Про це йдеться у матеріалі BBC.
Ще до того народження першої дитини Ліббі Ворд з Онтаріо (Канада) знала, якою матір’ю хоче бути – терплячою та люблячою. Та її сподівання виходили за межі цього, коли вона спілкувалася з іншими матерями. Тоді Ліббі захотіла бути такою, як вони: готувати домашню їжу, підтримувати чистоту у домівці, складати графік сну.
Коли в 2014 році у неї народилася донька, Ворд виявила, що здебільшого здатна бути такою матір’ю, якою вона й сподівалася бути.
Та через два роки у неї народився син, з грудним вигодовуванням якого виникли проблеми. Хлопчик не спав більше двох годин поспіль. Здавалося, що йому боляче.
“Мені здавалося, що я не можу задовольнити його потреби в їжі, сні чи комфорті. Я не могла відповідати стандартам, які встановила для себе. І все просто розвалилося”, – розповіла Ліббі.
Найбільше вона відчувала лють. Образа вибухала на партнера, дітей, навіть зовсім незнайомих людей – будь-кого, кому, здається, було легше, ніж їй. Потім їй стало соромно за таке відчуття.
‘Минуло приблизно п’ять місяців після того, як я стала мамою двох дітей, коли я нарешті подивилася на себе в дзеркало й не могла впізнати себе ні фізично, ні емоційно, ні розумово. Я сказала: “Це не я. Це не те, ким я є. Це не те, ким я хочу бути. Це не те, ким я очікувала бути”, – пригадала Ліббі.
Вона зіткнулася зі станом, який відчували багато матерів, але про який мало хто з них говорив: материнська амбівалентність. Визначена як відчуття складних, часто суперечливих емоцій щодо материнства.
Амбівалентність не виникає через відсутність любові до дитини. Дійсно, матері, які вважають себе неоднозначними, як правило, чітко кажуть, що зроблять усе для своїх дітей – настільки, що для багатьох хвилювання, стрес і страх, які вони відчувають за своїх дітей, є частиною того, чому вони вважають материнство таким складним.
Але вони також можуть відчувати гнів, образу, апатію, нудьгу, тривогу, провину, горе чи навіть ненависть – емоції, які більшість людей не готові асоціювати з материнством.
Суміш емоцій не дивує. Зрештою, материнство – це трудомістке та емоційне завдання, яке вимагає фундаментальних змін в особистості, а також часто важких фізіологічних змін.
Та все-таки деякі речі роблять сьогоднішню материнську амбівалентність дещо іншою та, швидше, важчою для розуміння. По-перше, це часто нереалістичні стандарти щодо того, що означає бути “хорошою” матір’ю, які ще більше посилюються перевантаженням інформацією та порівняннями, які пропонує індустрія батьківських порад в інтернеті і соціальних мережах. А по-друге, це сором і стигма, які відчувають багато матерів навіть за те, що вони торкаються цієї теми.
Матерям, мабуть, дозволено сказати, що материнство — це важко, але табу — сказати, що вони не обов’язково отримують задоволення від цієї ролі.
“Материнська амбівалентність — це прийняття “і”, — каже Софі Брок, соціолог із вивчення материнства в Сіднеї, Австралія, і ведуча подкасту The Good Enough Mother. “Як матері ми перебуваємо в багатьох парадоксах, і амбівалентність говорить: “Я насправді відчуваю і те, і інше””.
Подумайте: “Я хочу проводити кожну хвилину зі своєю дитиною, і я не можу провести з нею жодної хвилини”. “Я така вдячна, що моя дитина існує, і я не можу терпіти, на що перетворилося моє життя”. ‘Я хочу бути найкращою мамою, і я дуже зла через те, наскільки змінилася моя особистість”. Або навіть “я дуже люблю свою дитину і в цей момент я також ненавиджу її”.
Амбівалентність можна сплутати з таким станом, як післяпологова депресія чи тривога, або існувати поруч з нею. І якщо вона залишається не вираженою, амбівалентність може підвищити ризик погіршення психічного здоров’я, тому завжди важливо звернутися за професійною допомогою, якщо є сумніви.
Але здебільшого материнська амбівалентність є нормальною та здоровою, кажуть дослідники та психологи.
“Майже кожна мама, з якою я спілкуюся і яка почувається достатньо безпечною, щоб поділитися своїм справжнім досвідом, має змішані почуття щодо своєї ролі. І для мене це має сенс. Їхнє життя так сильно змінилося. Їхня впевненість у собі, те, як вони проводять час, про що думають – усе по-різному”, — сказала Кейт Борсато, терапевт із Британської Колумбії, Канада, яка зосереджується на психічному здоров’ї матері.
Джессіка Роуз, комік і цифрова авторка із Лос-Анджелеса, знає про це з особистого досвіду. Коли вона завагітніла у віці 20 років, вона розмірковувала чи варто народжувати.
“Але загалом я думала: “О, я можу це зробити, я зможу це зрозуміти”. Зараз, коли мені 31 рік, я кажу: “Ого, це зробило твоє життя набагато кращим і в той же час складним усіма можливими способами”. І жоден із них не був таким, який я дійсно розуміла чи могла розуміти у 21 рік”, – сказала вона.
Материнство завжди було важким. Але сьогоднішній особливий тиск може зробити його ще жорсткішим. На відміну, скажімо, від першої половини 20-го століття, тепер від матерів очікують, що вони віддадуть “все” своїм дітям у плані свого часу, праці, емоційних, розумових і фінансових ресурсів, залишаючись при цьому високопродуктивними на роботі та у стосунках. У 1996 році ця культурна конструкція материнства отримала ярлик “інтенсивне материнство”.
Що може бути гірше, коли жінки намагаються жити відповідно до цього ідеалу в той час, коли підтримка батьків здебільшого не встигає за вимогами сучасного життя. Деякі з найбагатших країн світу пропонують відпустку по вагітності та пологах тривалістю менше чотирьох місяців. У сім’ях з подвійним доходом у Великій Британії понад 50% доходу середньостатистичної жінки з повним робочим днем йде на догляд за дітьми.
“Кожен, хто є мамою, це вже знає: ми перевантажені, перенапружені, перевтомлені, ми несемо більшість емоційної праці, більшість домашньої сфери, працюємо на роботі.І при цьому ми повинні тримати маску ідеальної матері”, — сказала Софі Брок.
Для 35-річної Алесії Кері, матері двох дітей, яка працює в політичній філантропії в Бостоні, штат Массачусетс, материнська амбівалентність почалася ще під час вагітності – що не є нетиповим.
“Коли я завагітніла, я відчула, ніби мене понизили з людини до жінки. Люди, з якими я працювала, говорили зі мною лише про те, що я вагітна. Це було єдине, що було в мені. Це стало моєю особистістю. Я ненавиділа це”, – пригадала вона.
За її словами, до материнства було особливо важко пристосуватися, адже вона витратила значну частину свого життя на розвиток власної кар’єри, кола спілкування, особисті інтереси і прагнення.
27-річна Ліззі Лейнг з Корнуолла, Англія, каже, що вона також відчувала себе неготовою до трансформацій, викликаних материнством, і побачивши, що іншим матерям це вдалось легше, вона почувалась гірше.
“Ти оплакуєш легкість свого старого життя та стосунки з партнером. І ви бачите інших людей, які просто ламаються. Я просто відчувала себе на іншій планеті, ніж усі інші. Це справді важко. У мене були друзі, які народили дітей приблизно в той же час. Але коли вони казали, що розуміють мене, я бачила по їхніх очах, що вони пережили інше”, – сказала вона.
Кері теж відчувала себе самотньою.
“Я відчувала, що мене просто вирізали з нашого кола спілкування через вагітність. Це було дуже ізольовано, і стало ще більш ізольованим через те, що в Інтернеті та в цих материнських колах, здається, всі люблять, насолоджуються та отримують задоволення. Мені все це було незручно та ізольовано, і весь час я була сповнена тривоги”, – додала вона.
Але шквал шуму навколо материнства не закінчується тим, як повинні поводитися самі матері. Іншою проблемою є очікування щодо того, як “повинні” поводитись діти – те, що часто сприймається як віддзеркалення власних навичок матері як батька.
“Материнство було єдиним, чого я хотіла у своєму житті. Дуже важко визнати, що насправді я не насолоджуюся цим настільки, наскільки я хотіла”, — каже 32-річна Емілі Воллі з Дербіширу, Велика Британія, яка народила першу дитину в 2015 році, а другу — у 2019.
Багато в чому це пов’язано з серйозними проблемами зі здоров’ям її дітей. За її словами, вона стала особливо одержима сном свого сина. Як згодом з’ясувалося, він не міг заспокоїтися здебільшого через медичні причини: у нього була недіагностована зв’язка язика.
“Мені не вдалося отримати приємний досвід стати матір’ю. Догляд за маленькою дитиною був сповнений стресу та хвилювань”, – додала вона.
Помилкове уявлення Лейнг про те, як поводяться немовлята, також “вкрало її радість”, каже вона. Сімейні перекази та зображення в ЗМІ переконали її, що новонароджена дитина спатиме більшу частину дня, даючи їй час зайнятися справами чи роботою, а діти засинають самі.
Реальність стала шоком. Дитина Лейнги могла не спати протягом шести годин поспіль. Вона спала лише під гуркіт, коли Лейн підстрибував на м’ячі тримаючи її на руках.
Зазвичай відчувати сором і провину через незадоволення материнством неприйнятно. Особливо, коли все, починаючи від соціальних мереж і закінчуючи сімейними розмовами, створює картину того, що материнство – це блаженство та винагорода – і коли мало матерів відверто говорять про те, наскільки це насправді важко.
Стигматизація навколо висловлювання не є уявленою. Коли Роуз сказала, що шкодує про материнство в нещодавньому подкасті, 90% відповідей були від інших жінок, які відчували те саме. Але вона також отримала свою порцію критики.
Зокрема, вона згадала про відео, яке хтось зняв, на якому кажуть, як жахливо бути її донькою. Понад 30 000 осіб “лайкнули” це відео, додала Роуз.
Це її хвилювало. Можливо, їй не варто відкрито говорити про свої почуття, як це роблять більшість інших матерів, попри те, що вона чітко дає зрозуміти, що – як вона каже в подкасті – “не шкодує про свою доньку, а шкодує про цю роль”. Її найбільше хвилює те, що почуття її дитини будуть поранені.
Звичайно, не тільки жінки, які публічно діляться своїми почуттями, відчувають провину та сором; багато хто зрештою переживає ці емоції мовчки.
“Я очікувала, що перші кілька тижнів і місяців після того, як я стала мамою, будуть найкращими в моєму житті”, — каже 30-річна Кейлі Томас із Уорікшира, Англія. “Але мені стало погано, що я не така, як матері в Інтернеті або про яких я читала”.
Навіть матері, які свідомо намагалися відкинути очікування інтенсивного материнства, як Кері в Бостоні, усе ще відчувають провину.
За її словами, вона не дозволить собі відчувати “очевидну мамину провину” за такі речі, як піти на вечерю з чоловіком або взяти відпустку без дітей. Але коли вона нещодавно поїхала з чоловіком у закордонну поїздку, подруга написала смс: “Ти не сумуєш за своєю донькою?”.
“Я сказала: “Ні”. А тоді подумала: “Я жахлива? Я серійний вбивця? Чи я пропускаю частину, де я повинна хотіти викинути все про себе у вікно та просто прийняти цю нову особистість і набір інтересів?” Я не відчуваю себе здатною на це, і я відчуваю образу, що мене про це просять. А мого чоловіка цього не просять”.
Матері зазвичай критикують себе за свою амбівалентність, що лише додає додаткового болю ситуації, яка й без того складна.
І негативною стороною того, що жінки замовчують про себе, зауважила Борсато, є те, що це може призвести до депресії. Адже якщо мати відкрито говорить про свої почуття, вона, ймовірно, почуватиметься менш самотньою та самокритичною.
Проблема, додала Борсато, полягає не в самій материнській амбівалентності. Це значення, яке ми вкладаємо в це.
“Якщо людина робить висновок, що з нею щось не так, або що той факт, що вона амбівалентна, що вона не підходить для материнства, або що вона зробила неправильний вибір, або що її дитина заслуговує на матір, яка немає цієї амбівалентності – тоді це може стати небезпечним”, – наголосила вона.
Хоча навколо ідеї материнської амбівалентності залишається багато сорому, ситуація повільно змінюється.
Деякі жінки присвятили свою кар’єру тому, щоб допомогти іншим отримати більший досвід материнства і щоб інші розуміли – не відчувати радості весь час – теж нормально. Борсато, наприклад, знайшла свою мету в тому, щоб допомогти іншим мамам визначити пріоритети свого психічного здоров’я. Тим часом Уоллі відкрила бізнес, намагаючись допомогти батькам зрозуміти більше про сон немовлят і запобігти будь-яким проблемам зі здоров’ям.
Інші взяли на себе зобов’язання зняти стигму навколо розмов про це.
Роуз була приголомшена негативними коментарями у сві бік. Але вона продовжує говорити про свій досвід, сподіваючись показати іншим матерям, що це нормально мати змішані почуття щодо материнства.
Коли Уорд не бачила, як інші розповідають про те, яким важким може бути материнство, вона вирішила зробити це сама. Вона почала ділитися своїм досвідом материнства в TikTok у березні 2020 року під назвою “Щоденник чесної мами”. Через півроку вона завела такий акаунт в Instagram. Багато відео, які їй найбільше подобаються, це ті, які показують проблеми виховання дітей, як-от її розчарування через те, що її діти не їдять обід, який вона приготувала для них, реп про те, як материнство зробило її менш “веселою” та уривок її сім’ї, яка дозволила їй “спати” на День матері.
Сьогодні її платформи загалом мають майже 1,5 мільйона підписників. Уорд отримує так багато повідомлень від матерів, що їй довелося найняти людину, яка відповідає всім.
Жінки кажуть їй, що вони не усвідомлювали, що іншим людям так важко виховувати дітей, або що вони вважали, що їхні почуття означають, що вони погані мами.
“Стільки матерів відчувають такий сором і вину за труднощі в материнстві. І вони почуваються такими самотніми в цьому”.
“Мами, на яких я намагалася бути схожою, на яких я дивилася спочатку, я зрозуміла, що вони ніколи не говорили про важкі речі. Вони не говорили про недосипання. Вони не говорили про сором. Вони не говорили. про те, як вони кричали на своїх дітей. Вони не говорили ні про що з того, з чим я зіткнулася, і почувалася абсолютно самотньою та ізольованою”, – сказала вона.
“І лише тоді, коли я нарешті почала ними ділитися, я зрозуміла, що це загальний досвід”.
- Гендерно нейтральні терміни, що запровадили у Великій Британії, аби охопити трансгендерних персон, можуть ставити під загрозу здоров’я жінок. Йдеться про звернення до вагітних як до “гестаційного носія” або “породіллі” замість звичайного “мати”.