Олександра Машлятіна: Ми якось так привчені з дитинства, що Різдво для нашої сім’ї – то
святе. В цей день вся родина має бути разом. Я часто навіть відмовлялася від якоїсь роботи,
тому що треба Різдво святкувати з сім’єю. Ця традиція ще з дитинства. Обов’язково бабуся
завжди накривала стіл, готувала дуже багато різних страв. Ми прикрашали ялинку, всім
готували подарунки. Зараз, на жаль, обох моїх бабусь вже не стало. Але мама взяла на себе
обов’язок продовжувати цю традицію. Мама на Різдво приходить з великим мішком, в якому є
подарунки для кожного, але просто так вона ці подарунки не дає – ти маєш якось це
заслужити: віршик розказати чи колядку заспівати, чи щось інше зробити – будь-який творчий
прояв. Так що Різдво у нас завжди проходить дуже душевно у сімейному колі.

Анастасія Оруджова: У нас в домі обов’язково має бути ялинка і обов’язково штучна. Також
важливо, щоб на столі був крабовий салат – і на Різдво, і на Новий рік. Я завжди його готую за
спеціальним рецептом нашої родички, яка передала мені його у спадок. І звичайно у цей день ми
збираємося великою родиною: приїжджає моя сестра зі своєю сім’єю, батьки, я і ми разом
святкуємо Різдво. Ходимо з сусідами один до одного колядувати. Ця традиція у нас збереглася
ще з мого дитинства. Я у дитинстві жила в гуртожитку і там у нас була така традиція, що
ми ходили з сусідами один до одного і колядували.

Тетяна Песик: Щороку на Святвечір ми сідаємо вечеряти в один і той самий час – рівно о 18:00.
Коли сходить перша зірка на небі. Накриваємо стіл. Обов’язково готуємо пісні вареники – з
капустою. Я не фанат куті – не знаю, чомусь так склалося, а от вареники – дуже люблю. Можу
з’їсти на Різдво навіть не тарілку, а таку добротну миску тих пирогів, як у нас називають
вареники. Ще дуже люблю мариновані грибочки і грибну юшку. Зазвичай до 7-ї вечора ми вже всі
наїлися, напилися і сидимо дивимося телевізор. І звичайно – зустрічаємо вдома колядників.
Раніше я і сама ходила колядувати, зараз вже ні. І чомусь завжди на Різдво по телевізору
показують фільм «Один вдома». То в мене вже така традиція – на Різдво або на Новий рік
дивитися цю комедію, кожного року! Обов’язково всі три серії. Я ніколи не втомлюся дивитися
цей фільм. Вже знаю його на пам'ять. Але все одно кожного разу сміюся так, ніби вперше його
дивлюся. А в цю новорічну ніч обов’язково буду дивитися новорічний “Вечірній Квартал" – і вам
всім рекомендую, щоб підняти собі настрій!

Віра Кекелія: У нас в родині Різдво не тільки українське, але й грузинське, тому що мій тато
грузин. І половину страв на різдвяному столі – це грузинські страви. Обов’язково – грузинська
мамалига, міцний соус «аджика», запечена курка зі скоринкою – мені здається, що так смачно
може її запекти тільки моя мама. І от цей набір страв – мамалига, курка і «аджика» у мене
асоціюється з новорічними і різдвяними святами. В родині ми більше святкуємо Різдво, аніж
Новий рік. І в татовій родині найважливішим святом було Різдво. Тому саме в цей день ми
збиралися разом. Тим більше, що на Новий річ я майже завжди працювала. А Різдво завжди
залишаю для сім’ї. Приїжджає брат зі своєю сім’єю, я зі своєю сім’єю. В дитинстві в Харкові ми
ще завжди ходили колядувати до сусідів. В нас будинок був дуже дружній. Ми знали всіх сусідів,
дружили. І ми з братом завжди йшли колядувати по квартирах. Це було звично: постукати,
подзвонити комусь у двері, ніхто нікого не боявся впустити в дім, всі були відкриті. І я пам’ятаю, що ми одного разу з братом так багато наколядували, що купили собі хороший
фотоапарат. В ті часи мало в кого були фотоапарати, тому це було дуже круто.

Марта Адамчук: Я з дитинства дуже люблю Різдво і Новий рік. Я завжди дуже чекала цих свят. Я
сама заздалегідь писала сценарій новорічного вечора. Бо моя мама – завуч з виховної роботи і
вона завжди в цьому «варилася», я бачила, як вона пише якісь сценарії. І от перед Новим роком я
сама все розписувала – писала сценки, коли і у що я перевдягаюся, з якого стільчика що
розповідаю… Новий рік ми зазвичай святкували у вузькому колі – мама, тато і я. А от на Різдво
вже з’їжджалися всі родичі: бабусі, дідусі, тітки, дяді, брати, сестри… Коли ми всі сідали за
великий стіл – це був мій найулюбленіший момент. Тому що один раз в рік ти маєш можливість
бачити всіх рідних за одним столом. І звісно, на Різдво ми ходили колядувати і засівати. Брали
різдвяну зірку, яку мій дідусь зробив своїми руками – вона була дуже красива, присипана битими
ялинковими прикрасами. Моя улюблена колядка «Нова радість стала», її мене також навчив
дідусь. На різдвяному столі обов’язково має бути 12 пісних страв, ну і ще деякі не зовсім пісні –
наприклад, моя мама робить дуже смачний десерт «Крем-брюле», на який ми всі дуже чекаємо.
А ще у нас в Чернівцях є така традиція, що на Святвечір всі ходять один до одного с
«поманами». Беремо калач, на якому має бути свічка і до якого за нитку прив’язані солодощі, і
ще якийсь подарунок. І ми ходимо з такими калачами один до одного і даємо його за покійних
родичів. Тобто, я йду в одну сім’ю – даю за покійного дідуся, в другу – даю за іншого покійного
родича. Ти приходиш з цією «поманою» в гості, вечеряєш з ними трішки, а тобі взамін дають
«поману» за своїх померлих. Це такий обмін «поманами». Тому Святвечір у нас – це спокійний
поминальний вечір, ніхто не веселиться, не танцює. Я думала, що така традиція скрізь по
Україні, а виявляється тільки у нас на Чернівеччині вона існує. Взагалі різдвяні свята у нас
тривають майже цілий місяць – бо всі родичі цілий місяць ходять один до одного в гості, після
Різдва у нас всі часто збиралися біля печі і щось робили руками – в’язали, вишивали і
колядували… Це завжди так затишно.

Катерина Нікітіна: Коли я була ще маленька ми обов’язково збиралися всією сім’єю на Новий рік –
всі родичі по татовій лінії родичі і по маминій лінії. За одним столом у нас було десь 25 людей. І
ми обов’язково були у новорічних костюмах. Моя бабуся – швея і вона завжди мені і чотирьом
моїм тіткам шила плаття. І у нас завжди були конкурси. А бабуся з дідусем перевдягалися в
Діда Мороза і Снігурочку. Вони приходили в цих образах, а ми співали їм чи танцювали – і тільки
потім отримували подаруночки. Ми заздалегідь ці номери готували. Пам’ятаю, наприклад, у
мене з мамою був танець з парасольками. Це завжди було шоу, як новорічний карнавал. Зараз
ми повиростали і трішки відійшли від цієї традиції. А на Різдво у нас була також своя традиція.
Бабуся щороку сама писала нову колядку – і всі діти її вчили. Щоб не колядувати те, що всі інші
колядують. Вона також обов’язково нас вдягала у якісь різдвяні костюми, фарбувала нас і ми
ходили колядувати до людей. Всі сусіди, рідні та й просто люди нас завжди дуже чекали, бо ми
були дуже оригінальні. Навіть телефонували бабусі і питали: «А ваші дівчата до нас зайдуть
на Різдво?» Зараз мій молодший брат продовжує таку традицію. Він також одягається
святково і колядує написану бабусею колядку…

Лалі Ергемлідзе: Коли я була дитиною, на Новий рік і на Різдво у нас завжди була жива ялинка,
яку ми прикрашали. Ми не збиралися за столом великою сім’єю, а швидше вузьким колом –
тато, мама, я і сестра. Мама завжди щось смачне готувала – наприклад, запікала качку з
яблуками. Кожен раз вона нас дивувала якоюсь стравою. Мабуть, ще за місяць продумувала
меню. Це свято у нас було таким, щоб смачно поїсти, побути разом і передивитись за ніч всі
новорічні вогники. А на Різдво ми з подружками ходили колядувати. Ми ходили по знайомих і у
найближчі будинки. Я жила в дитинстві в Києві на Троєщині, там особливо не походиш вночі,
тому колядували вдень. Ми співали відомі колядки – «Коляд-коляд-колядниця». А от мій чоловік
мені розповідав, що йому навпаки було не цікаво в дитинстві колядувати відомі колядки і він
вишукував щось таке оригінальне, якусь незвичну колядку і йому за це давали більше грошей.

Ірина Сопонару: На Різдво ми традиційно збираємося вдома всією сім’єю. Обов’язково на столі
має бути кутя. Вдома на свята завжди прикрашаємо ялинку. Останні роки це штучна ялинка. У
нас дуже гарні ялинкові прикраси – я привожу їх з різних країн, стараюся купувати там якісь
оригінальні новорічні іграшки, щоб потім була згадка про цю поїздку. Наприклад, є ялинкова
прикраса у формі червоної британської телефонної будки… Цього року ми з нареченим будемо
на Різдво в Британії – їдемо в гості до сестри, тому що у неї якраз після Різдва, 26 грудня, день
народження. До того ж мій наречений Різ – британець. То у нас зараз таке поєднання
українських і британських традицій святкування Різдва. Чоловік моєї сестри завжди готує
індичку на Різдво. Я вегетаріанка, тому не куштую цю страву. Але мій наречений дуже любить
індичку. Взагалі наша головна різдвяна традиція – це проводити час з сім’єю. Коли почалася
повномасштабна війна, ми всі зрозуміли наскільки це важливо. Зараз мені хочеться частіше
бачитися з рідними і проводити разом дозвілля.

Щоб зануритися в святкову атмосферу, трохи відволіктися та зарядитися хорошим настроєм та
бойовим духом на весь 2024-й рік, дивіться новорічний «Вечірній Квартал» – 31 грудня о 19:00
на каналі «1+1 Україна».