Історичний камбек збірної США у фіналі Кубка Раґера 2025

Фармінгдейл, Нью-Йорк – момент, який здавався неможливим, тримав у напрузі серця гольф‑глядачів: тривалий, запальний та дивовижний камбек, коли здавалося, що повернення недосяжне. У фінальний день Кубка Раґера збірна США вела боротьбу з часовою мотою – відставання в сім очок на старті, яке стало найбільшим за сучасний формат турніру з 1979 року. Після двох днів змагань рахунок був 11,5–4,5 на користь Європи, а континентalці потребували всього двох з половиною очка, щоб зберегти трофей.

Не було надії. Не було шансу. І раптом, у недільному полудні, багато з того зникло, коли на поле Bethpage Black прийшли нова енергія та непохитна віра американців.

«Вони боролися весь шлях, навіть коли все йшло не так, і я не очікував сьогодні від цих хлопців нічого іншого; вони рішучі, горді й грають одне за одного, за свою команду, за країну, і сьогодні довели світові, що насправді все можливо»

Ключові моменти фінального дня та переломні поєдинки

Камерон Янг, захищаючи рідний газон у рамках домашнього для нього трофея, зробив важливий крок вперед, здобувши перемогу над Джастіном Роузом і піднявши настрій команді. Брайсон Дешембо випередив відставання в п’ять лунок, віддавши половину очка Метту Фіцпатрику. Джастін Томас, колись виглядало, що він втратив контроль, скористався 18‑ю лункою, щоб перемогти непереможного Томмі Флітвуда і додати зусиль у загальну картину камбеку.

Коли світова пікова лінія, світовий №1 Скотті Шеффлер переміг Рори Макіллоу, картина злагодженості американської гри почала складатися на свої місця і натякати на можливу розв’язку. Неочікувано Bethpage Black відчув потужну хвилю підтримки з боку місцевих фанатів та глядачів, що підживлювала команду США і виводила її на новий ритм. Незважаючи на напругу між фанатами та зірками Європи, для більшості глядачів вирішальним стало відчуття, що історія може дійти до фіналу з драматичним поворотом.

«Ти бачив, що все ще може статися»

У центрі уваги опинилися не лише лідери на полі, а й реакція фанатів у залі. Макіллой був під лупою, але підтримка натовпу дійсно надихнула команду США у вирішальні хвилини. Фанати з Нью-Йорка також створили ефект хвилі на дистанції, допомагаючи своїм гравцям і перетворюючи сцену на незабутню подію в історії турніру.

«Ті, хто був там, могли відверто сказати, що чули деякі слова, і Камерон Янг і я сказали Шейфлу та Рорі вчора, що нам шкода їх», – розповів Джастін Томас після поєдинку. Це було сумно, додав Томас, – «Кам і я просто хотіли дати їм щось, заради чого вони могли б радіти, а не заради кого‑небудь, кого потрібно було підтримувати проти».

«Гадаю, це ті самі фанати з Нью-Йорка» – так багато хто пояснював напружені сцени між уболівальниками та зірками Європи. Хоча гострі епізоди не зникли, більшість глядачів вважала цей Кубок Раґера камбеком, який змінив хід історії турніру. На очах у всіх розгорнулася непередбачувана драма, коли маршрут між Bethpage Black та 14‑ю, 15‑ю лунок лунами знову підживлював емоції на зелених полях.

«Я віддав усе за команду сьогодні. Як казав мій батько: просто плавай далі. Не зупиняйся. Саме так я діяв сьогодні»

Зміна темпу продовжилася на наступних поєдинках. Розмовісло з боку Брэдлі та його колег говорило про високу напругу, але й про впевненість у своїх силах. «Я дуже пишаюся тим, як я завершив матч після відставання у п’ять очок. Це зараз дуже емоційно для мене. Я віддав серце та душу цьому Кубку, і хоча очки не ті, які я хотів принести команді, я пишаюся тим, як ми захищалися сьогодні».

Навіть коли Раселл Хенлі не заклав перемогу на 17-й лунці, відчуття того, що доля на боці США, залишилося. Lowry розгнав емоції на полях і зробив кульмінаційний момент дня більш яскравим. Його вибух радості після фінального удару став однією з найемоційніших сцен з нинішнього камбеку.

«Я так щасливий пережити подібні речі в цій грі, але це були найважчі кілька годин у моєму житті. Я не можу повірити, що той м’яч пішов у лунку»

«Кубок Раґера означає для мене все. Я вигравав The Open в Ірландії – це неймовірно. Мрія збувалася. Але Кубок Раґера для мене – це все, і зробити це сьогодні на 18-й зелені перед усіма було надзвичайно складно», – емоційно підсумував Лоґлі після гри. Він визнавав високу планку, але відчував: команда зробила неможливе можливим у фінальному тижні.

На 18‑й уроні Європа аплодисментами підтримувала опонентів, а США опустили голови – вони були настільки близько до історії, але її відвернула перемога суперників. «Ми боролися, і це було головне», – підсумував Джастін Томас після закриття матчу, коли рахунок усе ще залишався відкритим.

Після цього дня залишаться питання про зміни у розкладi Bethpage Black та вправи з травмами: чи потрібно було брати інші пари в ранкових форс‑фомах або як регламент щодо травм вплинув на розстановку. Проте для США цей камбек перетворився на пам’ять про історичний момент – момент, який у майбутньому будуть згадувати як найяскравішу перемогу збірної в п’ятдесяти роках турніру.

«Коли ти виступаєш на такому рівні, це найвищий рівень, який коли-небудь демонструвала збірна США за ці два дні. І якщо це так, іноді вони просто перемагають тебе»

За Брэдлі та його команду цей досвід став не лише випробуванням, а й уроком для майбутнього. Хоча фінал не приніс трофей у руках США, цей день залишився як приклад невтомності, боротьби й незламної волі до перемоги – момент, який назавжди впишеться в історію світового гольфу.

«У мене складні стосунки з цим турніром. Багато розчарувань. Але я його все одно люблю, і люблю цих хлопців. Мрію знову бути тут. Можливо, я ніколи більше не зможу це повторити», – додав Брэдлі. «Я запам’ятаю це на все життя».