#Букви зібрали цікаві факти про видатного українця.

Дитинство і молоді роки

Пантелеймон Куліш народився 7 серпня 1819 року у містечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області).

Він був дитиною дрібного маєткового дворянина Олександра Андрійовича, який походив зі старшинського козацького роду Кулішів, і доньки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини.

Дитинство хлопчика пройшло серед народних традицій та фольклору.

Куліш навчався спочатку в місцевого дяка Андрія, пізніше у школі при церкві Св. Миколая, а згодом у Новгород-Сіверському повітовому училищі та Новгород-Сіверській гімназії.

З кінця 1830-х років Куліш став слухачем лекцій у Київському університеті (на словесному, а згодом на юридичному факультеті). Повноправним студентом він так і не став: через відсутність у документах свідчень про дворянське походження.

Навчання в університеті стало визначальним для його подальшої долі.

У той період Куліш особисто познайомився і заприятелював з видатним українським науковцем, енциклопедистом, фольклористом, істориком і філологом Михайлом Максимовичем. Професор заохочував здібного студента до літератури, збирання та дослідження фольклору.

Приятелював Куліш і з українським поетом, прозаїком, художником Тарасом Шевченком, який був боярином на його весіллі із Олександрою Білозерською.

Куліш написав у той період “малоросійські оповідання” російською мовою – “О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став” і “О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зеленой неделе”, а також повість із народних переказів “Огненный змей”.

Куліш отримав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. Тоді він написав російською мовою історичний роман “Михайло Чарнишенко”, віршовану історичну хроніку “Україна” та оповідання-ідилію “Орися”.

Згодом письменник працював у Києві, Рівному. Коли ж журнал “Современник” почав друкувати його перший український історичний роман “Чорна рада” (1845), Куліш отримав запрошення викладати в Петербурзькому університеті.

Через два роки Петербурзька академія наук відрядила Куліша в Західну Європу вивчати слов’янські мови, історію, культуру та мистецтво. У подорож він вирушив зі своєю дружиною Олександрою Білозерською (письменницею Ганною Барвінок).

Арешт і заслання

Наприкінці 1845 року в Києві виникло таємне Кирило-Мефодіївське братство (або ж Кирило-Мефодіївське товариство) – таємна політична організація, що спиралася на традиції українського визвольного руху.

Ця організація фактично вперше на теренах Російської імперії проголосила ідею національного визволення й розбудови України як самостійної держави. Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них відігравали Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Георгій Андрузький, Василь Білозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш.

Царська влада побачила загрозу в існуванні братства – і суворо розправилася з членами організації, арештувавши та відправивши на заслання його членів.

Пантелеймона Куліша заарештували в 1847 році у Варшаві, звідки для нього починалася наукова експедиція Санкт-Петербурзької Академії наук. Арешт відбувся через кілька місяців після весілля письменника з Білозерською. Куліша повернули до Санкт-Петербурга.

Майже три місяці Пантелеймона Куліша допитували, однак жандармерія не змогла довести його участь в організації. Проте за “надзвичайні думки про важливість України” та наявність у його творах “двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії” письменник був засуджений на чотири місяці ув’язнення. Після “щирого каяття” і заступництва друзів термін скоротили вдвоє і направили на 3-річне заслання в Тулу.

Дружина Куліша виїхала до Тули, слідом за засланим чоловіком. У засланні подружжя бідувало.

Водночас саме там Куліш створив “Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца”, історичний роман “Северяки”, автобіографічний роман у віршах “Евгений Онегин нашего времени”, а ще опановував європейські мови, аби осягнути “механіку” романного мислення Вальтера Скотта, Чарльза Діккенса та інших західних письменників.

Наприкінці грудня 1850 року Пантелеймон Куліш дістав дозвіл повернутися до Санкт-Петербурга, де продовжив творити (хоча певний час не мав права друкуватися).

Внесок у розвиток української мови

Пантелеймон Куліш мав різноманітні таланти: поет і драматург, письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик та редактор. Широко прославився він і як перекладач (перекладав твори Шекспіра, Байрона, Гейне, Міллера, Пушкіна та інших корифеїв світової літератури).

Куліш є автором першої фонетичної абетки для української мови. Її іноді ще називають “кулішівкою”.

Цією абеткою, зокрема, надруковано його збірник у двох томах “Записки о Южной Руси” (1856-1857).

Варто зазначити, що в 1861 році в петербурзькому науково-літературному щомісячнику “Основа” “кулішівкою”, а не російською транслітерацією, був надрукований “Кобзар” Тараса Шевченка.

“Кулішівку” заборонили в 1876 році, після виходу Емського указу (розпорядження російського імператора Олександра II, спрямованого на витіснення української мови з культурної сфери). Пізніше абетка зазнала певних змін і стала основою сучасного українського правопису.

Пантелеймон Куліш є також автором першого українського історичного роману “Чорна рада”, присвяченого боротьбі за гетьманування незабаром по смерті Богдана Хмельницького. Над цим твором він працював 14 років. Роман був повністю виданий у 1857 році.

Крім того, Куліш здійснив перший повний переклад Біблії українською мовою з мов оригіналу. Цю працю письменник розпочав у 1860 році, разом із науковцем Іваном Пулюєм (останньому належить переклад Псалтиря). Старий Завіт було перекладено ними з єврейської, а Новий Завіт — за грецьким текстом. Після знищення першої редакції їхнього перекладу Біблії в загадковій пожежі в будинку Куліша вони відновили справу й до смерті письменника в 1897 майже повністю закінчили переклад усієї Біблії.

На момент смерті Куліша неперекладеними залишалися лише невеликі уривки Старого Завіту, які згодом допоміг завершити перекладати письменник Іван Нечуй-Левицький. Переклад побачив світ у січні 1903 року у Лондоні.

“Куліш був перший, хто в концепт “Україна” вкладав модерний зміст. Його поема “Україна”, “Книга о ділах народу українського і славного війська запорозького” (1843), історико-популярний трактат “Повість про український народ” (1846), “Чорна рада”, де повсякчас наголошено на проблемі української єдності, ‒ ці тексти мали неабиякий вплив на сучасників”, – зазначив в одній зі статей Олесь Федорук – старший науковий співробітник Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.

Особисте життя

Пантелеймон Куліш був одружений із Олександрою Білозерською – українською письменницею, котра творила під псевдонімом Ганна Барвінок.

Старший брат Олександри – журналіст Василь Білозерський разом із Кулішем брав участь у Кирило-Мефодіївському братстві.

Білозерська 15-річною познайомилася з майбутнім чоловіком. Пантелеймон Куліш був старшим за неї на 9 років.

Весілля молодята зіграли 22 січня 1847 року. В ролі старшого бояриня виступив Тарас Шевченко.

Невдовзі Куліша заарештували за участь у братстві.

Після арешту чоловіка Білозерська народила мертву дитину. Більше дітей вона так і не мала.

Після заслання чоловіка Білозерська поїхала за ним у Тулу. Проте кохання не витримувало випробування труднощами й злиденним побутом.

У якийсь момент подружжя роз’їхалося. Залишивши Куліша в Петербурзі, Білозерська повернулася в Україну, у рідну Мотронівку. Як зазначає українська літературознавиця, літературна критикиня, професорка Віра Агеєва, “для загалу це пояснювалося її нервовою хворобою”.

Білозерська займалася літературною працею, писала вірші і прозу під псевдонімом Ганна Барвінок.

Водночас існують свідчення, що Куліш у той період захопився письменницею Марко Вовчок (справжнє ім’я – Марія Вілінська, за першим чоловіком — Маркович).

Письменниця спочатку надіслала Кулішеві для публікації свої перші оповідання, які тому сподобалися, а при зустрічі виникло захоплення (яке зрештою нічим не закінчилося). Побутує думка, нібито Куліш і вигадав псевдонім “Марко Вовчок”.

Згодом Пантелеймон Куліш помирився із Олександрою Білозерською.

Останні роки життя

Наприкінці життя Куліш оселився на хуторі Мотронівка Чернігівської губернії, який перейменував на честь дружини Ганнина Пустинь.

Тут він господарював, творив, зокрема, укладав зі своїх російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку “Хуторская философия и удаленная от света поэзия” (яку після появи друком 1879 року цензура заборонила і вилучила з продажу).

У той період Куліш багато перекладав, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, Шиллера, Гейне. Він видав у Женеві третю збірку поезій “Дзьвін” (1893) і готував до видання повний перший український переклад Біблії.

Пантелеймон Куліш пішов з життя 14 лютого 1897 року в Мотронівці, де і похований.

За матеріалами: Українського інституту національної пам’яті, Національної академії наук України, “Радіо Свобода”, “BBC News Україна”, “Укрінформ”.