Станом на початок 2025 року в Україні налічується понад 61 тисяча ветеранок, які брали участь у російсько-українській війні. З них 2173 жінки отримали інвалідність внаслідок бойових дій після 2014 року. Незважаючи на те, що жінки в Збройних силах України виконують свої обов’язки на рівні з чоловіками, вони все ще стикаються з упередженнями, дискримінацією та зневагою, повертаючись до цивільного життя.

Офіцерка ЗСУ Катерина, яка є учасницею руху Veteranka, ділиться своїм досвідом, коли протягом 2015-2021 років їй було важко потрапити до армії через стереотипи про непотрібність жінок у війську. Їй неодноразово говорили, що жінки не потрібні в бойових підрозділах, а якщо й беруть, то лише на допоміжні посади. Навіть після отримання офіцерського звання, її критикували за зовнішність, ігноруючи її професійні досягнення.

Військова медикиня Оксана, яка має досвід служби в АТО та нагороду “Сталевий хрест”, розповіла про випадки сексуальних домагань під час служби. Один з водіїв підрозділу, Сергій, почав чіплятися до неї, що вона зафіксувала на відео і повідомила командуванню. Хоча Сергія перевели на інший напрямок і він отримав догану, кримінальної відповідальності він не поніс. Цей випадок став одним з перших, що підняли тему сексуальних домагань в армії на суспільний рівень.

Ксенія Пономарьова, військовослужбовиця, яка пройшла шлях від волонтерства до офіцерки ЗСУ, зіткнулася з відмовою водія маршрутки в Києві перевозити її за посвідченням учасника бойових дій. Водій грубо поводився, що призвело до падіння в салоні. Після публічного розголосу водія відсторонили, а перевізницька компанія вибачилася за інцидент.

Військова медикиня Катерина Поліщук, яка захищала Маріуполь і перебувала в полоні, розповіла про зневажливе ставлення з боку поліції, коли її зупинили на блокпосту за порушення комендантської години. Поліцейський сумнівався в її статусі військової і висловлювався зневажливо, що стало для неї болючим досвідом.

Юлія Григоренко, ветеранка, зазначає, що однією з найбільших проблем є знецінення жінок у цивільному суспільстві. Вона підкреслює, що багато хто не усвідомлює важливості їхнього внеску і навіть не може присвятити хвилину мовчання на вшанування пам’яті загиблих.

Співзасновниця ГО “Жіночий ветеранський рух” Катерина Приймак, яка сама служила бойовою медикинею, підкреслює, що права жінок у війську – це права всіх людей. Вона розповідає, що завдяки адвокаційним кампаніям вдалося скасувати заборону на бойові посади для жінок у ЗСУ, а також створити організацію, яка допомагає змінювати сектор безпеки і оборони на користь жінок.

Катерина наголошує на важливості підтримки ветеранок з інвалідністю, зокрема через соціальну інтеграцію та можливість працювати. Вона вважає, що не потрібні великі державні програми, а лише створення умов для гідного життя та працевлаштування.

Психологиня Анастасія Войнаровська, яка також має досвід служби, зазначає, що ставлення суспільства до ветеранок часто є поверхневим і не відображає реальних проблем, з якими вони стикаються. Вона підкреслює, що жінки-воїнки заслуговують на повагу і розуміння, адже вони так само ризикували життям і здоров’ям, як і чоловіки.

Войнаровська закликає суспільство ставати більш терпимим і зрілим, а державні структури – надавати ветеранам підтримку не формально, а по-людськи, з урахуванням їхніх потреб. Вона також наголошує на важливості створення доступних просторів і заходів, особливо для ветеранок з дітьми та інвалідністю.