАТО».

Коментарі Байдена виявили тріщини в плануванні його власної адміністрації, а також у НАТО. Блінкен був у Києві, пообіцявши, що Сполучені Штати підтримають Україну всіма способами, окрім залучення власних сил, у разі нападу на країну. Але в приватному порядку посадовці адміністрації тижнями обмірковували, як вони будуть відповідати на «гібридну» атаку, під час якої Росія може завдати руйнівних кіберударів по Україні та обмежено атакувати східну частину країни.

Зеленський і його помічники, які все ще не були впевнені, що Путін піде на війну, відповіли на коментарі Байдена про «незначне вторгнення» їдким твітом. «Ми хочемо нагадати великим державам, що не буває малих вторгнень і малих націй. Так само, як немає дрібних жертв і мало горя від втрати близьких. Я кажу це як президент великої держави».

Наступного дня Байден уточнив, що якщо «будь-які зібрані російські підрозділи перейдуть через український кордон, це є вторгненням», за яке Путін поплатиться. Але офіційні особи Білого дому тихо обурилися, що в той час, як адміністрація намагалася згуртувати підтримку України, Зеленський був більше зацікавлений тицьнути президента в очі через незручний коментар.

«Це було розчарування», – сказав колишній чиновник Білого дому. «Ми робили кроки, які намагалися допомогти йому, і було відчуття, що він захищав свій власний політичний бренд, або заперечуючи, або демонструючи впевненість, тому що це було для нього важливо в той час».

Помічник Зеленського, який допомагав створювати твіт, сказав, що він мав на меті спростувати Байдена, а також легким і жартівливим способом розрядити зростаючу напругу. Найближче оточення Зеленського хвилювалося, що прогнози Вашингтона про те, що війна не за горами, матимуть непередбачені наслідки. Як уточнив Байден, команда Зеленського намагалася заспокоїти Вашингтон примирливим повідомленням. «Дякую @POTUS за безпрецедентну дипломатичну та військову допомогу [США] для [України]», — написав Зеленський у Twitter з емодзі прапорів США та України.

Частина 11. Блінкен і Лавров, остання спроба домовитися

21 січня був холодним похмурим днем у Женеві, поривчастий вітер шмагав поверхню зазвичай спокійного озера, яке має назву швейцарського міста. Коли Блінкен і його помічники сиділи навпроти своїх російських колег за столом, накритим у бальній залі прибережного розкішного готелю, секретар запропонував баранці хвиль на озері як метафору. Можливо, як сказав Блінкен міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову, вони зможуть заспокоїти бурхливі води між двома країнами.

Вони обмінялися напруженими люб’язностями та обговорили інші питання — сперечалися про розмір і діяльність їхніх посольств у столиці одне одного, ядерну угоду з Іраном — перш ніж звернутись до України. Блінкен знову виклав позиції США. Якби у Путіна були законні занепокоєння щодо безпеки, Сполучені Штати та їхні союзники були готові про це говорити. Але як тільки почнеться вторгнення в Україну, західні санкції будуть швидкими та безжальними, ізолюючи Росію та завдаючи шкоди її економіці, а альянс надасть Україні величезну військову допомогу. Якби один російський солдат або ракета торкнулися одного дюйма території НАТО, Сполучені Штати захистили б своїх союзників.

Блінкен знайшов відповіді Лаврова різкими та непохитними. Після півторагодинної безрезультатної бесіди здавалося, що більше нічого сказати. Але коли їхні помічники почали виходити з бальної зали, Блінкен затримався і попросив російського міністра поговорити з ним наодинці. Двоє чоловіків увійшли в невелику сусідню конференцзалу і зачинили двері, доки команди США та Росії некомфортно стояли поруч.

Протягом майже 18 років перебування Лаврова на посаді міністра закордонних справ Росії низка американських дипломатів вважала його відвертим і доктриноорієнтованим, але іноді відвертим і реалістичним щодо відносин між їхніми двома країнами. Знову розглянувши ситуацію в Україні, Блінкен зупинився і запитав: «Сергію, скажи мені, що ви насправді намагаєтеся зробити?» Чи справді все це було пов’язано з проблемами безпеки, які Росія піднімала знову і знову — про «зазіхання» НАТО на Росію та уявну військову загрозу? Або йшлося про майже теологічну віру Путіна в те, що Україна  завжди була невід’ємною частиною матінки-Росії?

Це був останній раз, коли високопосадовці національної безпеки Росії та Сполучених Штатів зустрілися особисто перед вторгненням. Байден знову поговорив з Путіним телефоном. 12 лютого Білий дім заявив, що він сказав російському президенту: »хоча Сполучені Штати залишаються готовими брати участь у дипломатії, у повній координації з нашими союзниками та партнерами, ми однаково готові до інших сценаріїв».

Частина 12. «Я би хотів пограти в хокей»

Днем раніше британський міністр оборони Бен Уоллес прилетів до Москви, щоб зустрітися зі своїм російським колегою Сергієм Шойгу, який є довгожителем Кремля і допомагав ліпити образ Путіна як міцного хлопця.

Уоллес хотів ще раз запитати, чи є місце для переговорів щодо вимог Путіна щодо розширення НАТО та діяльності альянсу в Східній Європі. За його словами, росіяни не виявили жодного інтересу до участі в таких переговорах. Уоллес попередив Шойгу, що Росія зіткнеться з шаленим опором, якщо вторгнеться в Україну. «Я знаю українців — я був в Україні п’ять разів — і вони будуть воювати». Моя мама українка, нібито відповів Шойгу, маючи на увазі, що він краще знає людей. «Все це частина нашої країни».

Тоді Уоллес підняв перспективу санкцій. Шойгу відповів: «Ми можемо постраждати як ніхто інший». І Уоллес сказав: «Я не хочу, щоб хтось страждав».

Шойгу висловив довгий і вже знайомий список скарг і сказав, що Росія не може терпіти західну траєкторію України.

Коли британські чиновники збиралися йти, Шойгу поговорив безпосередньо з Уоллесом. “Він подивився мені в очі і сказав: «Ми не плануємо вторгатися в Україну», — згадує Уоллес. «Це показує, наскільки це була брехня».

Через тиждень, 18 лютого, Байден зателефонував лідерам кількох союзників по НАТО і розповів їм останній аналіз з боку США. Пізніше того ж дня Байден сказав журналістам у залі Рузвельта в Білому домі: “На цей момент я переконаний, що він ухвалив рішення» вторгнутися. «У нас є підстави це вважати».

Французи, однак, продовжували шукати вихід із кризи. 20 лютого Макрон подзвонив Путіну і попросив його погодитися на зустріч у Женеві з Байденом. Ця розмова змусила президента Франції повірити, що Путін нарешті готовий до врегулювання. “Це пропозиція, яка заслуговує на те, щоб її взяти до уваги», — сказав Путін, згідно із записом розмови, який вийшов через кілька місяців у документальному фільмі французького телебачення «Президент, Європа і війна».

Макрон дотиснув російського лідера. «Але чи можна сьогодні, наприкінці цієї розмови, сказати, що ми принципово згодні? Я хотів би отримати від вас чітку відповідь на цей рахунок. Я розумію ваш опір призначити дату. Але чи готові ви піти вперед і сказати сьогодні: “Я хотів би зустрічі [віч-на-віч] з американцями, а потім розширити її на європейців»? Чи ні?”

Путін не взяв на себе зобов’язань і, здавалося, мав під рукою більш нагальні справи. «Якщо бути відвертим, я хотів піти [пограти] в хокей, тому що зараз я в спортзалі. Але перед тим, як розпочати тренування, запевняю вас, я спершу зателефоную своїм консультантам».

«Je vous remercie, Monsieur le President», — підсумував Путін, подякувавши французькою мовою.

Чути, як Макрон сміється від захоплення, коли він кладе трубку. Президент Франції та його радники вважали, що вони зробили прорив. Дипломатичний радник Макрона Еммануель Бонне навіть станцював.

Але наступного дня у телезверненні Путін офіційно визнав дві сепаратистські українські області на Донбасі, включно з територією, контрольованою Києвом, незалежними державами. Це був яскравий знак того, що Путін — якщо не брати до уваги його франкомовні люб’язності — має намір розчленувати Україну.

Частина 13. Останні приготування

Поки Британія та Франція докладали останніх зусиль у дипломатії, світові лідери зібралися в Мюнхені на щорічну конференцію з безпеки. Зеленський був присутнім, що викликало занепокоєння у деяких американських чиновників, що його відсутність може дати Росії ідеальний момент для удару. Інших цікавило, чи вірив український лідер, що Росія нападе, і чи скористався можливістю покинути країну до того, як почали падати бомби.

У своїй промові Зеленський нагадав присутнім, що його країна вже перебуває у стані війни з Росією, а українські війська воюють проти східних сепаратистів з 2014 року. «Щоб реально допомогти Україні, не потрібно постійно говорити лише про дати ймовірного вторгнення», – сказав Зеленський. Натомість Європейський Союз і НАТО мають прийняти Україну до своїх організацій.

Деякі європейські чиновники все ще не були впевнені, що напад має бути. Один із них сказав репортеру: »Ми самі не маємо чітких доказів того, що Путін вирішив, і ми не бачили нічого, що свідчило б про протилежне».

“Це було відчуття потойбічного”, – сказав британський чиновник. Під час кулуарних розмов офіційні особи США та Великобританії були переконані в неминучому вторгненні, але «це просто не було настрою в залі». Деякі в Лондоні почали сумніватися в собі, сказав британський чиновник. «Люди казали, що [ми] помилилися щодо Афганістану. Ми повернулися і знову відчистили [українську] розвідку». Вони дійшли такого ж висновку — Росія вторгнеться. Але, незважаючи на дипломатичну та розвідувальну кампанію США, її висновки було важко «продати». «Якщо ви дізнаєтеся про плани когось напасти на країну, і ці плани здаються абсолютно безглуздими, велика ймовірність, що ви відреагуєте раціонально і подумаєте, що це так божевільно, що цього не станеться», — сказав Хейсбург, французький експерт з безпеки.

«Європейці переоцінили своє розуміння Путіна», – сказав він. «Я припускаю, що американці … замість того, щоб спробувати ввійти в голову Путіна, вирішили, що вони будуть діяти на основі даних і не хвилюватися про те, чи має це сенс чи ні».

Розвідка США показала, що воєнні плани Кремля не дійшли до командувачів на полі бою, які мали б їх виконувати. Офіцери не знали своїх наказів. Війська з’являлися на кордоні, не розуміючи, що вони йдуть на війну. Деякі урядові аналітики США були здивовані відсутністю комунікації в російській армії. Аналітики вважали, що все було настільки погано, що плани Росії могли зазнати краху. Але це залишилося явною точкою зору меншості.

Для Кулеби переломний момент настав у дні після Мюнхенської конференції 18-20 лютого, коли він знову поїхав до Вашингтона. «Це були дні, коли я отримав більш конкретну інформацію», – згадував він. Вони сказали йому, що в конкретному аеропорту А в Росії п’ять транспортних літаків уже перебувають у повній бойовій готовності, готові в будь-який момент взяти десант і відправити їх у напрямку конкретного аеропорту В в Україні.

«Тут ви бачите послідовність подій і логіку того, що відбувається», – сказав він. Офіцери західної розвідки, оглядаючись на те, що виявилося хаосом, на напад Росії на Київ, визнають, що вони переоцінили ефективність російської армії.

Частина остання. Вторгнення

Раннім вечором 23 лютого (в Україні це була 4-та ранку 24 лютого – прим. пер.) Білий дім отримав термінову розвідувальну інформацію. Існувала «висока ймовірність», що вторгнення почалося. Війська рухалися, і росіяни обстріляли ракетами цілі в Україні. Головні радники президента зібралися; деякі зустрілися в ситуаційній кімнаті, а інші приєдналися безпечною лінією.

Салліван поспілкувався з Єрмаком, главою Офісу Зеленського. У Києві був «надзвичайно високий рівень ажіотажу», сказав співрозмовник, знайомий з дзвінком. «Вони не виходили з-під контролю. Просто надзвичайно емоційно, але так, як можна було б очікувати».

Єрмак сказав Саллівану почекати — він хотів привести Зеленського до телефону, щоб поговорити безпосередньо з Байденом. Салліван підключив дзвінок до кімнати договорів, частини другого поверху резиденції Білого дому, яка використовувалася як робочий кабінет, і підключив президента.

Зеленський закликав Байдена негайно зв’язатися з якомога більшою кількістю інших світових лідерів і дипломатів. Він повинен попросити їх висловитися публічно, зателефонувати Путіну напряму і сказати йому «вимкнути це».

«Зеленський був стривожений», – згадує співрозмовник. Він попросив Байдена «отримати всю розвідану інформацію, яку ви зараз можете». Ми будемо боротися, ми будемо захищатися, ми можемо триматися, але нам потрібна ваша допомога».