Про це під час виступу на Українському жіночому конгресі, на панельній дискусії «Ключові виклики під час відбудови» зазначила CEO та засновниця компанії Ino. The Developer Валентина Кравченко.
Для цього треба зробити три важливих кроки. Перший — підготувати достатню кількість мотивованих спеціалістів. Зараз їх недостатньо через низку причин: відтік людей за кордон, бюрократичні перешкоди або низька кваліфікація кадрів. На думку Кравченко, необхідно відкинути упередження академічної освіти й давати людям знання про конкретні речі, які їм знадобляться у роботі.
“Треба вводити більше неформальної освіти, більше практичних курсів профтехосвіти. Більше курсів, які будуть розширяти вже наявні навички. Наприклад, курси, що робитимуть керівників проєктів багатозадачними. Бо керівники проєктів у девелопменті, особливо зараз, мають бути максимально залученими у процес. Адже вони опікуватимуться містом й обиратимуть найкращі, доцільні проєкти”, — сказала вона.
Другий крок — збільшити кількість жінок у цій сфері. Це не тільки вирівняє гендерний баланс у професії, а ще й додасть у майбутнє проєктування унікального досвіду:
“Жінки не тільки можуть, а й жадають зробити усе для того, щоб створювати нове, інноваційне й корисне. Їхня роль у цих процесах важлива. Жінки мають унікальне бачення планування. У своїй архітектурній візії вони спираються на комфорт усіх верств населення. Проте, через соціальні стигми це не завжди виходить. Наприклад, на вакансію проєктного менеджера ми отримали 1 резюме від жінки та майже сотню від чоловіків. Це сумне співвідношення, яке треба також змінювати”.
Третій крок — широке впровадження інклюзивності у процес будівництва. Це необхідно не тільки для того, щоб наближатися до світових практик. А ще й для того, щоб військові чи цивільні, що отримали травми під час російського вторгнення, не відчували жодних бар’єрів в українських містах.
“Інклюзивність ілюструє наше ставлення до людей. Девелоперська сфера має навчитися піклуванню, емпатії та розумінню проблем інших. Не ігнорувати їх чи думати, що вони якось самі впораються. А саме допомогти, показати, що вони не одні. Тому імплементація безбар’єрних рішень – завдання не на перспективу після війни, а саме на сьогодні”, – підкреслила Кравченко.