Про це йдеться на сайті Mad In America, інтернет-журналу, який присвячений критичним поглядам на сучасну психіатрію.

ВООЗ активно просувала західні ідеї щодо діагнозів, біологічних основ психічних розладів і регулярного прийому психіатричних препаратів. Критики називають це медичної колонізацією.

10 червня ВООЗ випустила документ на 300 сторінок під назвою “Керівництво для громадських організацій користувачів психіатричної допомоги та професіоналів, що працюють у сфері психічного здоров’я: просування підходів, орієнтованих на людину і заснованих на правах” (Guidance on Community Mental Health Services: Promoting Person -Centred and Rights-Based Approaches).

Значною мірою автори підтримують програму змін і переосмислення поняття психічного здоров’я.

У документі описується поняття “відкритого діалогу”, який практикується в “Торніо” в Фінляндії; “Сотера Берн” у Швейцарії; у “Будинку Афія” в Західному Массачусетсі; в установі “Базальна експозиційна терапія” в Норвегії і так далі.

Керівництво ВООЗ було розроблено групою в Організації Об’єднаних Націй, яку очолює Мішель Функ, керівниця відділу політики, права та прав людини Департаменту психічного здоров’я та токсикоманії ВООЗ.

Автори пишуть:

Хоча деякі країни зробили важливі кроки щодо закриття психіатричних і соціальних установ, просте перенесення служб психічного здоров’я за межі цих установ не призвело до поліпшень у наданні допомоги. Основна увага в багатьох контекстах і раніше приділяється діагностиці, лікуванню і зменшенню симптомів.

Найважливіші соціальні детермінанти (визначники), що впливають на психічне здоров’я людей, такі як насильство, дискримінація, бідність, вигнання, ізоляція, відсутність гарантій зайнятості або безробіття, відсутність житла, соціальних і медичних послуг, часто не беруться до уваги або виключаються з концепцій психічного здоров’я і практик. Це призводить до високого рівня діагностики тривожності і надмірної залежності від психотропних препаратів. Це також створює ситуацію, коли психічне здоров’я людини в основному вирішується в рамках систем охорони здоров’я без достатньої взаємодії з необхідними соціальними службами та структурами.

Таким чином, цей підхід розглядає людину в контексті всього її життя і досвіду. Крім того, стигматизуюче ставлення (клеймо) і образ мислення щодо людей з психосоціальними порушеннями і психічними розладами, породжує варіанти біомедичного лікування і поголовного застосування примусових методів, таких як примусова госпіталізація і лікування або ізоляція і обмеження свободи.

У документі ВООЗ викладено тристоронній підхід до “переосмислення” служб психічного здоров’я. Автори стверджують, що країнам необхідно прийняти правозахисний документ, розробити концепції одужання, орієнтовані на людину, і охопити послуги, які забезпечують екологічну та психосоціальну підтримку таким людям.

Права людини як керівний принцип

У 2008 році почала діяти Конвенція ООН про права людей з інвалідністю (CRPD). Наразі його ратифікувала 181 країна (але не США). У Конвенції зазначається, що люди з інвалідністю повинні користуватися тими ж правами і основоположними свободами, що й всі інші, і, по суті, забороняє примусову госпіталізацію і примусове лікування.

Однак автори ВООЗ зазначають, що жодна з країн, які ратифікували CRPD, не прийняла політику і закони, які “повністю відповідають цій вимозі CRPD”. У ВООЗ заявляють, що підхід до психічного здоров’я, заснований на дотриманні прав людини, вимагає “створення служб, вільних від примусу”.

Далі докладно описується шкода, яку завдає примусове лікування:

Практика примусу широко поширена і все частіше використовується в службах охорони здоров’я по всьому світу, не дивлячись на відсутність доказів будь-яких переваг і наявність переконливих доказів того, що вони призводять до фізичного і психологічного вигорання і навіть смерті.

Люди, які зазнали практики примусу, говорять про відчуття дегуманізації, безправ’я, неповаги. Для багатьох – це травма, яка веде до погіршення їхнього стану. Практика примусу також значно підриває довіру людей до персоналу служб охорони психічного здоров’я, в результаті чого люди просто не звертаються за допомогою і підтримкою. Використання примусових методів також негативно впливає на фахівців, які їх застосовують.

У біомедичній моделі – люди з важким “психічним захворюванням” страждають аназогнозією, відсутністю розуміння свого захворювання, і це стає виправданням для примусової госпіталізації і лікування.

Документ ВООЗ закликає створювати служби, вільні від примусу, і ухвалювати закони і політику, які забороняють такий примус. Заборона примусової госпіталізації і лікування різко змінить наявну структуру влади і змінить характер всієї психіатричної допомоги.

Переосмислення “одужання”

Біомедична модель психічного здоров’я – це модель “хвороби”, і тому поняття одужання пов’язано зі зменшенням симптомів. Людина одужує, а психіатричні препарати вважаються лікуванням першої лінії, яке допомагає людям одужати таким чином.

Автори ВООЗ стверджують, що повинно вкоренитися інше розуміння одужання, засноване на тому, щоб слухати: що люди хочуть для себе? Які їхні цілі? У чому вони бачать свої потреби?

У ВООЗ називають це “підходом до одужання”.

Підхід до одужання залежить не тільки від психіатричних послуг. Багато людей можуть створити свій власний шлях до одужання, можуть знайти підтримку серед друзів, сім’ї, в соціальній, культурній, релігійній та інших сферах, а також можуть об’єднатися для взаємної підтримки під час одужання.

Хоча підхід до відновлення може мати різні назви в різних країнах, служби, що використовують цей підхід, слідують певним ключовим принципам. Такі послуги не націлені в першу чергу на “лікування” людей або на те, щоб зробити їх “знову нормальними”. Замість цього ці послуги зосереджені на підтримці людей, щоб зрозуміти, що для них означає повернення до нормального життя. Вони допомагають людям знайти або відновити контроль над своєю ідентичністю і життям.

У ВООЗ відзначають, що люди можуть мати проблеми з психічним здоров’ям і при цьому вести повноцінне життя.

Програми

У керівництві ВООЗ наголошується на необхідності розвивати служби психічного здоров’я, які б не мали примусового характеру і дотримувалися б прав людини, що викладені в Конвенції, і які сприяли б одужанню, орієнтованому на людину. У виданні ВООЗ зазначено перелік 22 таких програм. Автори пишуть, що “жоден з них не є ідеальним, але ці приклади дають надію, оскільки ті, хто їх запровадив, зробили конкретні кроки в позитивному напрямку”.

За підрахунками ВООЗ нині майже 1 мільярд людей у ​​світі страждають психічними розладами.